Максим Рильський

Побачивши тільки маленькі паростки наближення до реалізму, хотілося б сподіватися, що вони незабаром виростуть у справжні поетичні квіти. Збірка «Де сходяться дороги» ледве-ледве на це сподіватися дає змогу. В тій формі, як вона вийшла, вона явище реакційного романтизму. Щоб оцей реакційний романтизм став романтизмом революційним, щоб поет Рильський став поетом революційної доби, треба, аби він не закривався романтичними символами від суспільного «сьогодні», не відходив у вік Генріха принца Уельського, шукаючи там своїх художніх образів, а відчув би ритм свого віку, знайшов би в ньому, побачив би те багацтво художніх образів, що їх дає доба переможньої революції.

Серед уступів «Сашка» є уступ, адресований критикам поета, де сказано:

Я маю сміливість зарахувати себе до тих критиків, які знають і розуміють, скільки «мук слова» перетерплює поет.

І все ж таки я певний, що коли поет народить повнозвучний, співзвучний своїй добі поетичний твір, то він взнає справжню радість творчости.

В другому томі свого «Нарису історії української літератури» Володимир Коряк, розглядаючи коротко дореволюційний доробок творчости М. Рильського, говорить: «Щирий ліризм і якась дитяча ніжність властиві цим першим прозовим і віршованим творам Рильського, а його віддаленність від буденного життьового галасу заповідала вже й тоді, що цей поет піде якимись окремими шляхами «не в ритмі з добою». Бажаю авторові збірки «Де сходяться дороги» вийти на шлях, що веде до широкої волі й високих просторів, знайти ритм доби, йти далі в ритм з добою й тим розпочати другий, новий етап у своїй поетичній роботі.

Літературна газета. 1929. № 7

Максим Рильський «Коли громаду літерат…»

1929

Друкується за:

Болабольченко А. Рукописи не горять // Вітчизна. – 1991. – № 3

Арешт

Арешт. Болюче свідчення[26]

Богдан Рильський

Про цей факт біографії батька не говориться в жодній книжці чи розвідці, присвяченій його життю і діяльності. Лише останнім часом у статтях почали з’являтися окремі згадки та натяки. Ніде про свій арешт не писав і Максим Тадейович – ні в автобіографічних нарисах, ні в поетичних творах. Можливо, лише в анкетах, особливо давніх часів, де обов’язковими були пункти-запитання: чи «состоял, участвовал, привлекался», він і зазначав про цю невеселу обставину свого життя. З цього погляду було б цікаво переглянути анкети в його особистій справі у Спілці письменників.

Але те, що батько на початку 30-х років був заарештований і просидів у Лук’янівській тюрмі кілька місяців, цілковита правда. Не один раз я чув, як батько у колі близьких друзів або рідних розповідав про це. Причому розповідав начебто весело, з гумором. Але уважне око не могло не побачити водночас біль і образу, які не зникали з роками, навіть простодушне нерозуміння того, як взагалі таке могло трапитися – настільки безглуздими, нічим не обґрунтованими вже в «першому читанні» виглядали висунуті тоді проти нього звинувачення: буцімто він був одним із керівників «військового відділу» якоїсь таємної української націоналістичної організації. У розповідях батько завжди підкреслював те, що його, людину суто цивільну, намагалися виставити якимсь військовим діячем, та ще й керівним. (Мушу тут зауважити, що подібні звинувачення почали видаватися справді безглуздими і необґрунтованими, більше того, просто сміхотворними лише з недавніх часів. Скільки кришталево чесних комуністів, керівників Червоної Армії, діячів науки і культури, трудівників міста і села стали у 30-ті роки жертвами подібних звинувачень, були вирвані з життя).

Найперше, що, очевидно, варто зробити – це більш-менш точно встановити час арешту батька та строк його перебування в тюрмі. Одним із небагатьох документальних свідчень, які можуть допомогти у цьому, є давня фотографія, що якимсь дивом збереглася у роки воєнного лихоліття. На фотографії – мама зі мною маленьким. На звороті рукою Катерини Миколаївни написано листа до матері Максима Тадейовича Меланії Федорівни у Романівку. До цього листа, як до красномовного свідчення людяної і люблячої маминої душі, я ще повернуся. А поки що зазначу: лист датовано 10 липня 1931 року і в ньому є натяк на те, що Максим Тадейович все ще перебуває під арештом, але нічого втішного сповістити мама поки що не може. Далі. Є деталь, яка дає можливість встановити і місяць арешту.

Ще з 20-х років батько товаришував із подружжям оперних співаків Миколою Антоновичем Дейнаром і Діною Володимирівною Стефанович. Микола Антонович був відомий і як кіноактор, зокрема як виконавець ролі Спартака в однойменному фільмі 20-х років, а Діна Володимирівна зазнала слави ще в дореволюційні часи як виконавиця партії Кармен. Та ріднила їх з батьком насамперед любов до української народної пісні, тонким поцінувачем та майстерним виконавцем якої було подружжя. Так от, день народження М. А. Дейнара майже збігався з батьковим днем народження – 19 березня. Батько розповідав, що того року вони вирішили із Дейнаром об’єднатися і разом відсвяткувати іменини, навіть домовилися, що кожна з родин готуватиме до святкового столу. Яким же було здивування батька, коли в коридорі Лук’янівської тюрми, чекаючи «розприділення» по камерах, він побачив свого «співіменинника» під конвоєм, з клуночком у руках. Виявилося, що Дейнара арештували того ж дня. Друзі встигли перекинутися кількома фразами, очевидно, ще не усвідомлюючи цілком свого становища, навіть пожартували: ось де, мовляв, доводиться справляти іменини…

26

 Під назвою «Те, що приснилось навесні» надруковано в журн. «Україна». 1989. № 23.