Нелюди. Команда в зборі

На чому? - повернулася до мене Віка.

Дивись який красень! - показала я в ілюмінатор, відсунувшись, щоб їй було видно.

Зореліт, як зореліт, - байдужо смикнула плечима фея.

Нічого ти не розумієш у романтиці! - пожартувала я.

Куди вже мені, - посміхнулася дівчина.

На Мунтаґну прилетіли в темний час доби, але через пару годин буде світанок, так що познайомимося з таким рідкісним явищем, як "білі ночі". Сідали ми в столиці регіону Ацлапарат - Каілте. До селища, в якому проживає Найтон, добиратися аєрокаром пару годин.

Ну й студено тутечки! Добре, що з міжпланетника в космопорт потрапили по "рукаву", що обігрівається зсередини. На вулиці мінус 45 градусів. Пасажири, отримавши багаж, діставали теплий верхній одяг і натягували на себе.

Компанія «Ворейос», де працює наш демон, має в космопорті офіс, як втім і інші компанії туристичного бізнесу.

- Добрих годин Ровелли, - виблискуючи посмішкою, звернулася до нас миловидна блондинка за витонченим мініатюрним столиком. - Компанія «Ворейос» пропонує найкращий зимовий відпочинок на Мунтаґні. Затишні будиночки, фешенебельні номери, вишукана кухня, розрахована на будь-який смак, ввічливі погоничі, швидконогі щіки, віртуозні майстри ліплення снігових скульптур ...

- Стоп-стоп-стоп, - перебила її Варда, злякавшись, що прийдеться вислухати повну версію реклами.

- Нам шість квитків до сектору номер сімнадцять, - заговорив Внсі.

Через пару хвилин у нас на руках були квитки на аерокар. За пару годин прибули в сімнадцятий сектор. Після Клавіантусу досі здається, що незабаром я перетворюся на заморожену леді. Не дивлячись на мороз, до якого вже починаю звикати, хочеться залишатися на свіжому повітрі, бо тут царює зимова казка.

На вході до сектору ми проїхали під дерев’яною аркою, оздобленою різьбленням. Великі й малі дерев’яні будиночки, дахи яких білі від снігу, розташовані в маленькій долині на підніжжі гори. З такого ж матеріалу зроблені і бесідочки, але в них вітер не гуляє, бо це альтанка з вікнами та дверима.

Навколо нас ліс, шалені краєвиди на гори, що так до нас близько! На цю красу природи неможливо надивитися. Гірні ліси, круті схили, голі скелі ваблять до себе. Відчуття, що можна простягнути руку й доторкнутись, але потім розумієш, що йти до вершини набагато довше ніж здається! Неймовірно…

Серед цієї зимової фантастики ми будемо жити сто п’ять годин! У затишній заброньованій хатині ми оселилися швидко й одразу пішли шукати Найтона.

Ми підійшли до поста з щіками. Троє саней із запряженими в них щіками стоять один за одним. Біля перших саней стоїть високий широкоплечий погонич у довгій досі й погладжує щіку по волохатій шиї, а та смішно смикає довгим вухом. Інший більш кремезний щіка риє копитом сніг та мотає головою.

- Найтон! – тихенько проказала Віка, упізнавши погонича. Несподівано вона підбігла до демона й гойкнула йому на вухо:

- Привітик, тене Найтоне!

- Тено Віко! Який я радий Вас бачити! – повернувшись, жартома обізвався він.

Найтон схилився до обличчя Віки та поцілував її, а потім заглянув в очі й протягнув:

- Тобі дуже пасує синій.

Вікторія чарівно посміхнулася й мовила, коли він ще раз обійняв її:

- Дякую.

Після привітання з феєю, Найтон підняв голову й вдумливо оглянув усю нашу компанію.

- Урешті-решт, команда в зборі: дух, перевертень, дракон, фея й демон. Як у старі добрі часи! А що то з вами за дівчата?

Сана, маненька смуглява красуня, на обличчі якої карі очі з вузьким розрізом повік, носик з горбинкою та лагідна посмішка, тримає за руку Варду. Айкен, карколомна брюнетка з шоколадним кольором шкіри в бузковому комбінезоні з випадною поставою поряд із Внсі. Дух тримає її ніжно за руку й дивиться на Найтона ревнивим поглядом.

- Привіт, - вигукнула Варда. На ній коричнева дута куртка, з-під якої видно сірі блискучі штани лижного комбінезону. Голова подруги захищена від холоду коричневою шапкою. - Сана – моя дівчина.

- Найтон. Вельми приємно, - поздоровкався кивком той.

- Айкен, - оксамитовим голосом промовила уродливиця.

- Найтон, - почоломкався й весело всміхнувся до неї.

- Вітаю вас у нашому секторі, - звернувся демон одразу до всіх.

- Привіт, - дух підійшов до нього, й все ж потиснув руку, - Як тобі живеться?

- Нелегко… - демон поглянув на колегу, тоді знову подивився на нас. - Вибачте, але за розмовою ми можемо посидіти лише під час ланчу або після роботи. Зараз пропоную Вам прокататися на щіках.

Вирішили розділитися на пари: Віка з Карай, Внсі з Айкен, Варда із своєю дівчиною. Я з Вікою сіли в сани до Найтона. Він насунув нам на ноги теплий хутряний полог й ми одразу рушили з місця. Варда із дівчиною сіли в сани колеги Найтона, а от духу з парою довелося зачекати.

Вууууухуу, - заверещала я, пар вирвався білими клубами з мого рота, а білосніжна дорога добре стелиться під копита щіка. – Коли ти навчився ними керувати?!

Курси на роботі! – відповів демон. – Давайте справді поговоримо під час ланчу, або ж о чотирнадцятій годині Ровелли, тоді робочий день завершується! Я маю концентруватися на маршруті.

Без проблем! – гойкнула Віка й голосно засміялася. Так, кататися дуже весело!

Найтон

Ми розташувались у вітальні в заброньованому будиночку. Горить камін, м'які крісла та дивани, товста шкіра білого матакада на підлозі, смачний запах шашликів, що лежать на невеликих столиках – оце файно тут жити, якщо ти є туристом! Затулили важкі щільні штори з темного оксамиту, щоб була атмосфера зимового вечора. Усі вмостилися – Карай на крісло, інші на дивани, а я на килим з білого матакада. Зручненько розташувався біля колін Віки.

- Розкажи, будь ласка, що з тобою сталося після того, як вас упіймали й Віку відправили на Ровеллу? - поцікавилася Карай.

- Захопивши нас біля замку Роллель, військові доставили всіх трьох в Лекенбау. Віку відразу забрали, а нас із Найоном відправили до в'язниці у різні камері. На жаль, я його більше не бачив, - мій голос затремтів. Хоча у нас з братом не було особливої любові чи дружби, але ми з ним з одного роду й важко знати, що більше я його не побачу ніколи... Так, спокійно, продовжуємо далі:

- Наступного дня мені на руку одягнули «Опік, що ріже» й наказали готуватися до зустрічі з Його величністю. Кроулі Шостий власноруч збирався мене катувати, але я одразу видав йому всю правду, навіть не ризикнув пом’якшувати свою провину…

- Що таке «Опік, що ріже»? – запитала Сана із кумедним акцентом.

- Це такий браслет, що надягають злочинцям. Він зазвичай холодний дуже, а коли підозрюваний каже неправду, то стає настільки студеним, що обпікає шкіру. Плюс до того, уверх на передпліччі починають з’являтися довгі подряпини, завдяки яким й розуміють, що нечесний бреше, - я зробив паузу та оглянув своїх слухачів: Віка наново переживала мої страждання і я ніжно погладив її по коліну, заспокоюючи; Карай дивилася на мене широко розплющеними очима й, очевидно, уявляла всі події в подробицях; Варда була спокійна, на відміну від Сани, яка з жахом слухала мене; Внсі й Айкен, обнявшись, дивилися на мене співчутливо. – Так ось, з мене витягли всю необхідну інформацію, тому більше не чіпали. Лише охоронець, щоб мені «краще» спалося, крикнув потім, що я та мої співучасники відвідають «Вогняного сну». Це найгірші кілька днів мого життя!

- Якщо тобі не важко, розкажи про «Вогняний сон», - попросила Айкен. - Я про нього десь чула, але не розумію що це.

- «Вогняний сон» - це одне з найжорстокіших покарань нашого виміру, яке застосовується переважно до зрадників. Полягає воно в тому, що зрадника доставляють у каньйон Адра, на дні якого завжди тече лава. Приреченого демона кидають у лаву й до нього приходить справжня Смерть, оскільки тіло гине, а у душі не вистачає сил вирватися з проклятого каньйону.

Душа демона живе вічно, якщо тіло поховано по Туннському обряду. Після смерті тіла, вона направляється на переродження й, відродившись у малюку, передає йому свої здібності, риси характеру, кмітливість.