Приходьте вчора

— Та ви уявляєте, що кажете? Хто ж захоче себе погано зобразити? Вас я можу погано намалювати та кого завгодно, але себе?! Зрозумійте, портрет виконано в сучасній манері, портретна схожість не обов'язкова, зате розкрито внутрішній світ героя. Ясно?

— Вибачте, я вас ще недостатньо добре знаю, тому про ваші нутрощі судити не можу. А ось ніс зовсім не ваш і очі теж...

— В очах відбито переживання.

— Але дивлячись на ваші очі, цього не побачиш. Ми не зможемо придбати у вас цей автопортрет. Попрацюйте ще трохи над собою.

— Пропонуєте мені змінити зовнішність?

— Як вам зручніше, то вже ваша справа. Але, маючи перед собою, так би мовити, оригінал, я не можу погодитися з такого оригінальною трактовкою.

— Ну, вважайте, що це не я! — скрикнув у відчаї Макар Любомирович.

— О, так би й зразу казали, — зрадів приймальник.— А то морочите голову... Отож, все-таки хто?

— Та хто завгодно. Шекспір, Гоголь... ви, врешті-решт.

— Тільки не я, — поспішив уточнити приймальник.

— Хай не ви, хай будь-яка інша людина, ви ж самі сказали, що портрет схожий на кого завгодно, тільки не на мене.

—Ну, добре, — змилостивився приймальник.

Він узяв ручку і вивів на квитанції: «Хмара М.Л. Портрет невідомого».

ВАЖКИЙ ВИПАДОК

А все-таки нелегко обирати життєвий шлях. Це вам не в цурки-палки гратися. На собі відчуваю. Скільки є професій, і у кожної своя романтика, свої принади. А яка саме робота мене вабить — не втямлю.

Ось Грецько радить податись у таксисти. Навар — завжди в кишені! Їй-бо, щось тут, братці, є... Тільки ось дорожні пригоди... і бензином пре, і пивка не посмакуєш... Щось воно не теє…

Може, краще у продавці?.. Кожного тобі дня свіженькі огірочки, помідорчики, а то й туфлі для серденятка. Їй-бо, щось тут, братці, є... Але ж контролери, ревізори... Напасть!.. Я, знаєте, з незнайомими людьми важко знаходжу спільну мову. Особливо з такими, які так і намагаються перевести на їжу без огірків...

Піду краще у сантехніки при ЖЕКу. У людей в пошані, всі тобі доземно поклони б'ють, а вже як зволиш зайти, то тут без карафочки біленької з холодильника і відповідної закуси не обійдеться. Але знову недоліки — робот а бруднувата...

Мені б таку працю, щоб можна було з ранку до вечора у білій сорочці, та ще й при краватці. І щоб можна було кожного дня не за словом в карман лізти, а за карбованцем. Чи ще краще за червінцем.

На чому зупинитися, їй-бо, не знаю. А втім, час у мене є, ще цілих два роки вчитися. Ось закінчу інститут, тоді й вирішу.

ЗАКОН ПРИРОДИ

(Напівфантастичне оповідання)

Послали мене нещодавно у відрядження на Місяць, у район Моря Дощів. Пощастило: на море, та ще й улітку! Одержав, як годиться, підйомні за кожні десять тисяч кілометрів і за якихось дві години вже був на місці. Політ пройшов нормально. Перевантажень особливих я не відчув, що, зрештою, і не дивно, бо люди бувалі кажуть, що у командировочних їх майже й не буває. Від послуг таксистів, що стояли групою на приракетодромній площі, довелось відмовитись, бо вони дружно заявили, що у районі Моря Дощів усі шляхи порозмивало і доведеться платити в обидва кінці. Вирішивши, що так ніяких підйомних не вистачить, а правди тут, на невидимому боці Місяця, годі й шукати, подався до автобуса.

В автобусі, що скидався на літаючу тарілку, мене вразив такий своєрідний місячний пейзаж, гідний передачі «Очевидне неймовірне»: усі жінки сидять, а чоловіки стоять. Ну, я теж сідати не став, а почав прикидати, розмірковувати, що б це значило. Адже пасажири усі на вигляд нормальні, а жіноче свято навіть за місячним календарем не випадає. Скористався послугами свого похідного комп'ютера. Той довго миготів лампочками, потім на екрані спалахнув напис: «Спитай у місцевого мешканця!» Тоді я до чоловіка, що поруч стояв, звернувся:

— Даруйте, ви давно на Місяці?

— Тут і народився! — гордо відповів він.

— То поясніть, будь ласка, чому у вас у транспорті усі чоловіки стоять, коли навіть є вільні місця?

— Ви що, з Землі впали? — здивувався мешканець Місяця. — Це ж закон природи!

— Сувора у нас природа, не позаздриш! — зауважив я.

А про себе вирішив, що ніколи не зміняю квартиру під Місяцем на аналогічну житлоплощу на Місяці.

— Нічого, звикнете, — заспокоїв мене абориген.

— Але ж не можна чекати милостей від природи! — промовив я з гідністю посланця планети Земля, намагаючись сісти.

— Спробуйте, спробуйте, — посміхнувся співбесідник. — Нічого не вийде. В нас тяжіння незначне. Не втримаєтесь.

— А як же вони? — не повірив я, кивнувши на жінок.

— Їм що, — махнув рукою мешканець Місяця. — Їх кошики привантажують, от вони і сидять.

Тарілка, обминаючи кратери, котилась до Моря Дощів., та, чесно кажучи, я відчував себе не у своїй тарілці.

○ ○ ○

ПРИХОДЬТЕ ВЧОРА

— Добрий день!

— Ах» це знову ви? Я ж вам казав, приходьте завтра,

— Перепрошую, ви мені вчора казали; «Приходьте завтра». Ось я сьогодні й прийшов.

— Певно, то було позавчора. Так-так. Саме позавчора.

— Тут, вибачте, якесь непорозуміння. Пам'ятаєте, коли я був у вас два тижні тому, ви мене записали на прийом на наступний тиждень, а наступного тижня порадили завітати днів за три, тобто вчора. Ось я вчора перед вами й постав. Вчора ж ви сказали: «Приходьте завтра».

— Ну, як на те пішло, то десять днів тому, пригадайте, я вам сказав, що вислухаю вас через два тижні, тобто після післязавтра.

— Не кажіть, місяць тому, я пам'ятаю як зараз, ви мені запропонували навідатись до вас через місяць, тобто сьогодні.

— Громадянине, ви мене збиваєте! Приходьте у призначений час!.. А якщо вже з'явились сьогодні, то приходьте завтра!

ЗАЛІЗНИЙ АРГУМЕНТ

Робот ШВ-4І5-й натиснув клавіш селектора.

— Говорить ШВ-4І5-й, сьогодні буду на роботі пізніше, — доповів він. — Перегорів діод ПК-107 б.

— Причина неповажна! — долинуло з динаміка по незначній паузі. — Негайно замінити діод на запасний!

«Замінити, — передражнив подумки робот.— Щоб тобі перфорацію зіпсувало! Теж мені ЕОМ — три катоди, два аноди!»

— Немає контакту в першому блоці, — зімпровізував ШВ-4І5-й і для більшої переконливості заскрипів шарнірними з'єднаннями.

— Підключитися до блока СВ1— відкарбувала електронна співбесідниця.

«Ох, які ми розумні! — підпустив шпильку ШВ-415-й. — Звісно, в нас же родовід — цілих 13 поколінь! Тільки ще невідомо, хто в тебе був у першому поколінні. Напевне, циклопи якісь».