Страница 58 из 62
Десь 90% часу ми ходимо по нормальному, але інколи зручніше бути такими як ви, - мовив я йдучи задом наперед. – Сунься.
Я застрибнув у сани до Лукаса. Якщо напарник налаштований на розмову, то балакати краще перебуваючи поруч. Він розправив завернутий рукав та розпочав обмірковувати наступне питання. Поки він це робив, я звернув увагу на два супутники, що неймовірно гарно відбивають промені Ровелли, яка, до речі, уже починає прокидатися. Починаються години Ровелли.
А як ваші реагують на смертні кари? Хіба це справді для демонів норма?
Усі зрадники мають горіти, а кров їхня поливати дощем землю… і я мав бути серед них на страті, - я відвів погляд від шокованого товарища, а потім весело та пританцьовуючи додав, - але я тут!
Тебе мали стратити?! Але ж… як так? Є купа гуманних способів для знищення персони, невже не можна стерти пам’ять?
Я підвів Династію, й тому нещадна ріка лави мала поглинути мій дух та тіло. Для Тунни я бажав лише найкращого, мене не сліпила перспектива влади, я лише хотів виправити помилки Правителя разом з Найоном! Мені шкода, що я не наважився прийняти прощення й віддати життя своє разом з ним, але водночас я безмежно щасливий зараз бути тут й розмовляти з тобою… Жити добре.
Я сперся на підлокітник та подумки почав наспівувати гімн Тунни:
Незрадне серце, душу й тіло
Віддам я Тунні залюбки!
Династіє, зробіть це діло –
Народжені для цього Ви!
Нехай же Лава, Дощ та Хмари
Вберуть у себе мою Лють!
Народжена вона для слави,
Щоб обірвати вражу Путь!
Волають зрадники й нечесні -
Усі закляті вороги,
Згорять їх постаті тілесні
Тим самим спишуться борги…
Десь глибоко в душі защеміло. Згадалась Академія магії і ми - горді випускники, що колоною йшли по майдану й захоплено співали гімн, намагаючись донести до всього виміру наші мрії й патріотизм. Як давно це було! І чи побачу я рідні місця? Так усе, треба брати себе в руки й геть тугу. У мене все добре! Я - живий, що має трапитися, те й буде.
Варда
- Привіт! - на екрані з'явилось обличчя Карай, голос якої звучав дуже життєрадісно. - Як справи?
- Привіт! – зраділа я. - У мене все добре, а де ти запропала?
- Переважно на Клавіантусі, але пару разів літала на інші планети. Ти собі вже знайшла помічника?
- Так.
- Головастого? Чи зможе замінити тебе на пару днів? – допитується подруга.
- Зможе, а що трапилося? - мені аж стало цікаво, що знову вигадала ця шебутна дівчина.
- Ми з Вікою їдемо відпочивати на Мунтаґну, зимовий відпочинок і все таке. Поїхали з нами! Тобі треба розвіятися, коли ти останній раз у снігу валялася?
Цікава ідея. А може дійсно з'їздити? Уже третій рік працюю, як каторжна, й змінити обстановку на пару днів буде не зайвим.
- Поїду, - погодилась я. - А коли?
- Я зараз ще Внсі передзвоню і, потім, скажу тобі точно, - екран згас.
Я не проти зустрітися зі старою компанією, згадати наші пригоди, розважитися. Треба попередити Лойда.
З ним ми познайомилися в моєму барі. Був похмурий вогкий зимовий вечір. Відвідувачів було мало, усі поспішали додому. До зали зайшов високий кремезний хлопець, озирнувсь із цікавістю, пройшов у глиб приміщення й сів за кутовий столик.
- Добрий вечір. Чого бажаєте? - запитала його й подала меню.
- Добрий вечір. Я визначуся й покличу Вас, - приємним баритоном відповів відвідувач. Смагляве обличчя, прямий ніс, майже чорні очі, лагідна посмішка й хвилясте волосся. Прямо супермодель! Красунчик уважно вивчив меню від обкладинки до обкладинки й підняв руку, викликаючи мене.
- Мені, будь ласка, роли "Дагон", норімаки та роли "Боніто".
- Пиво, сік?
- Ґранатовий сік.
Хороший відвідувач, замовив найдорожчі страви. Я поставила перед ним склянку соку й пішла виконувати замовлення.
Виклала гарно на тарілці роли, поставила на стіл, посунула до відвідувача мисочки з соєвим соусом, васабі та імбиром.
- Їжте на здоров'я, - посміхнулася йому, - смачного.
- Дякую, - подякував мені й почав їсти.
Уже перед закриттям, коли в залі не залишилося нікого, крім красеня, він покликав мене:
- Шановна господиня, можна Вас на пару хвилин? - дуже ввічливо звернувся до мене.
- Слухаю, - я сіла за стіл навпроти нього.
- Дякую за вечерю. Усе було дуже смачно.
- Будь ласка, - мені було приємно.
- Чи можна до Вас звернутися з пропозицією?
Мало не ляпнула: "Руки й серця чи що?"
- Слухаю, - повторила я. Манера незнайомця вишукано висловлюватися почала дратувати.
- Роли "Боніто" будуть смачніше, якщо в них замість пармезану додати вершковий сир.
- З чого ви це взяли? - обурилась я.
- Я завжди так готую. Можемо спробувати, - з готовністю відгукнувся дивний відвідувач.
Мені стало цікаво, а раптом дійсно? У процесі готування познайомилися. Його звуть Лойд. Перевертень-вовк. На даний час безробітний. Його пропозиція полягала в тому, що він ділиться зі мною своїми кулінарними рецептами, а я беру його на роботу.
- Лойде, - покликала я помічника, - я хочу на пару днів поїхати. Ти погодишся залишитися один на господарстві?
- Якщо ти їдеш відпочивати, то я згоден, а якщо десь по роботі поїхати треба, то поїду я, - спокійно промовив перевертень.
- На північних щіках кататимуся.
Найтон
Найтоне, ми приїхали, - зруйнував тишу Лукас. Мій напарник зупинив щіків та виліз із санів. Я, ставши на сніг, почав глядіти, чи нема в нас «ранніх пташок», які бажають покататися. Перевертень - білий матакад - розповідав, що частенько бувають тут такі, що першими приходять та хочуть провітритися зрана. Не розумію їхньої логіки.
Лукас середнього зросту, має приємні риси обличчя, суворі брови, розмовляє вельми спокійно і весь якийсь надійний і врівноважений. Колега тут працює сім років. Живе на базі. Його квартира пустує на відстані двісті кілометрів звідси. Коли спитав Лукаса, чому він її не хоче здавати в оренду, той відповів, що то тільки його хата. Холод йому припадає до душі, він усе життя на Мунтаґні. Колезі зараз 369 років. Зрозуміло, він мій наставник, тому я звертався спершу до нього «тен Вахтер», але потім перейшли на ти.
Лукас надзвичайно серйозний, але інколи випалює дивні фрази, жарти, які ніхто не розуміє. Здається, що то він для себе каже, звертаючись до нас. Проте, коли йому заманеться, дозволяє зрозуміти свої слова й дуже кумедно жартує. Клієнти задоволені його роботою.
Щодо нашого сектору, так ми знаходимося на підніжжі гори Рєв, що розташована на найбільшій від міста Каілта відстані. Забудова сектору дуже компактна в порівнянні з іншими базами. Усі сектори разом утворюють одну велику компанію «Ворейос», що означає північ. Сектора просто мають порядковий номер. У нашого наприклад - сімнадцять.
У сімнадцятому нелюдам пропонують чудові поїздки з вітерцем на санях, в які запряжені північні щікі. Снігу тут удосталь, тому є майстер-класи по ліпці сніжних скульптур, прогулянки на снігоступах у лісі.
До нас загалом приїжджають літні істоти, інколи сім’ї та поодинокі зануди. Персонам тут удається повністю розслабитися, дізнатися щось нове й цікаве, споглядати красу природи, тим самим духовно збагатитися. Вечорами для розваги відпочиваючих проводяться виступи. Багато молодих стенд-аперів, для яких найкращий шанс проявити себе – це прийти до такої бази й проводити щоденні виступи - мріють сюди потрапити. Компанії навіть не треба нікого шукати: бажаючі самі приходять та просять дозволу. У квиток туриста включено перегляд розважальної програми. Стенд-апер та компанія отримують порівну. Коли на небосхилі з'являються зірки, на заміну ведучим приходить особа, що розповідає про сяйво на небі, про ці гори, легенди й міфи цих лісів…