Бу-Ба-Бу

і храм покинув, наче єретик.

ДУРЕНЬ

(Гра в карти)держава тридцяти шестидві фарби а стихій чотирикорони зачіски мундириальтанки парки і мостиприйоми зали в позолотіі пріма-дами силуетрозпочинає вальс валетГермес у паперовій плотіта вже запалено свічкиуже матроси захмелілиі ночі тіло розпашілеі золото тече з рукиколоду карт несе шинкарножі в столах а ти валетев чиїх долонях хто ти де тирозіб'єшся об стіл Ікарнад головами хрестовиктче ниті гри і козир хрестана стадіон тече фієстаміж ребра цілить піка-бикзвивається тореро в танціа піка-дор з коня летитьйого виносять і в ту ж митьзатискують тремтячі пальці...я дурень я програв усезимову сіль і пташку літнюу подорож навколосвітнюмене ще нині понесе

ПОЇДАННЯ ЯБЛУКА

П'ять щупалець моїх чуттів,як змії з голови Горгони,окреслять яблуко червоне.І слину пустять п'ять чортів:Художник, Композитор, Лис,Раблезіанець, пан Кротівськийзаштовхуються в поїзд львівський –хробак над яблуком завис.Воно – сяйливий антисвіт.Воно – осяяння осіннє.Скликає сесію насіння –повитий німбами синкліт.Довкола – соки й щільники,довкола – бутлі і комори,довкола – дерево просторе.(Ніхто не скаже – хробаки!)Та ось, розбивши благовіст,розґудзувавши цноти пояс,в палац засідань лізе поїзді пожирає чорний з'їзд...Яблукопростору – нема.Лишився хвостик на тарелі...Складайте пісню, менестрелі,в саду губами обома.

ПЛАЧ

У лісах вересневиху прозорому золотіна галявині левівсновидних блукаючихплачу я не за червнемне за морем померлимплачу мов королевичі не за нареченоюу лісах вересневихв голосах відлітаючихплачу я за трьомапляшками шампанськогоза минулим поглинутимдобрим шампанськимде воно де той стілде оркестра і друзіпси мої збудувалидрабину у небоягуари пантерипоснули у листітонкостанні мулаткив келихах кришталевихносять сонце червонеза шампанським ридаю яосінь листям втішаєзолотими птахамиосінь зводить палацимури в'януть багряножовті очі осінніуста декаденткипальці тчуть павутинунад риданням опалимтронна зала моязубожіла від вітруу повітрі портретитьмяніють вечірньонад столами кружляєвир листів журавлинихдвадцять п'ять відображеньсидять за столами ***

Голос:

– Панове гітаристи! Кілька крапель залишилося напою золотого.Поети! У зіницях ваших – стіл і товариство, і повітря, зіткане зі світла.Вже осені органи, вже псалми і алілуя, вже снігам іти недовго.Востаннє ж заспіваймо наш хорал, так ніби спів цей без кінця, во славу бога Літа.І стіл притягнуть зорі, і пісні голодних нагодують.Панове гітаристи! Не шкодуйте срібла, ваші горла з'єднані із небом!Прийдуть просвітлені паломники і храм зведуть, і місто побудують.Хай стануть прахом імена апостолів, та слово їх плодом, як світло, впіймане сонетом.Хор:– Хвала тобі, наш пане-боже Літо!Помилуй, Літо, змилуйся над нами,своїми нелукавими синами,і вислухай серця, немов молитву.Вони – блукальці, вогники купальські.Вони – свічки, вони – краплини зливи.Вони – зірки, що обминають пастки.Їх світло – наче небо мерехтливе.

ПРОМОВЛЯННЯ ТА ЛИСТИ

=======================================

ПРОМОВЛЯННЯ ДО КОХАНКИ, ПОЦУПЛЕНОЇ З ШІСТДЕСЯТИХ

Жінко, Ти, котра вже більша, ніжпросто жінка, Ти, котра сховала міжзводами своїх антицьких білих нігстільки втіх, як в міх, – почислити б хто зміг?