Максим Рильський

Для цієї творчості є найхарактерніша ознака не вживання класичних імен, як сам зауважив Ф. Якубовський, не стилізація, бо стилізувати можна який завгодно стиль і стилізація не охоплює й найменшої частини літературного доробку М. Рильського; а характерні романтична символіка більшості його художніх образів та цілком романтичне сприйняття й відтворення того реального, що поет допускає у свої поезії. Я не маю потреби подавати десяток ознак, що позначають собою літературний романтизм; важливе є тільки те, що революційний романтизм полягає в підкресленні найкращих живодайних, актуальніших сил дійсності, у пафосі перемоги старого над новим, в життьовій бадьорості, а романтизм реакційний є поривання всіх зв’язків із дійсністю, симпатія до всього старого, ота сама «світова скорбота», що шукає самотності, сповненої розчаруванням. Відрив од життя, ідеалізація його, своєрідна романтична «гра в життя» – оце найтиповіші ознаки реакційного романтизму, і, найщирий жаль, не сповнена книжка М. Рильського «Де сходяться дороги».

Значна частина цієї книжки подає читачеві романтичну символіку. Вступна поезія символізує поетовий образ, як хатинку під буками, де сходяться дороги, що її «виліпив» собі поет і що в ній, «наче довгий сон», тече його життя «розмірено-убоге». Відганяючи від себе спогади молодості, поет порівнює своє ставлення до них зі ставленням Генріха принца Уельського до приятеля його молодих років Фальстафа. Щоб сказати читачеві, як восени, коли спадають «плоди, налиті вщерть» – «любо вірити, і поетові, що знов земля цвістиме – і новий плід зачне, і вродить новий плід», поет повинен згадати ріг Амальтеї. Людський труд поет символізує в образах заступа й винограду. Хто не хоче знати страху, мусить з’їсти левине «хоробре й горде серце». Поет у своїх поезіях підіймається над дійсністю: всі прості життьові явища він сприймає через урочисто-романтичні символи: нічна площа в місті – це форум, нічні вартові – «стрункі та бистроокі», сама нічна тиша – то «вже людські голоси застигли склом прозорим». Свої почуття смутку поет подає в пишно-романтичному оточенні: вода пройшла і залишила «маленький та теплий слід» своїх сандалій, а він – «приклавши плащ на росяній траві», довго може вснути.

Рильський лірик, чистий лірик. Коли й задумає він дати щось більше, воно і виходить у нього ліричне і з боку будівничого, композиційного виразно распадається на свої складові частини. Цікаво задумана «лірико-дидактична фантазія друзям на усміх, читачам на покиванії голови, серцю власному на науку» із назвою «Сіно» ніяк не вмістилася в оцю свою назву. Початок реалістичний – Львівська вулиця, трамвай, студент-медик, – але поет на те й романтик, що не міг не кинути зразу ж кілька романних рисок на свій малюнок:

Аби додержати реалістичного тону, поетові конче треба вжити засобу «зниження стилю»; маємо:

«Такі швейцари ще потрібні нам усім» і т. д.

«Сухе, пахуче сіно», що його везуть по Львівській вулиці «не кваплячись» сани з «задумливими» волами, дає простір поетові для ліричного уступу про владу пахощів, про гай, про хати – «покривлені, горбаті, глухі й напівсліпі», поле й косарів, про жінку молоду, що несе чоловікові у поле обід, про простоволосу дівчинку, яка

Ліричний уступ перейшов до мінорного тону, з’являється скептицизм до того «пімоненківського барвистого трафарету», але поет підсилить його ще другим малюнком селянського життя й закінчить урочистою тирадою, ледве не одною у збірці, що несе в собі бадьорість та широкість думки:

І все ж таки й тут поет не обійшовся без романтики: «креши з німих грудей найкращі блискавки» та оте «крило орлине»; наприкінці «Сіна»: «Горіло пломенем несказане: любов».

Тема, подана в заголовкові, зникла. «Сіно» кінчається романтичною казкою про любов та двох братів, що так само переривається ліричним гімном жіночій красі – традиційним романтичним гімном красі, що «збагнуть її – це сонце погасить!»

Тут, у цих поезіях, Максим Рильський свої життьові вражіння та переживання передає властивою йому манерою надання їм урочистости, таємности, блискучих окрас з романтичних метафор, порівнань, паралелів. Система психологічного паралелізму йому найбільше до вподоби. Прості життьові почуття поет відчуває й втілює в художні образи через піднесенно-романтичний стиль. Така його поетична вдача, бо ж він романтик.

Але, як і в раніших збірках поезій Максима Рильського, маємо і в збірці «Де сходяться дороги» спроби перейти до реалізму, життя стукає в двері поетової хатинки – і йому доводиться трохи відчинити їх та пустити хоч трохи сучасности на сторінки своєї збірки. Чи вдається це Максимові Рильському?

Друга більша річ у збірці – «Сашко», так само виявляє ліричну вдачу її автора. Знов маємо «методою зниження» реалістичний початок. («Він ріс у бруді передмістя», «Він у сім’ї був п’ятий син»), але вже на третій сторінці поет примушений визнати, що він, «зрадивши прикрасам», «вдався в прозаїчний смак», і далі річ сповнена ліричними уступами на різні теми та закінчена в досить несподіваний спосіб:

Чому, власне, ми – це «любов і праця» – невідомо. І все ж таки, хоч маємо в «Сашкові» й гоголівського Петуха, й Плеханова, й «маленького Дюма», й Віктора Гюго, й Командора, й Каміла з Дантоном, й Толстого, й Гете, й Пана з Силеною, й Арарат, й «вдову Кліко» – цілий літературний сінкліт, – Максим Рильський дав спробу реалістичної речі:

Що дає нам нова книжка Максима Рильського? На жаль, не можна сказати зараз, що багато обдарований поет, досконало й майстерно вміючи поводитися з словесним матеріялом, вносить у цей матеріял думки й почуття, що їх шукає й чекає від сучасного письменника той «широкий читач», що його створила революція. Максим Рильський добре читається. Всі попередні його збірки дуже швидко розпродувалися. 1926 року Державне Видавництво України видало дві збірки М. Рильського по 3000 примірників кожну й вони вже давно відсутні в крамницях. Зараз ДВУ знов перевидає, здається, всі збірки М. Рильського. Про що цей факт широкого розповсюдження поезій М. Рильського повинний свідчити? Мені не раз доводилося питатися різних категорій читачів, чим їм подобаються поезії М. Рильського; майже завжди я одержував відповідь: «високою майстерністю їхньої форми; на ній можна вчитися». Ця відповідь тим більше прикра, що кожний з наших поетів добре знає, й Максим Рильський з них перший, що форма обумовлена змістом і зміст втілюється у відповідну форму. Дизгармонія змісту та форми в мистецтві явище нездорове. Як би щиро хотілося, щоб поет високо обдарований, майстер тільки форми став майстром у повному розумінні цього слова для мистецтва слова.