Страница 28 из 61
----- Нічого собі, а чому ми не змогли дізнатись цього про тебе? — спитався Віктор.
----- У мами завжди були погані передчуття, що нас із Катею можуть в майбутньому образити і тому в моїх 8 років, Каті тоді було 10, нас записали в секцію карате. Мама вирішила що краще за все буде, якщо ми будемо під іншими іменами. Тому ніхто і не знає про це.
Я замітила як обличчя Едварда похмурніло. Він неначе щось пригадував.
----- Нічого собі. То ти вела подвійне життя із 8-ти років? — проказав Пітер.
----- Пітере я вела вже потрійне життя, адже крім того я була ще й полукровкою.
----- Як ти змогла вистояти все це? — допитувався Пітер.
----- У мене вибору не було. Коли мені було вісім років мою маму зґвалтували і дуже побили. Вона сказала нам що йде на побачення, а прийшла вся в синяках і стікала кров’ю. Вона так до останнього не призналась мені хто це таке витворив із нею. Знала б я хто той виродок, то на куски б розірвала, в прямому розумінні слова. Мій братик тоді був дуже хворий, він лежав присмерті в реанімації, а та скотина мало маму із світу не звела. Коли я запитувала її про того урода, мама казала, що сама в тому була винною. Хоч як вона йому завинила, мама так мені і не призналась. Вона була надзвичайною жінкою, завжди все всім пробачала. Навіть таке, що іншим не під силу. Але нічого я знайду того виродка і він пожаліє що на світ народився.
Едгард закам’янів. Чому він так відреагував на це? Просто із жалю чи йому щось відомо про це? Можливо це зробив хтось із його синків? Або він? Та ні, точно не він. Едгард не зміг би такого зробити.
----- Едгарде тобі щось відомо про це?
Він поглянув на мене сумним поглядом.
----- Ні Ніка. Мені нічого не відомо.
----- А чому ти такий розстроєний?
----- Просто вдумався в твою розповідь. Нам пора їхати в морг на впізнання твоїх родичів. Але спочатку ти переодінешся. Ось ключі від твоєї спальні.
Він підійшов до мене і подав мені в руку ключі.
----- Я приготую тобі щось поїсти. Ми будемо довго в місті. Спустишся на перший поверх, як переодінешся.
----- Добре. Я прийму душ, одінусь і зійду до тебе.
----- Що б ти хотіла з’їсти? Я приготую.
----- Що приготуєш те і їстиму.
Я вже виходила із кабінету.
----- Ніка. — покликав мене Едгард і вийшов до мене в коридор.
Я обернулась до нього.
----- Так.
Він підійшов до мене і поцілував мене в чоло.
----- Я люблю тебе. Щоб не сталося я хочу щоб ти це знала. — проказав він.
----- Я теж тебе люблю. Але є речі яких пробачити неможливо.
----- Я розумію…
----- Ти не розумієш Едгарде…. Мені краще піти одіватись.
Я обернулась від нього і пішла у свою спальню. На постелі стояло чорне плаття і коробочка із чорними босоніжками, а також там були два шарфики із тоненького шифону і ще одна коробочка, але вона була закритою.
Найперше я прийняла душ та вимила зуби. Потім оділась і зачесала волосся вгору, зчепивши його крабиком. Косметикою сьогодні я вирішила не користуватись. Всерівно туш потече. Через 20 хвилин я вже спускалась на низ. Едгард із Пітером теж були вже готові.
Як тільки я зійшла Едгард підійшов до мене.
----- Я проведу тебе в кухню. Надіюсь вареники із сметаною ти любиш?
----- Мені всерівно.
Едгард відсунув крісло щоб я присіла.
----- Можна я сама.
----- Так, звичайно, присідай я подам тобі їжу. Який сік питимеш?
----- Мені всерівно.
----- Я наллю тобі гранатовий.
----- Добре.
Він подав тарілку із варениками та тарілочку із сметаною, а також столові прибори і стакан із соком.
----- Я зачекаю у вітальні.
----- Добре, дай мені 10 хвилин.
----- Звичайно. Не прибирай із столу, дівчата самі приберуть.
----- Йди будь ласка до Пітера, я б хотіла поїсти.
Він нічого не відповівши пішов у вітальню. Тепер сумнівів не було. Це Едгард зґвалтував мою маму десять років тому. Що мені тепер робити? Хоч я і зрозуміла хто винний у маминих стражданнях, всерівно не зненавиділа його. Навіть більше я його не розлюбила. Він не став мені противний як друг, а от на більше я не зможу піти із ним. Тих почуттів які в мене були до нього вже не має. Немає тієї цікавості ним, тих бажань. Мені більше не хочеться залишатись біля нього рядом наодинці. Це не страх. Просто немає бажання зближуватись із ним. Зближуватись як жінка із мужчиною. Чому саме зі мною повинно було це статись? Перший мужчина якого я полюбила виявився негідником в прямому значенні слова. Едгарду напевно захочеться побуди на одинці із мамою, щоб попросити в неї пробачення. Прийдеться сходити кудись із Пітером. А якщо там буде ще хтось? Можливо із маминої роботи будуть, тай від батька теж хтось прийде. Цікаво в яке похоронне бюро Едгард направив тіла? Я досі не була біля мами та сестри, а брат взагалі їх ще не бачив. Як він завтра себе вестиме? Мабуть плакатиме. Звичайно, 16 років і залишився без обох батьків та сестри. А чому я не плачу? Невже через те що я наполовину вампір і серце в мене справді кам’яне.
Поївши я прибрала із столу, але посуд не помила. Постоявши хвилинку в кухні я перевела дух і перетворилась на вампіра. Що ж очікує мене сьогодні?