Страница 16 из 62
Вона сiла в байдарку. Затарахкотiв мотор. Перекрикуючи його, вона гукнула:
- Як вас звати?
- Томаш. А вас?
Може, не почула мого запитання? Човен уже вiдплив од берега. Тiльки через хвилину, разом iз гуркотом мотора, долинула до мене вiдповiдь:
- Марта...
РОЗДIЛ ШОСТИЙ
Розмова про розбишак. Невже трiумф Чорного Франека?
Спостереження за берегом по той бiк озера. Чи то лис, чи то
бiс? Хто шукає затоплений скарб? Пiдозрiла зустрiч на
Чаплиному островi. Пiдслухана розмова. Скiльки коштує
рибальська карта? Я вистежую Чорного Франека.
Наступного дня рано-вранцi мене розбудив гуркiт моторного човна, що пiдпливав до берега з двома мiлiцiонерами. Один з них вийшов на берег i, помiтивши, що я виглядаю з намету, спитав:
- Чи ви не бачили десь тут якихось пiдозрiлих людей? Гурту молодi без батькiв абощо?
Я розповiв про ватагу Чорного Франека, яка вчора пополуднi пливла на плотах до Чаплиного острова.
- Сталося щось погане? - поцiкавився я.
Вiн кивнув.
- У сусiдньому селi вкрадено вiвцю, у гарцерiв хтось забрав байдарки й пiдкинув їх бiля Гєрчака. А минулої ночi в гарцерському таборi вкрадено бутлi й газову лампу.
Iз свого намету вийшов пан Анатоль. Вiн чув мiлiцiонеровi слова i, звiсно, вiдразу ж заходився повчати:
- Громадянине мiлiцiонер! Вiзьмiться за тих бешкетникiв i злодiїв, бо туристи не мають спокою. Ви дiєте надто нерiшуче й повiльно. Чи вам бракує палиць на тих розбишак? Насамперед треба приборкати ватагу Чорного Франека.
Мiлiцiонер подивився на пана Анатоля i розважливо вiдповiв:
- На жаль, нiхто не бачив злодiїв, нiкого не можна звинуватити. Кожний тiльки каже: це, певно, ватага Чорного Франека. Мiлiцiя робить усе можливе, щоб над озером був лад i спокiй. Але цього року тут дуже багато людей. Сотнi наметiв напнуто на острiвцях, на берегах i над затоками. Туристи самi трохи виннi в тому, що тут починає робитися. Чи хто-небудь iз тiєї сотнi туристiв, якi заселили береги озера, зволив прописатися? Нi. Ви теж не прописанi, i ви, еге ж? - звернувся вiн до пана Анатоля i до мене.
- Бо я... тiльки проїздом. Завтра, може, деiнде заночую, - пояснював пан Анатоль.
- Так усi кажуть, - вiдповiв мiлiцiонер. - Ми не знаємо, хто живе в наметах, з ким маємо справу. Кожен заявляє: я вiдпочиваю, подорожуючи, не змiг прописатись. I так само вiдповiдають хлопцi й дiвчата з ватаги Чорного Франека. Я вважаю, що справжнi туристи повиннi допомогти нам у нашiй роботi. Самi, без вашої участi, ми не дамо тут ладу. Ось хоча б сьогоднi... Спершу нас повiдомили про крадiжку бутлiв i газової лампи, потiм про те, що потонув хлопець, який купався в забороненому мiсцi. Ми шукаємо винуватцiв крадiжки, але мусимо водночас вести слiдство в справi того хлопця. Озеро велике, i всяких справ тут безлiч. Скiльки туристiв плаває байдарками й човнами без плавецьких посвiдчень? Скiльки людей купаються далеко вiд берега? У туристських таборах зчиняються суперечки, сварки, а часом навiть бiйки. I в усi такi справи закликають втрутитись мiлiцiю. Про це вам теж слiд подумати, коли нас критикуєте.
* * *
Мiлiцiонери вiдпливли до Чаплинця. Я скiнчив снiдати, коли побачив, як вони повертаються серединою озера. Був певний, що пливуть нi з чим. Тобто або взагалi не дiстались до табору Чорного Франека, або нiчого там не знайшли. Мабуть, Чорний Франек не такий дурний, щоб спiйматися з краденими речами. Вiн мiг сховати їх у кущах чи закопати в землю, схованок не бракувало.
Однак я прибув сюди не для того, щоб стежити за ватагою Чорного Франека. Я повинен був знайти Чоловiка з рубцем.
Сховавшись за наметом, щоб не побачили сусiди, я став розглядати в бiнокль берег по той бiк озера. Дивився довго, але не помiтив нiчого, вартого уваги. Той берег здавався безлюдним, а коли хтось i ховався за очеретами бiля двох пiвостровiв, то на водi не видно було нiкого. А для мене мало значення, чи десь тут - у районi пiвостровiв - не почав пiрнати Чоловiк iз рубцем. Для цього йому треба було якось перебратися через очерет, i вiн, напевно, скористався чиїмсь човном.
Крiзь скельця мого бiнокля видно було на пiвостровах навiть маленькi кущi, тому я не мiг когось не помiтити. Зрештою, на пiщаному мисi стояли три чорнi чаплi - найкраще свiдчення, що мiсцевiсть безлюдна.
Проте я не здавався. Час вiд часу крiзь скельця бiнокля я стежив за пiвостровами i чорною затокою мiж ними. I таки недарма. В очеретi захiдного пiвострова раптом щось промайнуло, нiби пересунулась якась тiнь. Потiм вона зникла, а за кiлька хвилин цю саму тiнь я помiтив на чорному плесi затоки.
Я й не здогадувався, що "воно" таке. Наче довгий пасочок, який дуже повiльно перепливав затоку i прямував до очерету бiля середини схiдного пiвострова.
Я сушив собi голову: чи це маленький човник, чи дерев'яна колода, чи, може, який звiр або величезна рибина. Таємниче "щось" пiдпливло до стiни очерету й щезло в ньому.
Я схопився й пiшов до сусiдiв.
- Чи не позичите менi свого човна? Я хотiв би попливти на пiвострiв на тому боцi озера.
- Ах, по рибку? - покивав головою пан Анатоль. - На жаль, за хвилину ми з Казиком теж вирушаємо рибалити. Тiльки ми пливемо на Чаплинець. Ми чули, що на тому боцi озера царство красноперiв. Накопали черв'якiв i спробуємо рибальського щастя.
Хоч-не-хоч доводилось менi завести самохiд. Намет я покинув пiд нагляд сусiдок, заїхав у воду й попрямував на пiвнiч.
Я хотiв великим колом обплисти схiдний пiвострiв, щоб той, хто ховався, навiть помiтивши мене на озерi, подумав, нiби я пливу в iнший бiк.
Пiд час подорожi я пiдплив дуже близько до Чаплинця i в бiнокль побачив, що це великий острiв, порослий край води деревами, а посерединi голий, тiльки де-не-де зеленiли невеликi сосонки. Не видно було на ньому жодного намету й жодної людини. "Заїду сюди, коли повертатимуся, - вирiшив я. - Адже до цього острова попливла ватага Чорного Франека. Може, знайду її табiр?"
Я хотiв зустрiти Чорного Франека й порозмовляти з ним не тiльки про Мартин перстень.
Другий берег озера, мiж схiдним пiвостровом i селом Матити здалеку здавався рiвним, дерева росли на ньому щiльною темною стiною. Коли я пiдплив ближче, то побачив, що там був ще один пiвострiв. Я надумав пристати до того пiвострова i хотiв розiгнати самохiд, щоб вiн, як таран, пробив стiну очерету. Але перед цим я ще раз поглянув на те мiсце, де з-перед моїх очей зникло таємниче "щось" - дерев'яна колода чи звiр... I аж свиснув. Я знову побачив те "щось". Це був невеличкий гумовий човен. Вiд легенького вiтру вiн повiльно посувався уздовж захiдного пiвострова.