Страница 93 из 158
Дон Роке вийшов одразу після обіду, а я перечекав спеку й подався дорогою до Буен-Ретіро, але спершу сховався на якийсь час у своїй крамничці. Незабаром з’явився Бускерос, пішов шукати мене до Буен-Ретіро і, не знайшовши, повернувся й подався, як я гадав, у бік Прадо. Тоді я покинув свій сховок і пішов у ті місця, де пережив уже стільки насолод і неприємностей. Сів на лавці й почав гірко плакати.
Раптом я відчув, що хтось штовхає мене в плече. Я подумав, що це Бускерос, і сердито обернувся, але побачив Інесу, яка посміхалася з ангельським очаруванням. Вона сіла обіч мене, звеліла своїй товаришці відійти й звернулася до мене з такими словами:
— Любий Суаресе, я вчора розгнівалася на тебе, бо не зрозуміла, чому ти говорив мені про свого діда й прадіда, але трошки попитавши, дізналася, що вже майже сто років ваш дім не хоче мати ніяких стосунків із нашим, причому зовсім з якихось пустих, як вважають, приводів.
Якщо, однак, з твого боку з’явилися певні труднощі, то й мені їх не бракує. Мій батько вже віддавна вирішив мою долю і тепер боїться, щоб у мене не з’явилися якісь плани на майбутнє, які суперечать його намірам. Тому він не хоче, щоб я часто виходила з дому, і забороняє мені бувати на Прадо і в театрі. Але оскільки я все ж мушу час від часу дихати свіжим повітрям, то він мені дозволяє приїздити сюди з дуеньєю, і то лиш тому, що сюди мало хто приходить, тому він може бути за мене цілком спокійний.
Моїм майбутнім чоловіком є певний неаполітанський вельможа по імені герцоґ Санта-Маура. Мені здається, він прагне тільки мого маєтку, щоб підправити свій. Я завжди відчувала нездоланну огиду до цього шлюбу, і це почуття ще й посилилося після того, як я познайомилася з тобою. Мій батько — невблаганна людина, однак сеньйора Авалос, його наймолодша сестра, має на нього великий вплив. Кохана тітка дуже прив’язана до мене, а неаполітанського герцоґа терпіти не може. Я їй розповідала про тебе, вона хоче познайомитися з тобою, проведи мене до моєї карети, а біля воріт парку ти зустрінеш одного зі слуг сеньйори Авалос, який тебе відведе до неї.
Слова чарівної Інеси переповнили мене радістю, і тисячі чарівних надій оповили мою душу. Я відвів Інесу до карети, після чого вирушив до її тітки. На щастя, я сподобався сеньйорі Авалос; відтоді я навідував її щодня об одній і тій же годині і завжди заставав у неї її прекрасну племінницю.
Моє щастя тривало шість днів. На сьомий день я дізнався про приїзд герцоґа Санта-Маури. Сеньйора Авалос радила мені не падати духом, а служниця з її дому віддала мені листа такого змісту:
Інеса Моро до Лопеса Суареса
Ненависний чоловік, якому мене призначено, прибув до Мадрида, його почет заповнив весь наш дім. Мені дозволили перебратися вглиб помешкання; одне з моїх вікон виходить на вулицю Авґустинців. Воно не дуже високо, ми зможемо кілька хвилин порозмовляти одне з одним. Я мушу повідомити тебе про деякі важливі для нас справи. Прийди, як тільки стемніє.
Лист я отримав о п’ятій, сонце заходило о дев’ятій, тож у мене залишалося ще чотири години, з якими я не знав, що зробити. Вирішив податися до Буен-Ретіро. Бачачи ті місця, я завжди западав у солодкі мрії, в яких, навіть не усвідомлюючи цього, проводив довгі години. Я вже пройшовся кілька разів по парку, коли побачив здалеку Бускероса, який якраз заходив. Спершу я вирішив вилізти на розлогий дуб, який ріс поблизу, але мені забракло сил, тому я зліз на землю, всівся на лавці й хоробро чекав ворога.
Дон Роке, як завжди, задоволений собою, зі звичною безцеремонністю наблизився до мене й сказав:
— Ну, то що, сеньйоре дон Лопес? Здається мені, що прекрасна Інеса Моро примусить нарешті злагідніти твого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Ти не відповідаєш мені, сеньйоре дон Лопес? Ну, добре, якщо ти вирішив мовчати, я присяду тут біля тебе й розповім тобі свою історію, з якої ти дізнаєшся про не одну дивовижну пригоду.
Я вирішив спокійно сприймати нахабу аж до заходу сонця, тому дозволив йому говорити, і дон Роке почав так:
Я — єдиний син дона Бласа Бускероса, наймолодшого сина наймолодшого брата іншого Бускероса, який також походив з молодшої лінії. Мій батько мав честь служити королю протягом тридцяти років як альферес, тобто хорунжий, в піхотному полку; бачачи, однак, що, незважаючи на всі зусилля, ніколи не дослужиться до звання підпоручика, він покинув службу й оселився в містечку Аласуелос, де одружився з молодою дворянкою, дядько якої, канонік, залишив їй шістсот піастрів довічної ренти. Я — єдиний плід цього шлюбу, який тривав недовго, бо мій батько помер, коли я мав вісім років.
Так я залишився на утриманні матері, яка, однак, мало дбала про мене і оскільки була, мабуть, переконана, що діти повинні багато рухатися, дозволяла мені від ранку до вечора бігати по вулицях, анітрохи про мене не турбуючись. Іншим дітям мого віку не дозволяли виходити, коли їм заманеться, тому це я їх найчастіше відвідував. Їхні батьки звикли до моїх відвідин і врешті-решт зовсім перестали звертати на мене увагу. Завдяки цьому я міг будь-коли заходити в усі доми нашого містечка.
Оскільки я по природі спостережливий, то з цікавістю приглядався до всіх особливостей домашнього господарства у кожному домі, а потім розповідав своїй матері, яка вислуховувала все це з великим задоволенням. Мушу навіть визнати, що саме її мудрим порадам я завдячую своїм щасливим талантом встрявати в чужі справи, хоча зазвичай не маю від цього ніякої користі для себе. Якийсь час я думав, що справлю матері велику приємність, якщо розповідатиму сусідам про те, що у нас діється. Тому щоразу, коли хтось нас відвідував чи коли вона з кимось поговорила, я одразу біг повідомити про це все місто. Однак такий розголос якось не припав їй до смаку, і невдовзі добра прочуханка навчила мене, що слід тільки приносити новини, а не виносити їх з дому.
Минув якийсь час, і я помітив, що люди починають таїтися від мене. Мене це дуже зачепило, і перешкоди, які мені створювали, ще більше розпалили мою цікавість. Я вигадував тисячі способів, аби тільки мати можливість зазирнути всередину їхнього житла, а ті будинки, з яких складалося наше містечко, сприяли моїм намірам. Стелі були з погано підігнаних дощок, тож я ночами діставався на горища, робив свердлом дірки й не раз таким чином підслуховував важливі домашні таємниці. Тоді я біг до матері, все їй розповідав, вона ж повторювала новини сусідам, але завжди кожному окремо.
Люди здогадувались, що то я приношу своїй матері всі ці новини, і з кожним днем усе більше не терпіли мене. Усі доми були для мене закриті, зате відкриті були всі шпари; скулившись десь на горищі, я перебував серед своїх співгромадян, обходячись без їхнього запрошення. Вони приймали мене мимоволі й усупереч своєму бажанню; я жив у їхніх домах, як щур, навіть закрадався до спіжарень і, по можливості, куштував їхні припаси.
Коли мені виповнилося вісімнадцять, мати сказала мені, що вже час, аби вибрати собі якесь заняття. Я вже віддавна зробив цей вибір: я вирішив стати юристом, аби в такий спосіб мати можливість пізнавати родинні таємниці і втручатися в їхні справи. Мій намір був схвалений, і мене відправили вчитися до Саламанки.
Яка ж величезна різниця між великим містом і містечком, де я вперше узрів денне світло! Яке ж широке поле для моєї цікавості, але водночас скільки ж нових перешкод! Будинки мали по кілька поверхів, щільно замикалися на ніч, і немовби на зло, мешканці другого й третього поверхів відчиняли на всю ніч вікна для свіжого повітря. Я з першого погляду зрозумів, що сам нічого не втну і що мені слід підібрати собі товаришів, здатних підтримати мене в таких небезпечних справах.
Я почав вчащати на лекції права і протягом цього часу вивчав характери своїх однокашників, щоб не довіритись їм надто легковажно. Нарешті я знайшов чотирьох, про яких думав, що вони мають необхідні якості, тож я зібрав їх, і спершу ми ходили вулицями, не надто сильно галасуючи; нарешті, вирішивши, що вони достатньо підготовані, я сказав їм: