Страница 92 из 158
— Велика кількість предметів, про які я вам учора розповідав, не дала мені змоги поговорити про загальноприйнятий у нас догмат, який, однак, є ще популярнішим серед греків завдяки тому розголосу, якого йому надав Платон. Я маю на думці віру в Слово, тобто в божественну мудрість, яку ми називаємо часом Мандером, часом Метом, а часом Тотом, тобто переконанням.
Є ще й інший догмат, про який я повинен вам сказати і який був введений одним з трьох Тотів, котрий звався Трисмеґістом, тобто тричі великим, оскільки він уявляв собі божество поділеним на три великі сили, а саме на самого Бога, якого він назвав Отцем, потім на Слово і на Духа.
Ось такими є наші догмати. Щодо заповідей, то вони такі ж чисті, особливо для нас, жерців. Дні нашого життя заповнені чеснотами, постом і молитвами.
Рослинна їжа, яку ми споживаємо, не розпалює в нас кров і дозволяє нам легше долати наші пристрасті. Жерці Апіса уникають будь-яких стосунків з жінками.
Ось така сьогодні наша релігія. Вона відійшла від давньої в багатьох важливих пунктах, особливо в тому, що стосується метемпсихозу, який сьогодні має небагато прихильників, хоча сімсот років тому, коли Піфагор відвідував нашу країну, віра в метемпсихоз була загальноприйнятою. Наша давня міфологія часто також згадує планетарних богів, так званих правителів, хоча сьогодні лише деякі укладачі гороскопів дотримуються цього вчення. Я вже вам казав, що релігії, як і всі інші речі на світі, змінюються.
Мені залишилося розповісти вам про наші святі містерії; скоро ви про все дізнаєтесь. Але відразу можете бути певні, що навіть якби ви були втаємничені, то не стали б від цього мудрішими щодо основ нашої міфології. Відкрийте історика Геродота, він належав до втаємничених і на кожному кроці хвалиться цим, а однак походження грецьких богів він досліджував як такий, котрий не має стосовно цього глибшого уявлення, ніж усі інші люди. Те, що він називає святою мовою, не мало ніякого зв’язку з історією. Це були, як казали римляни, турпілоквенції, тобто безсоромні висловлювання. Кожен новий адепт повинен був вислухати оповідання, яке ображало загальноприйняту пристойність. В Елевсині розповідали про Баубо, яка приймала у себе Цереру, у Фригії — про любовні пригоди Діоніса. Ми тут у Єгипті віримо, що ця безсоромність є символом, який означає нікчемність сутності матерії, і більше нічого про це не знаємо.
Один знаменитий колишній консул по імені Цицерон останнім часом написав книжку про природу богів. Там він визнає, що не знає, звідки Італія взяла свою віру, а він же був авгуром і в силу цього знав усі таємниці тосканської релігії. Незнання, яке пробивається в усіх творах втаємничених письменників, доводить вам, що втаємничення аж ніяк не зробило б вас мудрішими в плані основ нашої релігії. У кожному разі, містерії сягають надто відлеглих епох. Можна бачити урочисту процесію на честь Озириса на барельєфі Озимандії. Вшанування Апіса і Мневіса ввів у Єгипті Вакх більш ніж три тисячі років тому.
Втаємничення не кидає ніякого світла ані на початок віри, ані на історію богів, ані навіть на думку, сховану в символах, однак впровадження містерій потрібне було людському роду. Людина, яка знала за собою якийсь великий гріх або заплямила свої руки вбивством — постає перед жерцями містерій, визнає свою провину й іде після цього очищеною за допомогою води. Перед встановленням цього рятівного звичаю суспільство відпихало від себе людей, які не могли підступитися до олтарів, а ті потім з розпачу ставали розбійниками.
В містеріях Мітри подають адептові хліб і вино і називають це причащання євхаристією. Грішник, замирившись з Богом, починає нове життя, більш чесне, ніж те, яке вів до цього.
Тут я перебив Вічного Жида, зауваживши йому, що мені здавалося, ніби євхаристія належить виключно християнській релігії. Тоді втрутився Веласкес і сказав:
— Вибач мені, але слова Вічного Жида цілком узгоджуються з тим, що я сам читав у писаннях святого Юстина Мученика, який навіть додає, що злі духи через злостивість свою дочасно впровадили обряд, який був призначений лише для християн. Тому, сеньйоре Жиде, розповідай далі.
— Містерія, — сказав Херемон, — мала ще один спільний для всіх обряд. Коли якийсь бог помирає, його ховають, плачуть над ним кілька днів, після чого бог на радість усім воскресає. Дехто вважає, що цей символ представляє сонце, але в цілому панує переконання, що йдеться про зерна, довірені землі.
— Оце і все, юний ізраїльтянине, — додав жрець, — що я можу тобі розповісти про наші догмати й обряди. Так що ти бачиш, що ми зовсім не є ідолопоклонниками, як нам часто закидали ваші пророки, але признаюся тобі: мені здається, що невдовзі ані моєї, ані твоєї релігії вже людству не вистачить. Якщо озирнутися довкруж, то всюди бачимо якийсь неспокій і потяг до новизни.
В Палестині люди натовпами виходять у пустелю, щоб слухати нового пророка, який хрестить водою з Йордану. А тут ми бачимо терапевтів, або магів-цілителів, які до нашої віри домішують віру персів. Світловолосий Аполлоній мандрує з міста до міста, вдаючи з себе Піфагора; шахраї видають себе за жерців Ізиди, богині давно вже ніхто не поклоняється, храми її опустіли, і не димлять вже кадила на її олтарях.
Коли Вічний Жид промовив ці слова, він помітив, що ми наближаємося до місця ночівлі, і пропав десь в ущелині.
Я відвів набік герцоґа Веласкеса й сказав:
— Дозволь запитати тебе, що ти думаєш про речі, які нам розповідає Вічний Жид. Я гадаю, що нам не слід слухати всього, бо більша частина цих речей суперечить вірі, яку ми визнаємо.
— Сеньйоре Альфонсе, — відповів Веласкес, — твоя побожність робить тобі честь в очах кожної мислячої людини. Моя віра, насмілюся твердити, є більш просвіченою від твоєї, хоча також гаряча й чиста. Найкращий доказ цього маєш у моїй системі, про яку я вже кілька разів згадував і яка є лише рядом спостережень над божеством і його нескінченною мудрістю. Тому я гадаю, сеньйоре Альфонсе, що те, що я спокійно слухаю, ти також можеш слухати з чистою совістю.
Відповідь Веласкеса повністю заспокоїла мене, а ввечері циган, маючи вільний час, знову розповідав про свої пригоди.
Молодий Суарес, розповівши мені про свою сумну пригоду в парку Буен-Ретіро, не міг опиратися сну, який його зморив, тому я дав йому спокій; проте наступної ночі, коли я знову прийшов сидіти з ним, то попросив його, аби він задовольнив мою цікавість щодо дальших подій, а він зробив це так:
Мене переповнювало кохання до Інеси і, як можеш здогадатися, обурення на Бускероса. А однак наступного дня цей нестерпний нахаба з’явився разом із супницею. Заспокоївши перший голод, він сказав:
— Я розумію, сеньйоре дон Лопес, що в твоєму віці ти не маєш бажання одружуватись; це недоречність, яку ми й без того завжди робимо надто рано. Однак мені здалося дивним, що ти в якості відмовки подаєш молодій дівчині побоювання розгнівати свого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Твоє щастя, дон Лопес, що я зумів якось усе це владнати.
— Сеньйоре дон Роке, — відповів я, — додай, будь ласка, ще одну послугу до всіх тих, які ти мені вже зробив: не ходи сьогодні увечері до Буен-Ретіро. Я переконаний, що прекрасна Інеса аж ніяк туди не прийде, а якщо я навіть там її застану, вона й слова не схоче мені сказати. Проте я все одно мушу сісти на тій самій лавці, на якій бачив її вчора увечері, і там оплакати моє нещастя й достатнім чином побідкатися.
Дон Роке, набравши сердитого вигляду, сказав:
— Сеньйоре дон Лопес, слова, з якими ти до мене звернувся, мають у собі щось дуже образливе і можуть навести мене на думку, що моя відданість не мала щастя припасти тобі до смаку. Я, щоправда, міг би заощадити собі труду й дозволити тобі самому оплакувати твоє нещастя, але ж прекрасна Інеса може прийти, а якщо мене там не буде, хто ж тоді залагодить усі твої неподобства? Ні, сеньйоре дон Лопес, я надто відданий тобі, аби тебе послухатись.