Страница 19 из 26
Він ладен уже зректися фантома, що так довго манив його.
Швидко перестроївши свою ліру, не благословлячись уже в муз та аполонів, поет починає инших пісень:
Він навіть непевен, чи не «згрішив» він, тікаючи від того, що здавалось йому ярмом:
Що правда, та дійсність, що поет побачив, більше прийдешнє ніж сучасне —
що правда, його дійсність присмачена всіма аксесуарами марива —
що правда, в сучасному він силкується бачити «милу» своєму серцю ідилію – під акомпонімент «кірпічіків»:
але… порочний круг замкнено! Від дійсности до мрії, від мрії до дійсности і – поет знову починає свою нескінченну путь:
П’ятнадцять років тому випустив поет свою першу збірку «На білих островах», і ця збірка й по сей час лишається альфою і омегою його творчости. Бо вже в ній він визначив межі свого світосприймання, далі весь час плутаючись у тих самих питаннях, що пославила його півдитяча рука. Уже в ній він замкнув себе цілком у те порочне коло дійсности – мрії, що аналізі його ми присвятили стільки сторінок. Ось порив від дійсности до мрії:
Ось втілення мрії – природа:
Ось мистецтво, як відхід від дійсности:
Далі розпач:
І, зрештою, причал назад до берега:
П’ятнадцять років розв’язував поет свої суперечності, і тепер, коли ми ставимо йому найголовніше питання: «що ти сказав?» воно збуджує тільки луну у пущах його перехресних стежок. Та й не тільки внутрішній зміст його поезій лишився незайманий з днів юности, але перші образи його поетичної уяви, цілком природньо, затримали його творчість у своїх чіпких мережах. Хто уважно читав наведені тут уривки, тому не важко буде знайти в них достатні паралелі.
Виключною прихильністю поета користуються кораблі й плавання морем. Наводити до цього приклади – річ дуже небезпечна для розмірів нашої статті. Дитяча мрія «океан на трісці пропливаю» так глибоко вроїлася в фантазію поета, що він усе життя своє її переспівує, мало навіть модифікуючи. Ось, напр., характерна ситуація: поет – моряк, він одпливає в невідомий край, покидаючи коханку – своєрідна, суто-поетична помста над неспійманою «далекою царівною»:
Весь час поет кудись іде, пливе, летить – все шукаючи незнайденого «білого острова» своєї уяви. Цей безнаслідний порив до мети, у всіх різних його проявах, ми можемо схарактеризувати, як «комплекс аргонавтів» —