Страница 36 из 62
Пан Анатоль занiмiв з обурення, що хтось насмiлюється запiдозрити, нiби в нього немає рибальського квитка. Вiн простяг Мартi свiй квиток, а сам розглядав її рибальське посвiдчення.
- Ви вже маєте спiнiнговий значок? - здивувався вiн. - Але ж вам чи й є сiмнадцять рокiв. Тiльки пiсля сiмнадцяти рокiв одержують дозвiл рибалити спiнiнгом.
- Я маю повноваження Головної спортивної комiсiї Польської спiлки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, - гордо сказала Марта. I нiби невинно спитала: - Ви не знаєте, скiлькома вудками має право ловити рибалка?
- Гм, - занепокоївся пан Анатоль.
- Рибалка має право ловити двома звичайними вудками i одною легкою на живця, - процитувала Марта. - А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скiлькома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
- Тут немає нi форелi, нi лосося, - боронився пан Анатоль.
- А чи пам'ятаєте ви охороннi розмiри окремих порiд риб i час, коли їх заборонено ловити?
- Ви хочете мене екзаменувати? - обурився пан Анатоль.
- Ви мали сумнiв щодо моїх знань у галузi рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готовi?
- Я? Будь ласка, запитуйте. Я вiдповiм на всi запитання, - гордо випростався пан Анатоль.
Марта почала швидко, не задумуючись, питати.
- Охоронний розмiр судака?
- До сорока сантиметрiв, - вiдповiв пан Анатоль.
- А на водах державних рибних господарств?
- Гм, - затнувся пан Анатоль.
Марта вiдповiла не задумуючись:
- Не можна ловити судака вагою менше, як кiлограм i завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрiв. А охоронний розмiр краснопера?
- До п'ятнадцяти сантиметрiв.
- Плiтки?
- До п'ятнадцяти сантиметрiв.
- Лина?
- Гм, - занепокоївся лицар спiнiнгу. Пiсля довгого обдумування невпевнено сказав: - Тридцять сантиметрiв.
- Нi. До двадцяти п'яти. Щука?
- Сорок сантиметрiв.
- Вугор?
I знову на обличчi пана Анатоля видно нерiшучiсть.
Дiвчина махнула рукою.
- Облишмо екзамен. Менi здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спiлки рибалок.
- Ви мене ображаєте, - розсердився лицар спiнiнгу.
- А ви назвiть охороннi перiоди: судака, щуки, сома, джерельної форелi, харiуса, ряпушки.
Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.
- Я завжди ловлю влiтку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.
- До тридцять першого травня. А щуку?
- Так само.
- Неправильно. До п'ятнадцятого квiтня.
Пан Анатоль тупнув ногою.
- Я не дозволю розмовляти зi мною таким тоном. Я досвiдчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.
Вiн пiшов розгнiваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що вiн витяг з води одну вудку i вже ловив тiльки двома, як годилося за статутом.
- Наука не йде до бука, - розсмiялася дiвчина.
Раптом їй захотiлося порибалити.
Вона дiстала з човна дiряву бляшанку з принадою. Там було кiлька пiчкурiв.
- На щуку, - пояснила Марта.
Запропонувала пiти трохи далi, до маленької затоки. Але менi не хотiлося ловити рибу. Я помiтив рух на бiлiй яхтi, мене непокоїло те, що я не знаю долi рибальської карти. Голова в мене йшла обертом вiд усiляких пiдозрiнь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усi таємницi Озерища.
- А що ви збираєтесь робити?- спитала Марта.
- Засмагатиму, - вiдповiв я, роздратований, що вона заважає менi думати.
Вона взяла вудку, принаду й пiшла берегом. Я приклав до очей бiнокль. Вацек Краватик з Бороданем поставили на палубi яхти тапчани, бiла дама лежала на ковдрi на даху кабiни й засмагала. Вацек з Бороданем про щось розмовляли, жваво жестикулюючи. Може, сварилися.
"Я багато дав би, тiльки б дiзнатися, за що вони сваряться", - подумав я.
Устромив руку у воду. Вiяв мiцний вiтер, було холодно, але вода здавалася теплою. Я роздягнувся, залишившись тiльки в плавках. Пiрнув i плив пiд водою до яхти, поки вистачило духу. Потiм обережно вистромив голову, щоб ухопити в легенi повiтря i подивитися, чи не помiтили мене з яхти.
Але побоювання були марнi. Бо я плив до корми, а Вацек Краватик i Бородань сидiли спереду. Мене могла помiтити лише бiла дама на даху кабiни, але й вона не дивилася сюди, Здавалося, що її захопила сварка мiж Вацеком i Бороданем.
Я знову пiрнув у воду i виплив уже поблизу яхти. Хвилi були великi, iнодi вони ринули над моєю головою i вкривали мене бiлою пiною. Щоб трохи вiдпочити, я лiг на хвилi, й вони пiдкинули мене аж до борту. Я вхопився рукою за раму круглого вiконця каюти i притулився до слизьких дощок корпусу яхти.
Бородань сердито казав Краватиковi:
- Ми витратили купу грошей, а тепер знову марнуємо час. Треба щось робити, розумiєш?
Вацек вiдповiдав:
- Хлопчисько обiцяв принести сьогоднi карту. Завтра вже заходимось ловити.
- А як не принесе?
- Хiба йому не треба грошей, чи що? Ми дамо йому й п'ять тисяч. Вiн iз шкури вилiзе i з-пiд землi добуде нашу карту.
- А може, повiдомити мiлiцiю? - роздумував Бородань. - Мiлiцiя скорiше вiд Франека знайде злодiя.
- Мiлiцiя? - занепокоївся Краватик.
- А що тут такого? Карта це карта, нам же повертають украденi речi.
- Не про це мова. Менi здається, що в Чорного Франека бiльше шансiв дiстати цю карту. Адже вiн, мабуть, знайомий з усiма розбишаками на озерi. I вiн легко домовиться з ними, надто коли пообiцяє їм трохи грошей. Я вважаю, що слiд набратись терпiння. Дiяти почнемо завтра.
У цю мить Вацек Краватик устав з тапчана.
- Поглянь! - закричав до Бороданя. - Якась велика туша пливе пiд водою.
Вiн перехилився через борт, стежачи за тiнню риби в озерi. I побачив, що я притулився до корпусу.
- Що ви тут робите? - вереснув вiн. - Ви пiдслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обiкрасти?
У мене язик прилип до пiднебiння.
- Вiдпочиваю, - пробелькотiв я.
- Як це вiдпочиваєте? Тут?
- Я плавав. Але велика хвиля, i я знесилiв, I вхопився за яхту, щоб вiдпочити. Зараз попливу до берега.
З палуби вихилилась i Едiта.
- Добрий день, - привiталась вона. - Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип'єте чогось гарячого?
Вона була дуже мила. А це викликало пiдозру в Бороданя.
- Звiдки ти знаєш цього добродiя? - гостро спитав вiн.
Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
- Чи не про цього типа розповiдав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке...