Страница 13 из 62
- Чекайте, щоб здати річ у ломбард потрібен документ, що засвідчує особу. Земляни дуже поважають такі документи, бажано з великою кількістю захисних властивостей: фото, печатки, голограми, водяні знаки й всякі канцелярські навороти, - сказав Найтон.
- У мене є, - в один голос відповіли ми з Внсі. Потім ми з ним трохи подумали, згадали, що це не наша планета й міжгалактичний паспорт не підійде.
- Віко, а якщо ти дізнаєшся, як має виглядати засвідчувальний документ на цій планеті, то зможеш підробити?
- Звичайно. Як ми це зробимо?
Я вже здогадаюся, що хоче демон. Він збирається викрасти якогось землянина, щоб задавати йому питання, або ж вкрасти на вокзалі в когось документи. І той і той варіант мені не подобається. А, якщо про нас хтось дізнається? Який же переполох на Землі буде? Величезний!
Де ми документ візьмемо? - задав дух головне питання.
Викрадемо якусь нещасну людину, та й все, - посміхнувся демон. Він щось інше задумав. Душа дракона підказує. Це вже остаточно вивело фею із себе. Вона сказала, що, якщо він, хоча би подумає щось погане зробити людині, вона забере в нього стільки особистої енергії, що той ходити місяць не зможе. Між особистою енергією й простою є велика різниця, пояснила Віка. Напевне, вона тоді, коли я її визволила це й зробила. Забрала в нього половину енергії і все. Демон сказав, що вона нічого не зробить на виду у людей, а після цього очі стали чорними й із-за цього фея щось зробила. Через три секунди Найтон з криками й стонами впав на землю.
Жалісливі люди викликали «швидку допомогу» - аналог нашої «ЕРКЛ» - екстрена рятувальна команда лікарів. Ця «швидка допомога» забрала Найтона. Медик запропонував нам поїхати разом із хворим у лікарню. Ми забралися в авто. Найтон лежав на ношах, закривши очі й не рухаючись. Завиваючи сиреною, машина швидко мчала по місту. Через десяток хвилин ми під'їхали до лікарні. Два рослих медика покотили ноші в будівлю, а ми пішли за ними.
- Він не винен, - неголосно сказала я.
Що? - запитали всі.
Він спеціально розізлив Віку, щоб потрапити в лікарню, а ми ж ніби друзі й не кинемо його в біді, тому нам дозволили бути тут. Найтон знайшов, де нам переночувати.
Після моїх слів усі замислилися. Я ж не вмію брехати, тому мені повірили. Ай! Найтон з чорними очима впав. Він же не встиг їх перетворити в нормальні. Ох, сподіваюся земляни знають, що таке лінзи.
Ми сіли на стільчиках біля його палати. Пізніше до нас підбіг лікар з круглими очима й волоссям, яке стало дибки. Щось назріває! Сподіваюся лікарі не встигли взяти якісь медичні аналізи з тіла демона-вампіра.
У вашого друга якесь захворювання шкіри? Ми не можемо проколоти її голкою, щоб взяти кров на аналіз. І навіть скальпель не може зробити надріз. А з очей зникли білки й вони стали чисто чорні, як у демона.
Цей земної лікар потрапив прямо в десятку й визначив расу Найтона.
- Я запитав, чи можливо те, що в нього якесь рідкісне захворювання, а він відповів, що є демоном з виміру Тунни, - лікар дивився на нас благаючими очима. З одного боку, він дуже хотів, щоб ми спростували ці маревні вислови Найтона й повідомили про його можливу хворобу, бажано не психічну, а з іншого боку, у глибині очей миготіли іскорки цікавості й наукового інтересу: а раптом інший світ існує й цей хворий - його підтвердження.
- Наш друг дійсно дуже хворий, особливо останнім часом поводиться дивно (він точно псих, раз допомагав своєму відбитому брату нас відловлювати). Та ми не знаємо, що з ним таке.
Добре, ви щось можете про нього розповісти?
Що? Що за дурня? Що ж ми маємо розповідати?
Скільки йому років?
Він вже чотири роки повнолітній, - геніально відповіла Варда. Я би до такого недодумалась. І по ідеї він зараз має сказати скільки Найтону.
Так, двадцять два…
Навіть закляття Віки не спрацювало, тому, що я розреготалась. Не тільки я, а ще й Варда. Лікар на нас подивився, як на ненормальних, ніби: «Що тут смішного?». Серйозно? У них повнолітніми стають у 18? Та, то ж смішна цифра! Пацюки й то довше живуть, хоча, не треба сміятися. Ну, хто так робить? Карай, а ну не смійся. Це ж не повага до інших рас!
Як його звати?
Найтон, - чесно відповіли всі. Він не дуже здивувався, мабуть таке ім’я існує. А, чого він нас опитує? Чого не Найтона? Точно, у нього сил не вистачає. Нас ще запитали, яке в нього прізвище. Ох, тут Внсі придумав: «Комар», то ж додуматися треба! Нам задали ще кілька питань. На які ми відповіли: «А, хто його знає?». Ну, добре, ми так не відповідали, а просто щось вигадували. Нам дозволили відвідати Найтона.
Навколо ліжка, на якому лежав непритомний демон, стояла юрба людей в уніформі: білі халати, світло-зелені та блакитні костюми, і бурхливо обговорювала очі Найтона. Цей безбашенний чувак не здогадався повернути людські очі.
Що з його очима?! – голосно запитувала медичка.
Може, у нього лінзи? – сказав хтось.
Та, нема в нього лінз! – налякано відповіла молода лікарка, світячи вузьким довгим ліхтариком в око демона. Починається. Від таких криків демон прокидається. Як тут не прокинутися, коли тобі в очі світять! Медичка заверещала через те, що чорні-чорні очі заглянули їй прямо в душу; у якогось медика випали з рук папки з паперами, напевно історії хвороб; прибиральниця з переляку випустила швабру, що вдарила по маківці низенького лікаря, з носа якого звалилися окуляри з товстими скельцями прямо на живіт хворому.
У мене є лінзи, просто ви їх не бачите, - тихенько прошепотів знесилений демон. Ні, він бреше, хто ще не здогадався. Після цих слів натовп різко заспокоївся й люди почали виходити з палати. Лікар, який до нас підходив, залишився й став повністю спокійно реагувати на очі демона, але Найтон ще додав:
Підійди. Ти будеш виконувати свою роботу, все що треба, але про наші балачки забудеш. Зрозумів? Про все, що тут почуєш – ти забудеш.
Тепер наша компанія може спокійно говорити про нашу проблему, а Найтон може не тратити сили на те, щоб зробити очі нормальними.
- Стій! Увечері, коли тут буде мало людей, ти прийдеш у мою палату й будеш відповідати на питання. Про вечірню бесіду ти забудеш, але згадаєш про це рівно через три роки. Потім, коли згадаєш ти підеш до психолога й попросиш, щоб тобі допомогли це детально згадати. Розмову із психологом знімеш на камеру. Завтра з ранку я тобі дам чітку інструкцію про те, як мене визвати. Інструкцію ти покладеш в якесь місце й згадаєш про це рівно через п’ять років. Те, як ти мене визиватимеш, знімеш у прямій трансляції в інеті.
- Навіщо? – втрутився дух. Найтон у відповідь підморгнув. Я зрозуміла, він хоче наробити шуму. Напевне його також драконить те, що більшість людей не вірять у містику й завжди шукають «науковий спосіб» щось пояснити.
Палата була двомісна. Учотирьох ми сіли на сусідню койку й налаштувалися чекати ранок.
Віка
Усі вже заснули, а я ні, тому, що не можу зрозуміти, що зробила не так. Чому ми перенеслись в іншу галактику, а не в будинок Варди. Мені соромно, що я тепер не знаю, як ми виберемося. Адже, телепортувати п’ять надприродних істот в іншу галактику насправді дуже важко.
Лікар, як і наказав Найтон, прийшов у вечері. Не знаю котра зараз година. Я тихенько встала й підійшла до демона-вампіра й лікаря.
…скажи, скільки в середньому може прожити землянин?
У середньому десь вісімдесят років, - слухняно відповів чоловік.
Навколо якої зірки крутиться ваша планета? - рівним голосом запитав Найтон.
Навколо Сонця.
В якій галактиці?
Чумацький шлях.
Дай відповідь, що таке Україна? - запитала я. Лікар мовчить. Демон звернув на мене увагу тільки зараз, посміхнувся й наказав чоловіку відповідати.
Україна - це країна, у якій ми зараз знаходимося, це наша Батьківщина.
Досить. Ще є якісь країни?
Більше ніж 190 країн.
Тобто у вас на планеті багато держав? - запитав Найтон.