Страница 12 из 62
Поруч зі сценою красивий триповерховий будинок з балконами, колонами, гнутим червоним дахом і годинником, під яким видніється кам'яний напис «est ni media verum». Я б перевела це як "віримо засобам масової інформації". Біля будинку на розі стоїть мідна статуя художника у весь зріст, який пише картину на мольберті. Чоловік одягнений в старовинний костюм, на голові шляпа, біля ніг стоїть саквояж. Обличчям він повернутий у бік річки й мосту і, швидше за все пише пейзаж.
Пройшовши повз художника, ми спустилися по сходах до великого старого дерева в кілька обхватів, що розкинулося на набережній. Потужний стовбур обплетений таким же старим плющем і у височині складно відрізнити де чиє листя.
Далі вздовж набережної по липовій алеї повсюди стоять лавки з товарами, пахне усілякою випічкою, на прилавках красуються різноманітні дрібнички: брелоки, сувеніри, дерев'яні вироби й тому подібне. Сюди збіглася купа народу. Це напевно ярмарок.
Я знаю, що нам робити, щоб дізнатися куди ми потрапили, - радісно вигукнув демон.
Що? - в один голос запитали Внсі та Варда. Мені також цікаво, але я не встигла запитати, а зараз це значення вже не має.
Віко, ти ж гарна та приваблива фея? - такого питання ніхто не очікував, а Віка, яка смакувала бублик, поперхнулась. Знаєте, на ярмарках дозволяють щось скуштувати.
І яку роль це грає? Скажи мені, будь ласка, - кашляючи запитала бідолашна фея.
Підійди до якогось хлопця біля он того бару, - показав Найтон на тент з вивіскою «Zibert». Цікаво, що це означає, тобто це слово, як перекладається? Я таке слово ніде не зустрічала. - А потім скажи, що ти закликаєш усіх захищати природу. Після цього попроси його продовжити таке речення: ми маємо берегти нашу рідненьку планету…
Ми вирішили, що робити. Винахідник цієї ідеї «попросив» у продавця канцелярії десять аркушів паперу, Віка магічно зробила з цього флаєри про збереження довкілля. Компанією ми пішли до бару, але Віка йшла перша. Далі ми розбіглись як мурахі й почали спостерігати. Віка підійшла до чоловіка, який пив напій з великого скляного келиха.
Добрий день, будь ласка, бережіть неповторну природу! - чоловік повернувся до неї й посміхнувся, люб’язно взяв флаєр. - І щоб людство це не забуло, пропоную гру: я кажу речення, а ви його продовжуєте, гаразд?
Що вона меле? Хіба так флаєри роздають? Хоча все йде по плану, але зі сторони це кумедно виглядає.
Добре, - відповів чоловік.
Ми маємо берегти нашу рідну, рідненьку планету…
…Земля.
Ви – молодець! - із соромом на обличчі Віка направилась до нас. А, навколо, якої зірки обертається Земля? Гадки немаю, але може хтось з наших знає. Нам ще пощастило, що мови схожі, як і у нас, так і на цій планеті, а може хтось з моїх супутників застосував магію? Пройшлися по ярмарку, побродили по центру міста. Нам пощастило, що сюди ми потрапили навесні: на вулиці тепло, зелень яскрава, молода, на вулицях, викладених бруківкою, цвітуть дивовижно красиві дерева, більше схожі на величезні букети рожевих квітів. Як нам пояснили, це сакури – вишневі дерева, привезені сюди з Японії (далека острівна країна ранішнього сонця), які тут прижилися й дуже добре себе почувають.
Є ідеї, як ми будемо звідси вибиратись? - почала я.
Мені треба більше дізнатись про це місце, щоб уявити, з якої точки в яку ми вирушимо, - відповіла Віка.
Я вже був на Землі, - тихо сказав демон.
Коли? - в один голос запитали ми з Вардою.
Це місце дуже дивне. Уже другий раз я відчуваю, як моє справжнє обличчя демона виривається на волю. Ще я відчуваю неймовірний голод.
Кажи вже коли ти тут був?! - запитала Варда.
Мені треба було десь підзаробити й один чорт з Пекла заплатив мені, щоб я відігнав людей з його території. У нього просто були якісь справи й я погодився. Я мав піти до лісу біля підніжжя гори Фудзі на японському острові Хонсю. Так, так, у тій самій Японії - батьківщині рожевих сакур. То місце люди називають Аокіґахара. Усі японці вірять у те, що там живуть примари й демони. Я заміняв того, хто мені заплатив. Прожив там десь місяць. Кількох людей відігнав звуками, а кількох заставив зчинити над собою самогубство. Декільком людям не повезло зустріти мене голодного.
Жах!!!
Віка правду каже. Це жахливо. Він вбивав людей за ради репутації якогось-то там чорта, який йому заплатив.
А, коли ти там був? - перебив мої думки дух.
Це було 19 років тому. На Землі це був 2000 рік. Мене тоді ледь місцеві правоохоронці не взяли, бо тоді мені важко вдавалось стримувати очі й себе.
Ти про…
Так, демонські чорні очі. Взагалі я маю так завжди ходити. Також я не міг стримувати сильний голод. Задивлявся на кожну людину, яка проходила повз. Того року мною було вбито 231 людина, яка зайшла в ліс.
І ти про це так спокійно говориш?! - обурилась фея. Відчуваю скоро буде битва. - Ти бездушний! Як можна бути таким жорстоким?
Так, не дай сили вони зараз битися почнуть! Треба відволікти Віку. Що ж таке придумати? А, куди ми йдемо? Ми непомітно якось повернули назад і, перейшовши пішохідний міст, повернули направо. Зараз проходимо біля чотириповерхової адміністративної будівлі сірого кольору. На фронтоні красується табличка:
«Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України
Ужгородська спеціалізована школа 1-3 ступенів №5
З поглибленим вивченням іноземних мов
Ужгородської міської ради Закарпатської області».
Школа номер п’ять кажете? Я в такій же школі вчилась. Цей герб, що над словами - точна копія гербу Мурярії й кольорова гама точно така - голубий й жовтий. Тобто ця Україна в нашій галактиці дорівнює Мурярії? Але якщо ми в галактиці Чумацький Шлях, то це не інший вимір. Чому тоді є стільки однакового між моєю рідною планетою - Мурярія й цією Україною? Здається я нічого не розумію.
Поки я роздивлялася все навкруги, Віка та Найтон вже ледь не почали кричати один на одного.
А, куди ми йдемо? - невинно запитала я, щоб фея з демоном не побились. А, як Внсі ходить? Тільки зараз згадала. Ну, не могла рана від кулі так швидко загоїтись. Глянула на поранену ногу. Ні подряпини! Це як?
Не знаю, - відповіла Віка. Всі зупинилися й почали дивитися один на одного.
Слухайте, а може нас тут не знайдуть? - сказала Варда.
Ти хочеш сказати, що ми можемо жити тут? Це відстала планета. Б’юсь об заклад, що в них ще жодного контакту з «чужосторонцями» не було. Та, що там, у них цивільні в космосі ще не бували. Точно, як у докосмічну еру.
Після слів Найтона, Віка ще більше обурилась. Так, треба рятувати ситуацію.
- Внсі, коли твоя рана встигла загоїтись?
- Поки я був у своїй природній формі зажило.
Зараз восьма година вечора. Скоро буде темніти. А, ми досі не знаємо куди йти. Ми ще досі на вулиці. Треба хоч якийсь нічліг знайти. Так, на природі було легше це зробити, а тут? Це не ліс, це місто.
На мою думку, Найтон має рацію. Ми нічого тут не маємо. Ні грошей, ні житла. Нічого! Про те, що це відстала планета я не згодна. Ну, ця цивілізація не так швидко розвивається, як наша. З ким не буває.
Є ідеї, що ми будемо робити? - запитав перевертень. Я гадаю, що всі це питання задають собі.
На цій планеті існує ломбард? - слушне запитання підняв демон.
Поки ми по місту ходили, я бачила сім ломбардів, - повідомила я. Їх тут так багато, як і аптек! Можливо місцеві жителі часто хворіють, тому, щоб купити ліки, закладають свої речі в ломбард?
Усі стали ритися по кишенях і шукати "цінне непотрібне майно". У мене в сумочці, як у будь-якої порядної дівчини, була купа потрібних дрібниць, тільки розібратися б що з цього візьмуть у ломбарді.
Я вирішила запропонувати кофту, маленький кишеньковий ніж, черепаховий гребінець та помаду. Найтон не відомо звідки дістав наручний годинник, Віка із сміття створила статуетки й брелоки. Так, у феї дивовижні здібності. Варда погодилась продати буси з маленьких скляних кристалів з’єднаних між собою.