Бу-Ба-Бу

Бажаю ролей ще крутіших, Целіно,смачніших, ніж всі ці райські плоди!І нині, і завтра, і завжди – навіки!Життя відкриває шлюзи! Дві двійки –погані оцінки, та добрий вік!..Цілую Тебе в животик і в бік.P. S. Хай трапиться Тобі чоловік.

ПОЛІНО, ЯК МЕНІ ОСТОЧОРТІЛИ

Ви, найдешевша моя скорбото.Твоє запоморочливе тіло,відбите неодноразово на фото,помандрувало знову за обрій.Йому там і місце. Мені до лямпи,чим Ви перейняті. Та й Вам, хоробрій,точніше, добрій, на дифірамбимої плювати. Ти створена, курво,для пензля майстра! А я, Поліно,лише помилка, лише поліноі одоробло, тупе похмурво.Ці танці, ці менструації, шмати,ці Ваші пахучі парфуми, шизовіідеї – я хочу усе це не мати!Мені це належить, як місяць псові.Я вию, Поліно, я маю надію,що Ви десь, що Ти десь, далека й жадана,отримаєш все! Я фальшиво зрадію,кохана! І яма. І Рама. І рана.

ЩЕ ОДИН ЛИСТ (В УКРАЇНУ – З ПІВДНЯ)

Друже!Я потрапив у вишукане заслання.Маю помешкання на березі моря і столування,багато фруктів, багато сонця, купання, спання...Бракує кави, немає Львова – нема і кохання.Але у цьому є своєрідний кайф. У Львовіякраз відбувається зміна декоративного мотлоху.Я б уявив собі це, як постярмарковіпорожнини і сезонне збільшення мороку.А це неправда. У нас завжди якась чудасіясуне за іншою. Є певна сталість, звичайно,у кавуваннях, відзначенні народжень, весіллях,перепохованнях. Це надійно. Це файно.І це врешті втомлює. Тому я вирішивпонудьгувати над синьою площиною,почитати Лукашевого «Декамерона»... Повіриш,італійська мова стає тут близькою, ясною.Маю до диспозиції виноградні плантації.Їх охороняє сторожовий глас. Та вранці,очевидно, голос хропе. Тільки й праці –що пересилювати терпкість в горлянці.До речі, не п'ю, Відчуваю обридженняне так до питного, як до продавцівських мордяк, –створюється якесь таке гнітюче враження,ніби зона взялася здавати шмурдяк.Довкола них купа сміття. Ну немаєлоску цивілізованої країни!А музон їхній мене просто ламає –щось таке дурне, безкорінне, тваринне.Жодної української пісні. Хоч бери та й самзатягни якусь думу про Кафу чи про Байду.Та кому? Хіба цим старцюючим псам;чи чайкам, чи небесам. Як знайдуякогось волиняка чи донбащука випадковоу черзі до міжміських телефонних сполучень,переходжу зразу на рідну мову.І немає ні дорікань, ні огудженьщодо суржику. Суржик здається рідним!Коли уже Крим забалакає суржиком?Хай татарським! Коли Львів знов з'єднається з Віднем?Коли свисне рак? Коли Андрухович підпишеться Пушиком?Понесло. Риторика, друже, небезпечна вельми.Наше діло – література, а, точніше, життя.Все решта – політика...Бавлюсь гантелями,відтискаюсь, підтягуюсь, до путтяхочу довести рельєф животяри,щоб жінкам баглось торкатися його музичнимикінчикамипальчиків. Ходжу ввечері у кіно. Метеорилетять просто в зал із Чумацького Шляху камінчи-ками.І головне – це присутність цієїрізнодихаючої, полімовної істоти – моря,великого ритмотворця, і, до певної міри, картинноїгалереї,і, можливо, театру, у якому – глядач я? актор я?Море – двійник душі.Любий друже,ти і сам наче мій двійник. Отже, сувійцей відішлю я морем. Спосіб не дужешвидкий, але певний. До зустрічі. ТвійПрокуратор.P. S. Пляшка пре на екватор!

СФАЛЬСИФІКОВАНА БІОГРАФІЯ

===========================================

КАТАСТРОФА

(Версія вулиці Академічної зразка 1993 року)Літак, розламаний навпіл, поїдає прозорість, вінзавис між «Інтурою» та «Україною», острівпадіння не зауважує, здриґи бруку і стінгасять п'яні підошви тубільних сяйливих монстрів.Потоки пива, потоки поту, хід магнетичних ніг,час, розклеєний, як афіші, гроші, колеса, трійло...Каравела консерваторії випускає за тілом тілолюдиноподібних звуків, зітхань, верещань і втіх.Мисливці перемішалися з гречкосіями і кочівниками.Генетичні завихрення у пошуках форм.Філармонію вгору видовжує хор і пізніше фурор,а пресує пустеля ночі, вивертаючи стелі у ями.Будівлі обростають морфічними стеблами снів,будівлі викидують приблудні душі на брук.Пальта будівель – сірі, перуки занедбано, друк