Бу-Ба-Бу

на візитівках свіжий. Декілька чорних слів.Вулиця (чи проспект) з привидами дереввиношує в собі яйця офісів, банківі борделів. П'ять псів – зграя панків –перетнуло вулицю, Впало, затарахкотіло «пся крев!»Польськість вилазить. Німецькість зраджує.Українськість хропе.Піратські фільми «на русском» будують мости у макітрах.Галичина, як море колій, шляхів і т. д. і т. п.,огортає. Домашньо, затишно, наче градусам у півлітрах.Так ми, панове, подорожуємо в абсолютміж Галицьким ринком і коридорами бібліотеки Стефаника.Наші могутні нащадки дадуть нам у зад салют,сподіваюсь. І крапка. І обійдемось без пам'ятника.

ПРОЦЕС «ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ»

Травневі рекреації розтали у повітрі. Їх немає.Приходять свідки. Постаріли. Адвокати добирають кольори.Надвечір у дзеркалах йде двійник. Як і завжди. Його ніхто не помічає.Він дістає платівку. Ставить голос. Гра на публіку. Такі умови гри.Ось фотографії. Ось мумії. Зразки волосся, листя і металу.Тотеми і мольберти, перспективи, скам'янілі літаки.Ось наші звуки, наші тексти. Ієрогліфи нарешті прочитали.Та материк пішов під воду. Зізнаюсь. А дух – у небо і піски.– Що ж це було? Хто вигадав? Куди поділось? – Шкіра прокурора сіра.Приводять друзів і дівчат, монтують ситуації, тлумачать голоси,знімають кінофільми, пишуть музику, виводять через схрещення людинозвіра,і випускають на арену, і під оплески вбивають, роздирають гладіатора і погляди, і руки, наче пси.– Шукайте у пісках сліди країни, збільшуйте, поєднуйте піщини.– Шукайте у повітрі сходи в небо, у міражних замках – мій колишній сміх.– Шукайте в небі романтичні юні риси батьківщини.– Шукайте вітер! Зупиніть його! – я пояснити зміг?………………………………………………Виносить присуд суд. Підсудного виводятьі відпускають в дзеркало – іди у листопад.Він листопад збиратиме з Верленом і Вівальді.Як двері, рама золота – забутий хід назад.

І ЗНОВУ О ПРИХОДИТЬ ОСІНЬ ПРОХОЛОДА

і леза листя і повітря солодплатівки в мулі дна небесний голодковтає голоси з майданів модана вишукані втрати слід від нігтівовал зубів на шкірі сон сапіннячужого тіла в ньому як у ліфтінема де дітись арки і склепінняпотоки сперми б'ють у теплі діривологі схови і принишклі ядратеатр кімнати перехід у завтраде все порожнє все округле сіредими газет двірник апостол містасміх школярів прояснена і чистамелодія відльоту прощавайоревуар арівідерчі байтвій катафалк на обрії зав'язтвій погляд впертий в піднебесся згаствій ангел над тобою твій двійниктвій сміх повзе розсіюючи ликтвій крик як прірва сон твій без кінцяслабий твій шепіт згадує отцяі сина і свя... череп твій між вухстартує в ніч твій зіржавілий дух

ДОПЛЕНТАВШИСЬ НЕ ЗНАТИ ЯК

сюди, допхавши кожен грамсебе самого, ти заклякна перехресті і свій крамв безодню копнув з піни й хвиль.Ти на поверхні. Тиша. Штиль.Світ сам по собі. Йде процесінфляції. Твої жінкистовбичать тупо в чергах безкінця. Їх трепетні думкиобмацують товарний бумприйдешнього. Ти йдеш у тлум.І тлуму пропонуєш. Хтотебе жене на цей базар?Долярів сто, ліхтарень стоі сотні немічних нездар,папір, слова, потоки слів,куди і ти язик заплів.Поверхня наповзає нагорлянку, гостра, наче ніжрізницький, глибина вікнапритягує, крадешся міждвома безоднями, і длягарантії висить петля.Мій бідний звіре, хто тебеще пожаліє, як не я?Дай лапу. Все воно на «б»і не вартує ні хуя.Хто розіп'явся, хто воскрес,а хто – як на базарі пес.

ВИРОК ДЛЯ ДЕБІЛА

Твоє тіло, вписане в розташуванняпредметів – знак присутності, мотлох мови –надає сенсу кріслові, риштуваннядолонь, ногорукоголовепохитування і сапіння,нитка голосу горло лоскоче, відчайяк хвиля нудоти, б'є у склепіннячерепа, застережливість слідчатебе підхоплює, ти п'єш зі шклянкипорожнечу, стверджуєш і говориш«ні», ти виконуєш забаганкислідства, ти згадуєш і ти повторишвсе – як, де, куди і так далі,та щоразу інакше, тебе зацікавиловласне зіткнення з вироком і деталівиконання. Ти вирок гугнявиш, як правило.

ВІДЧУТТЯ СПОВЗАЮЧОЇ ШКІРИ

як панчохи ніч відбитки візій