Михайло Драй-Хмара

Як стій одно з засідань з’їзду «Плугу» перетворено несподівано для самих учасників на збори Конференції пролетписьменників України, що стоять на платформі «Октября», а саме: «Молота», донецького «Забоя» і з’їзду ВУАППу з «…пролетарською частиною» «Плугу». Це було дуже весело. На радощах ВУАПП оголосив свою цілковиту лі[кві]дацію. «Конференція» визнала гегемонію української пролетлітератури, обібрано різні органи і т. д. Чиста, нівроку робота, хоч пальці й знать.

Закінчилося це все літературною вечіркою, вже не в Сельбуді, а в Центральній книгозбірні. Виступало аж 24 поети. Були тут і Прилуки, й Винниця, Куп’янка, Буди, Миргород, Зміїв і Золотоноша… Були й непогані поезії (під Сосюру), був і Сосюра, ба навіть читав свої вірші Прохір Воронін, що його боронив «папаша» в той спосіб, що з Вороніна, мовляв, перший на Вкраїні – селькор…

Насамкінець один червоноармієць зачитав фейлетона про боротьбу плужан з вітряком – з наказу «папаші»…

А все ж таки, коли забути, повторюю, оці комедійні моменти – треба визнати, що жовтнева література українська росте і дасть невдовзі гойні жнива.

У землю плуг…

Б. Блюмштейн

[Стаття з газети «Більшовик» від 15.04.1925 р., № 85 (1280)]

ВІДПОВІДЬ І ОСВІТЛЕННЯ

Всеукраїнська конференція пролетписьменників, що відбулася 6-го цього місяця в Харкові, до цього часу ще не була освітлена в газеті «Більшовик», коли не брати на увагу кореспонденції «З життя столиці» («Більшовик», ч. 83) т. В. Блюмштейна. Проте не взяти на увагу цієї кореспонденції ніяк не можна.

Хитрий і разом з тим умілий кореспондент з Харкова т. В. Блюмштейн, дописуючи про літературні з’їзди в Харкові, загостривши добре критичні свої кігті, запустив їх ізненацька, а може, й свідомо, туди, де вони можуть обламатися. Він іронічно проводить паралель чи аналогію на початку своєї кореспонденції між Всеукраїнським з’їздом гірників, що недавно відбувся й утворив на Україні свій центр (хіба «Наркомосівський», т. Блюмштейн?), та з’їздом «Плугу», що «поставив на порядок денний завдання створення єдиної всеукраїнської організації пролетарських письменників».

І паралель, і аналогія в цьому випадкові з боку т. Блюмштейна зайві. Треба ж мати хоч кореспондентську об’єктивність, щоб фактів не перекручувати.

Справу утворення єдиної організації пролетарських письменників на Вкраїні ще задовго до з’їзду «Плугу», а саме після з’їзду «Гарту», було поставлено на порядок денний, і поставив її не «Плуг», а група письменників-комуністів та організації «Жовтень», «Молот», ВУАП, «Забой», «Потоки Октября» та інші, що стоять на платформі «Жовтня». Цей акт тов. Блюмштейнові треба було мати на увазі, щоб не ламати даремно свої критичні кігті. Тов. Блюмштейнові, як нікому іншому, повинно стати ясним, що потреба єдиної пролетарської організації з яскраво визначеною пролетарською платформою стала життьовою, особливо після з’їзду «Гарту».

Отже, під час з’їзду ВУАП у Харкові, куди з’їхалися представники всіх пролетарських організацій, що стоять на платформі «Жовтня», одночасно було переведено і всеукраїнську конференцію пролетарських письменників, в якій участь брали організації «Жовтень», «Молот», «Забой», ВУАП, «Наковальня», «Потоки Октября». Таким чином, неправдивим є твердження т. Блюмштейна про те, що «одно з засідань з’їзду “Плугу” перетворено несподівано для самих учасників на збори конференції пролетписьменників України». В цій конференції брали участь і комсомольська секція «Плугу», – й це, правда, кепсько організовану конференцію пролетписьменників тільки зміцнило. Конференція пролетарських письменників України не тільки визнала «гегемонію вкраїнської пролетлітератури», як це плутає т. Блюмштейн, але й виправила те заплутане в організаційному розумінні становище літератури, що до цього часу було на Вкраїні. В зв’язку з цією конференцією і ВУАП оголосив свою ліквідацію й це треба вважати за дуже доцільний і потрібний крок. Бо ж ні для кого не секрет, що за назвою ВУАП стояла тільки невелика група російських пролетарських письменників. На цій же конференції було з’ясовано основну ідеологічну художню лінію, на основі якої буде мобілізуватись далі пролетарська література, пролетарська творчість «колективна й анонімна», як висловився т. Блюмштейн, що незабаром дасть і «імена».

Ми зараз спостерігаємо великий зріст, масовий зріст літературного руху, що джерелом його в першу чергу є завод. Ось цей рух і треба вилити в організоване річище, його же треба скерувати по певному клясовому шляху. Крім цього, треба «возбуждением» самодіяльности мас цей рух підвищувати, концентрувати, робити в міру можливости міцнішим ідеологічно, а також і з боку художнього. Для цього й потрібна якась всеукраїнська організація пролетписьменників, що об’єднала б навкруги себе цей масовий рух. Організації, що брали участь у згаданій вище конференції, зробили перший крок в цьому, і вбачати там якусь «чисту роботу» не треба, а тим більше показувати пальцем на якісь мітичні «пальці». Це подібно до того, як один чолов’яга на церковній бані бачив блоху й ніхто противного довести йому не міг. Так і з «невірним» тов. Блюмштейном.

Не подобається т. Блюмштейнові «цькування “Гарту”». Так хто ж його цькує? Хіба це цькування, коли робляться спроби до того, аби «Гарт» у сфері своєї роботи взяв чітку лінію та зафіксував її в якійсь ідеологічно художній платформі. Хіба це цькування «Гарту», коли низка організацій пролетписьменників критикує позицію його в справі утворення керуючого центру. Очевидно т. Блюмштейн, усе це перебільшивши, «возвел» в цькування даремно.

Одночасно т. Блюмштейн, нібито обстоюючи й захищаючи розвиток «колективної й анонімної», тобто пролетарської, творчости та визнаючи «принцип гегемонії пролетарської літератури, принцип упертої систематичної боротьби цієї літератури за перемогу, за пожертя всіх відмінків і галузей буржуазної та дрібнобуржуазної літератури», разом з тим говорить про якусь ґрунтовну компромітацію «напостовства» на Вкраїні (дався йому взнаки отой т. Валяйтіс!). «Напостовство» на Вкраїні з цілого ряду об’єктивних причин запізнилося з своїм народженням і на Вкраїні тепер тільки народжується. Причому риси цього, так би мовити, вкраїнського «напостовства» будуть, безперечно, ґрунтовно відмінними від рис російського «напостовства», принаймні воно не повторить тих очевидних тактичних помилок, що були в російському «напостовстві». Зріст української літератури, націоналістичні моменти в ній вимагають «напостовства”. Що ж торкається того, що «Гарт» вишкірився на все, що мало марку «напостовства», то не треба в цьому винить Валяйтіса. Тут далеко глибші причини і тут не місце якраз про них говорити. В усякому разі «Гарт» вишкірився, і в майбутньому (а не тільки тепер) пролетарська література цього «Гартові» не вибачить. Т. Блюмштейн напирає на «голобельну тактику», але її ні на конференції пролетарських письменників України, нігде інде поки що не видко, й, мабуть, її зовсім не побачимо.

Конференція пролетарських письменників визначила основну лінію для організації, виправила міжорганізаційну літературну ситуацію й обрала не якісь там «органи», а бюро зв’язку між окремими організаціями. В цьому її позитивне значіння.

Ще одне зауваження щодо організації «Молот», яку т. Блюмштейн називає «гермафродитною» та пролетарською філією при «Плузі». Це очевидна літературно-критична демагогія, що не заслуговує уваги. Зазначимо лише, що «Молот» утворився з тих товаришів, які вийшли після з’їзду з «Гарту». Отже, й «комедійні моменти» відпадають і нам доводиться закінчити словами т. Блюмштейна, що пролетарська «жовтнева література українська росте» й буде стояти на барикадах у боротьбі за гегемонію свою, за боротьбу з буржуазною та дрібнобуржуазною літературою.

Б. Басиленко

Від редакції. Вміщуючи цю статтю, редакція вважає деякі твердження в ній дискусійними.

[Стаття з газети «Більшовик» від 22.04.1925 р.]