Страница 14 из 62
Найтон продовжив допит. Оказується лікар живе один у квартирі. Ох, сподіваюсь Найтон не «попросить» у лікаря на кілька днів віддати квартиру. Ну, ось! Попросив. Чоловік вийшов з палати.
Та, не хвилюйся ти так, він буде нам служити, - нахабно сказав демон. От виродок! Навіщо мучити бідну людину? Звичайно, для нього це просто забава.
Служити? Це людина, а не раб.
Якщо забажаю стане рабом, а ти не втручайся.
Я не хочу вислуховувати його підлі ідеї. Він просто незносний впертий демон. Інколи мені здається, що світ сходить з розуму. Подивилась на годинник. Зараз одинадцята вечора. Поки я розмовляла, на моє місце де я сиділа, вляглися Варда й Карай. Майже біля ліжка стоїть стілець, на який я й приткнулася. Можна сказати, що завдяки хитрому Найтону ми завтра переселяємось.
Що буде далі? Я гадаю це питання задають собі всі.
Ранком прокинулися від того, що хтось голосно говорить. Говорять про те, що у «хворого» якісь золоті вени з’явилися. Ці вени йдуть з ніг до шиї. Так, він починає бути схожим на свою расу. До того ж у нього виросли ікла. Що відбувається? Чому Найтон починає проявляти себе?
Присутні медики намагалися поставити діагноз. І як ми їх заспокоювати будемо? Точно, Найтон заставить всіх заспокоїтися, але я ні в яку не хочу, щоб він підкорював їхню волю. Не дивлячись на мою думку, Найтон стер усім людям пам’ять і наказав про це згадати тільки через чотири роки.
Все ж таки я відговорила всіх йти жити до лікаря. Тепер думаємо про те, що нам далі робити. Деякі вже висунули ідею куди будемо телепортуватися. Найтон впорався із собою й прийняв людиноподібну форму.
Ролель - розбите серце
та Найтон без тями
Ролель
Ролель - одна з найкрасивіших дівчат міста Леканбау. Та що там Леканбау, усієї Тунни – виміру демонів. Леканбау – столиця виміру, мером якої є тен Гаївський, батько Ролель. Правитель Тунни Кроулі Шостий призначав тена Гаївського мером міста останні тисяча сто сорок років, вважаючи, що він, і тільки він здатен утримувати місто в порядку.
Ролель з дитинства займається танцями. Їй до душі швидкі, рухливі танці. Вона цьогорічна королева діб-добу, яка отримала корону на конкурсі найвидатніших танцюристів Тунни «Діамантове па». Цей конкурс дивилося майже все населення виміру, а переможницю всі пізнавали в обличчя.
Однак, гарне обличчя й досконала фігура, ще не все. Демониця була розпещена, егоїстична, жорстока, підла, і при цьому дуже розумна, цілеспрямована особа. До того ж вона була майстерна актриса й побачити під зовнішністю ангела її справжнє обличчя вдавалося дуже й дуже небагатьом.
Зачаровувати чоловіків Ролель вміла з дитинства. При такій ангельській зовнішності це не складно. Шанувальники слідували за нею юрбами, кидаючи своїх коханих, наречених та дружин. Тільки посада батька рятувала від ненависті жіночої половини Тунни.
Демониця використовувала закоханих по повній. Коштовності, антикваріат, цінні книги, різні преференції проливалися на неї срібним дощем. При цьому шанувальник отримував право бути поруч тільки поки був потрібен. Як тільки, на думку Ролель, чоловік втрачав свою корисність, він безжально виганявся геть: або доводився до самогубства, або його викликали на дуель інші, поки ще потрібні закохані.
Ролель була впевнена, що вона гідна найкращого. Оскільки правитель Тунни Кроулі був одружений і його єдиний син Торуффо також, то Ролель розуміла, що тут їй ловити нічого, а бути однією з багатьох вона не хотіла. До своєї мети: бути першою, Ролель йшла не вибираючи засобів й не гребуючи протизаконними методами.
Найтон
Карай висунула ідею, щоб ми відправилися на Дагон. Я не знаю, що це за дивна планета, але вона казала, що там добрі мешканці. Ця планета обертається навколо потрійної зірки Фомальгаут. Як на мене, так це дивна назва. Той народ живе в печерах під поверхнею планети, але такий же по розвитку, як і ми.
Шкода, що ця ненормальна фея відговорила всіх йти до того лікаря додому, бо тоді б ми при здійсненні телепортації сиділи на теплому килимі, а не на холодному асфальті в темному провулку. Віка почала бурмотіти заклинання. Оскільки в провулку немає ліхтарів, замість світла мигає в мене в очах. На мить я відчув себе нічим, ніби я кудись зник. Мене оточила пітьма. Пізніше я зрозумів, що то Віка з мене витягла більше всього особистої енергії.
Точка виходу з телепорту перебувала на висоті мого зросту. Варда скочила на ноги (повезло), Карай упала на бік, я на спину, Віка звалилася на мене, а Внсі не повезло більше всіх, він звалився на голову.
Коли зміг піднятися, я озирнувся. Швидше за все ми потрапили на базар, оскільки навколо на невеликій площі розміщувалися столи з речами та продуктами харчування й була присутня велика кількість ящероподібних істот, одягнених у різнокольоровий одяг. Одні з них пропонували товари, інші прицінювалися до них.
На нас почали дивитися, як на туннських двоголових собак, які жонглюють петардами. Істоти зростом з півмене. Я б навіть сказав, що це не ящіроподібні люди, а людиноподібні ящірки. Вони такі низенькі; мають довгасту голову з висунутої вперед нижньою щелепою; довгий хвіст із закрученим кінчиком; коричневу пухирчату шкіру, приємну на вигляд; великі опуклі круглі очі помаранчевого кольору з вертикальною зіницею.
Базар перетворився на якусь бібліотеку, бо стало надзвичайно тихо. Якийсь ящір сказав щось більш схоже на: «Тло-ло, гайвра локалу».
- Дивовижно, вони розмовляють заклодонільською, - сказала Карай. - Тлино лалі. Ну-ну тут філо прекінгод. Ну-ну добра. Лілу но панік, ну-ну ребьто мафало.
- Ка-ла-ла як? - сказав у відповідь їй ящір.
- Звідки ти знаєш заклодонільську? - запитала Варда.
- Я вивчаю цю мову вже кілька років, - гордо відповіла дракониха.
- Добре, що він сказав? І що ти відповіла? - запитав дух.
- Він здивувався звідки ми взялися. Я відповіла, щоб вони заспокоїлися. Що ми сюди перемістилися у просторі. Ми добрі. Попросила не панікувати. Що ми самі не розуміємо, що це щойно відбулося. І він у відповідь запитав, чому таке сталося.
- Толу ка? - сказав інший дагонець.
- Що він сказав? - нерозуміючі нічого запитав я.
- Він запитав, хто ми такі?
- Кі-кі налу?
- А тепер, що він сказав? - запитала фея.
- Вона запитала: «Ви люди?». Ну, у них рідко, але бувають туристи й люди найчастіше сюди літають.
- Яї га, - відповіла Карай дагонцю, - я сказала: «Так».
Дагонці дістали з кишень, сумочок невеликі, за розміром мобільного телефону, дзеркала й направили на нас. Вони вели себе як звичайні туристи біля історичної пам'ятки: фотографували, робили селфі, махали верхніми кінцівками, штовхалися, жваво обговорювали те, що трапилося.
Я впізнав цю модель смартфонів - один з найнеймовірніших винаходів галактики Чумацький Шлях - смартфон-дзеркало. Це реально дзеркало з унікальним механізмом у середині. Просте дзеркало, яке тебе фотографує при двох клацаннях по склу. Для того, щоб побачити фото треба під’єднати дзеркало до якогось пристрою через дріт від зарядного. При перемиканні тумблера з боку на лицьовій поверхні включається екран смартфона.
Нас почали питати, як ми змогли перемістилися. Я жестами показав, що ми не знаємо. До нас прийшли журналісти з мікрофонами та літаючими камерами. Вони говорили, що на камерах, які знаходяться на будівлях чітко видно, що ми з’явилися з повітря.
То-то рлукоп? О ироп щз йцукен? - запитала журналістка. Щоб нас розуміти сюди прийшов перекладач, але вони вже побачили, що Карай і сама перекладати може.
Вона запитала: «З якої ви планети? Що з вами сталося?»
Скажи, що ми незрозуміло як перемістилися з планети Різо в системі Тамін на планету Земля в системі Сонця, а потім сюди, - сказав я. Ну, а що? Ми реально не зрозумілим науці способом туди й сюди вештаємося.