Михайло Драй-Хмара

Соціяльний склад: селян – 73 %, робітників – 10 %, інтелігентів – 13 %, інших (ремісників) – 4 %.

Віком плужане молоді. Переважають члени 20–25 річного віку (40,3 %), 25–30 літ (26 %) і 30–35 літ (18 %), але є досить високий відсоток і старіших (поза 40 літ – 9 %).

69 % членів «Плугу» пишуть художню прозу (оповідання, повісти тощо), поезії пишуть 65 % плужан, драматичні твори – 32 %, журналістикою займаються – 40 % членів «Плугу». Мало серед плужан критиків: усього 2 %.

Доповіді з місць як додаток до звіту ЦК показали, що всюди «Плуг» розгортає величезну роботу, цілком контактуючи її з планами роботи політосвітніх установ. Плужани – у всіх селянських газетах України займають видатне місце. Проте не обходилося й без курйозів: так в одному з міст України (не будемо прилюдно соромити цього міста!) місцеву філію, коли вона запропонувала свої послуги одній установі, питали там:

– «Плуг» – це легальна організація, чи ні?

Центральним місцем з’їзду була доповідь т. Пилипенка: «“Плуг” на ідеологічному фронті та його відношення до інших літературних угруповань”». Доповідь надзвичайно змістовна і її не можна викласти в декількох словах. Основні положення її: «Плуг» протягом трьох років своєї праці міцно стояв на платформі Жовтня, провадив невпинно й уперто боротьбу на третьому фронті, прищеплюючи селянству пролетарську колективістичну ідеологію, виховуючи в селянської молоді сталих борців за цю ідеологію. Цим він допомагав культурній революції на селі.

Відношення «Плугу» до інших літературних угруповань таке: щільне співробітництво з пролетарськими письменниками і рішуча боротьба з попутницькими об’єднаннями. Боротьба з попутниками провадилася й провадитиметься далі не через заглушування їх ломакою, а нещадним викриттям їхньої буржуазної ідеологічної суті й суворою критикою всіх попутницьких ухилів.

По доповіді «“Плуг” та селькори» з’їзд накреслив низку практичних заходів щодо зв’язку з селькорами й роботи серед них, виходячи з постанови 13-го з’їзду Комуністичної партії.

З’їзд далі прийняв положення про літгуртки «Плугу» на селах й значно зміцнив статут «Плугу», виходячи з надзвичайного зросту спілки, що давно вже вимагає перегляду статуту в його організаційній частині.

Доповідь мандатної комісії змалювала цікаву картину, що являє собою з’їзд «Плугу». На з’їзд прибуло всього 138 душ. З них мали право рішаючого голосу – 121, дорадчого – 17. Дійсних членів «Плугу» прибуло 99, членів гуртків і студій – 26. Жінок – 14, з них дійсних членів «Плугу» – 10. Соціяльний склад з’їзду: селян – 80, робітників – 29, інтелігенції – 24, інших – 5. Партійність: членів КП(б)У – 23, КСМУ – 32, безпартійних – 83, членів КНС – 14, членів профспілок – 114.

Плужанський стаж членів з’їзду такий: з 1922 року – 13, з 23 року – 21, з 24 року – 53 і з 25 року – 12 чоловік.

Останнє засідання з’їзду було присвячено виборам.

Обрано Центральний Комітет «Плугу», в склад якого увійшло 19 товаришів: С. Пилипенко, П. Панч, Д. Одинець, А. Панів, І. Шевченко, Мих. Биковець, І. Сенченко, Г. Епік, П. Усенко, І. Кириленко, О. Громів, Т. Степовий, М. Кожушний (від Харкова), С. Щупак і Ант. Лісовий (від Києва), М. Лебідь (від Катеринослава), Ю. Жилко (від Полтави) і С. Божко (від Кам’янця).

Кандидати до ЦК: О. Ведмицький (Прилуки), А. Гак, Симанівська (Харків), Я. Качура (Київ), О. Турган (Умань), С. Демчук (Житомир) і О. Жиманський (Школа червон. старшин).

Обрано також ревізійну комісію в складі 7 товаришів.

Представником у Всеукр. Бюро зв’язку пролетарських письменників обрано О. Пилипенка та представниками у Всесоюзну асоціяцію пролетарських письменників С. Пилипенка та Г. Епіка.

В 6 годин вечора 7-го квітня під звуки Інтернаціоналу з’їзд зачиняється й плужани роз’їздяться по своїх філіях й гуртках зі свіжими силами, що їх надав 2-й Всеукраїнський з’їзд.

А. Л[ісов]ий

[Стаття з газети «Більшовик» від 12.04.1925 р.]

З ЖИТТЯ СТОЛИЦІ

(Від нашого кореспондента)

У землю плуг… Похід на «Гарт», або «не треба геніїв!». Селькори, просвітянські культурники, похід на Комісаріят освіти. Боротьба літературних поколінь Жовтня і комсомольський молодняк. Нова плужанська надбудова – «Молот». Несподівана конференція. Скоропостижна смерть ВУАППа. Два десятки поетів і плужанський фейлетон про боротьбу з вітряками.

Після [з’їзду] гірняків, що доперва створив єдину Всеукраїнську організацію пролетаріяту Донбасу та Криворіжжя, маємо другий плужанський з’їзд, що поставив на порядок денний завдання створення єдиної всеукраїнської організації пролетарських письменників і зробив до цього перші кроки.

Другий плужанський з’їзд був більш численний, ніж перший, і на йому були присутні старі письменники (Василь Алешко, Юрко Будяк, Прохір Воронін і драмороб, автор «Пролітайла» – Віталій Товстонос…). Як і на першім з’їзді «Гарту», і тепер плужани йшли з дреколієм на гартованців. Не те, щоб усі плужани, а власне їхній «папаша» т. Пилипенко напридачу з тов. Равічем-Черкаським, що вмудрився у привітанні набалакати сім кіп гречаної вовни, на зразок того, що, мовляв, «геніїв нам не треба». Для плужанської маси це настирливе цькування «Гарту» було зовсім несподіване, незрозуміле й прикре, що й висловили в своїх доповідях делегати.

Тоді було їм прочитано докладну (майже трьохгодинну) лекцію про платформу «Октября», МАП, ВАПП та ВУАПП. Крім того, приїхали з Москви двоє «напостовців» – Валяйтіс і Семен Родов, що також, вітаючи з’їзд, згадували незлим словом і «Гарт» з кивами та моргами на попутництво.

«Напостовство» було ґрунтовно скомпромітовано на Україні ще першим дебютом т. Валяйтіса, коли він після привітання гартованського з’їзду поховав «Гарт» яко пролетарську організацію. Голобля своє діло зробила: «Гарт» вишкірився на все, що мало марку напостовства, навіть на постанови 1-ої Всесоюзної конференції пролетарських письменників, хоч це зовсім незрозуміло: здавалося б, що всі пролетарські письменники визнають «принцип гегемонії пролетарської літератури, принцип упертої систематичної боротьби цієї літератури за перемогу, за пожертя всіх відмінків і галузей буржуазної та дрібнобуржуазної літератури».

Звичайно, з цієї засади ще зовсім не виходило, що треба цькувати «Гарт» яко «попутницьку» організацію… «Гарт» визнає схему Наркомосу, а центр пролетарської літератури – тільки інформаційним, а не керуючим органом. І ось «папаша» іде в наступ на Наркомос за керуючий центр. За їм плентаються (нічого не розуміючи, в чім власне справа) – всі плужанські селькори, просвітянські культурники тощо…

Але коли забути про голобельну тактику і різні особисті моменти відносин плужан до гартованців, то залишається факт боротьби літературних поколінь Жовтня: комсомольського молодняка з «старими майстрами» – гартованцями. Трохи передчасно кинуто комсомолію в бій на здобуття Наркомосу, але цей похід є поки що символічний. Згодом справді цей молодняк розташується любенько в «Гарті» і в Наркомосі, що ж до талантів і геніїв, то кількість переходе в якість – прийдуть і вони.

Отже, нині ми є свідками колосального буяння творчих сил, це доба «колективної і анонімної» творчости, що після неї прийде «доба імен». Ще ніколи на Україні не бувало такого масового потужного руху літературного. Це вже не розпорошені одиниці конкурують та інтригують і підкопуються – бій іде між організованими гуртами. Хто б не хотів був це використати в особистих інтересах і заробити на цьому копієчку – самий факт літературної централізації є ознака росту й буяння творчих сил.

Поки що висока плужанська політика створила з цього прекрасного комсомольського молодняка гермафродитну організацію, «пролетарську філію» при «Плузі» (фактично) – «Молот», для чого було вжито Сосюру (і тут же його висміяно в «Плужанині»). Це має бути загрозою «Гартові», що коли не шануватиметься, то його змелять на «попутчиків» геть чисто. Кому це потрібно – хто знає, але видко, що потрібно.