Бу-Ба-Бу

Стільки висмоктаних чоловічих тілзалишилося заїджених довкілТвого ложа, що в ночей лататті, в шматті днівплине, як ковчег, – почислити хто вмів?Я до Тебе, Жінко, видряпався із пітьми.На Твоєму ложі, Жінко, танцювали мирізні танці, на Твоєму ложі промовляли ми,Жінко, різні речення, їх значення – димирізнобарвні. Я для Тебе – риба на гаку.Ти для мене – хата, де сяку-такуматиму вечерю. Я для тебе – трилітери. Міси мене, ліпи мене і три!Це кохання – це змагання поколінь.Бунтівливі шістдесяті і моя совіцька лінь.Три мене, твори, вирощуй з мене лук напруг!вірний стріл! бунтарський дух! невтомний плуг!Твої циці, твої руці і живіт,як хвилосоп мандрівний, обходжу відкордону до кордону – чужина?батьківщина? – О таємна! О жона!Ноче темна!.. Відпливає корабельТвого тіла. Як Пилип із конопель,виліз я на Божий світ, а зір – немов пшона!О медова! О бездонна! О жона!

ЛИСТ

Коханая на дні – для спогляданняплавуча пляма сонця і опалена небо листя гуснуть у кристалице ще одна історія коханняя золота інакшого не маюніж тлінна ця і пінна позолотапивниць моїх душа чи діжа – сота! –тече по шлунку наче по Дунаюа видива і пагоди за валомтвої кохана в найдорожчій скринія відсилаю вчора як і нинінайближчим і найважчим пароплавом

ЛИСТИ, ЗНАЙДЕНІ У ПЛЯШЦІ З-ПІД ЛЬВІВСЬКОГО ПИВА

1Ми на фіакрі заїздили в осінь,хоча фіакра не було, алебув вересень і псячий слід у мосі,мисливців не було. І це незле.Ти пам'ятаєш той похід і псячийчутливий ніс? Твоя тонка ходарозтанула у просторі, неначеозначень ряд – легка і молода...Я знав ці ноги! Я любив ці ноги!Я цілу... цілу вічність цілувавїх вигини, їх впадини, їх строгепроходження. Ми йшли на запах страв,але не в тому річ, хоча голодніусі були – я, ти і вірний пес...А що сьогодні, Боже, що сьогодні?!Де мій фіакр? Де мій делікатес?!2А ще мені згадався той похідкрізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.Між нами відстань коливалась віді до, бо у тобі дражнити дівкуя здуру взявся, може, й алкоголь,який в гостях ти влила у жагучі(і все ж – ядучі) губи, грав я рольображеного. Бракувало кручі.Я провалився сам у себе. Тимене неначе кликала, та марно.Я йшов у безвість шляхом самоти,де трафив шляк все те, що йшло попарно.Тебе несло таксі. Мене – хода.Розсварені слова блукали в мові.Та все ж мене впустила ти, твердав переконаннях і м'яка в любові.3Чи пригадаєш мить, коли рукаНеборака тебе торкнулась вперше?Ти привезла пакунок від Юрка,я взяв його, правицю розпростерший затиснувши оте, що ти дала.Цей кадр число один в коштовній скринціз твоїм ім'ям і прізвищем – рекла-ма точності роботи залізниці,але не в сенсі розкладу, а доль,наш бос мені кивнув – це ваша доля!Нас викрала у вікторів і ольістота на ім'я Віктореолячи Олевіктор. Все залежить відрозташування кореня і крони.Та свідчу, що її химерний слідуперше ліг на київські перони.4Потрібно зосередитися наотій розмові, що точилась, покиповз ескалатор, – тема основнабула про сокровенне і високев житті львів'ян, киян і про Дніпрояк божество і Полтву як прокляття,про те, що Міф руйнується, і прослова як дзеркала і як поняття.Але підпільно я звертав свій зірна повноту губів і, особливо,на розмір бюсту – рідкісний! (повір,я млію, як згадаю теє диво).Воно гойднулось. Ти ступила крок.Я зрозумів, що влип. Забили соки.Заграли сурми. Врешті я замовк.І ми пішли у протилежні боки.5І той готель згадай, коли швейцаропівночі нас роз'єднав дверима.Я натякнув між іншим на хабар,але слуга мав погляд херувима,а я не мав перепустки, а цебуло в тій ситуації єдине,що треба мати бо моє лицене впізнають ще поки що кретини.