Страница 6 из 7
БЕРЛІНСЬКІ КОНІ
Коней у Берліні є ще чимало, але вони так з усіх боків стиснуті підземкою, надземкою, автобусами, трамваями, автомобілями, що не «воскресать» їм уже!
Скоро-скоро в Берлінському зоологічному садку провідник, показуючи на гнідого в яблуках коня, казатиме екскурсіям:
– Кінь! Латинська назва: “Equus”! Колись дуже розповсюджена в Берліні тварина, а тепер от залишився один екземпляр, та й той з козинцями*...
Живуть коні в Берліні найбільше на пиві.
Чи то воно така традиція, чи, може, пиво треба возити не швидко, щоб воно не хлюпалось, а тільки це факт: пиво чомусь розвозять кіньми.
Великі-великі куцохвості equus'и волочать великі гарби з пивом.
Коні розгодовані до неймовірного: очевидно, вони пиво п'ють.
І безхвості. І не те, щоб у них хвости поодрізувано, ні, видко, що так вони й плодяться без хвоста...
«Усихає» берлінський кінь, з хвоста починаючи, і нічим йому, нещасному, перед смертю мух одганяти.
***
А що у нас, у Берліні, сум викликає, так це візники.
Є й вони ще, але їх небагато: машина нищить їх.
Візники старі-старезні, як і їхні коні!
Вони що мають своїх пасажирів.
І пасажири ж такі літами, як і коні, як і візники.
То ті пасажири, що бояться машини, не люблять її, не визнають її і демонстративно їздять кіньми.
***.
Ви б подивилися на берлінського візника. Коли він підтюпцем проїздить берлінського вулицею.
Здається, що щось химерне, часів середньовіччя вдерлося в машинізовану юрбу.
Невеличка конячина, сумна, як «успєніє богородиці», тягне величезного, такого, як колись наші поміщики шестериками їздили, фаетона.
А на високих козлах сидить сумний і сердитий, старий літами і поглядами “Kutscher”.
Він у циліндрі й лівреї.
А ще вище над ним, як радіо-щогла, стоїть застромлений у спеціальну дірочку батіг.
Тюпикає...
А скільки презирства, скільки зневаги в його погладі на оту безнастанну, кипучу й бурливу стьожку з автомобілів...
Здається, що ось він ізскочить із своїх козел, вихопить із спеціяльної дірочки довжелезного батога, і потрощить тим батогом усі оці Бенци, Опелі, Дікзі, Форди!
Він їх тах битиме, так битиме, що летітиме на всі боки шкло, він посіче на капусту їхні шикарні подушки, а своїми величезними з дерев’яними підошвами черевиками він на порох перетре всі їхні маґнетта.
Так він їх ненавидить.
Коли позад його зареве нетерпляче хапливий Бенц, – він ніби не звертає на його жаднісінької уваги!
Він його не чує! Він не хоче його чути!
Він не дає йому дороги!
І тільки з зів'ялих очей його блискавки миготять!
А в блискавках тих стільки серця, стільки безсилої люті!
Бо не в силі він уже нічого зробити, нема в його способу припинити галасливий, невблаганний, рвучкий гуркіт ненависного йому мотора.
Того мотора, що в йому захована сотні таких сил, як сила його гнідого чи вороного, чи сірого «Васька».
Через те він такий сердитий і разом з тим такий сумний.
***
Нещодавно проспівав свою «лебедину пісню» «Залізний Ґустав», найстаріший берлінський візник, що більше, як півстоліття прокучерував у Берліні.
Проїхав він останній раз.
Але проїхав не звичайно, проїхав урочисто з «помпою».
Він приїхав із Wa
З цього зробили мало не національне свято!
Влаштували йому «цісарські» проводи.
Всі газети були повні кожнісінького його кроку.
На дорозі скрізь були організовані йому урочисті зустрічі.
Париж виходив зустрічати його аж до Версаля.
Одне слово – «помирать, – так з музикою».
Не в «Залізному Ґуставі», звичайно тут річ.
«Залізний Ґустав» – символ.
Разом з Ґуставом «одспівали» свою пісню всі, – і залізні, і дерев'яні, і конопляні Ґустави.
Ще рік-два, може трохи більше, і всі Ґуставові фаетони стоятимуть у Берлінському національному музеї, а їхні козинчасті коні підуть на підошви для шоферських черевиків...
І тільки в Зоологічному парку ходитиме тварина, що про неї казатимуть:
– Equus... і т. д., і т. д...
***
Знаєте, де ще тут «уживають» коней?
На весіллях!
Я вже, положим, про це згадував!
Молодого й молоду везуть до вінця обов'язково кіньми, в кареті.
Кажуть, що це традиція.
А по-мойому, то молода держиться в цих випадках за коні!
Все таки не так швидко обкрутять!
Хоче хоч якнебудь одтягти хвилину, коли вже їй, нещасній, на все життя залишаться три речі:
– Кіндер, кірха й кухня.
.***
Я б, на місці берлінських коней, утік би в наші Херсонські степи!
Там іще б пожив років із сотню, а тут їм погибать!
Порятунку нема!
Сильно бо гудуть мотори!
________________________
Поїхали. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Приїхали . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
Клапті вулиці Берлінської. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
Берлінський день . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
Берлінські коні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40
Примітки
«Берлінський день» – одна зі збірок «усмішок» Остапа Вишні, написаних ним внаслідок поїздки до Німеччини на лікування у санаторії. Друга збірка називається «Як із Харкова зробити Берлін». Обидві були видані 1930-го року у тодішній столиці України – Харкові – видавництвом «Книгоспілка», з ілюстраціями талановитого харківського художника – карикатуриста та ілюстратора – Бориса Марковича Фридкіна. «Усмішки» з цих двох збірок, та декілька інших творів склали збірку «Вишневі усмішки закордонні», видану того ж року. Тут збірка «Берлінський день» представлена зі збереженням тогочасного правопису, котрий дещо відрізняється від сучасного. Коментарі до слів і речень, позначених у тексті зірочками (*), додані тут упорядником даної інтернет-публікації 2019 року.