Страница 50 из 158
Одночасно я почув, що граф пообіцяв нагороду тому, хто відкриє йому ім’я того, хто його врятував. Я відповів анонімним листом і подався в Мадрид з проханням надати мені якусь посаду в Америці. Легко отримавши її, я чимшвидше сів на корабель. Моє перебування у Вільяці — то була таємниця, відома, як я гадав, тільки мені й моїй сестрі, але наші слуги мають природжений порок шпигунства, який проникає в будь-які сховки. Один із моїх людей, якого я звільнив, виїжджаючи до Америки, вступив на службу до Ровельяса. Він розповів служниці дуеньї графині всю історію купівлі дому у Вільяці і мого прикидання селянином, служниця повторила це самій дуеньї, а та, сподіваючись на милості для себе, усе розказала графові. Ровельяс, зіставляючи анонімність мого листа, майстерність у бої биків і мій раптовий виїзд до Америки, прийшов до висновку, що я був щасливим коханцем його дружини. Я про все це довідався значно пізніше; однак, прибувши до Америки, я дістав лист такого змісту:
Сеньйор дон Санно де Пенья Сомбре!
Мене повідомили про стосунки, які ти мав з негідницею, котру я відтепер не вважаю графинею Ровельяс. Якщо хочеш, можеш послати по дитину, яку вона незабаром народить. Щодо мене, то я негайно виїжджаю за тобою до Америки, де сподіваюся побачити тебе останній раз у житті.
Цей лист поверг мене в розпач. А незабаром мій біль дійшов до крайніх меж, коли я дізнався про смерть Ельвіри, твого чоловіка і Ровельяса, якого я збирався переконати в безпідставності його звинувачень. Проте я зробив, що міг, для спростування наклепів і визнання його доньки законною спадкоємицею; а ще я урочисто присягнувся, коли дівчинка стане повнолітньою, зробити її своєю дружиною або взагалі ніколи не одружуватись. Виконавши цей обов’язок, я вважав своїм правом шукати смерті, якої релігія не дозволяє завдавати самому собі. Саме тоді в Америці один дикий народ, що був союзником іспанців, вів війну з сусіднім народом. Я вирушив туди й був прийнятий цим народом. Але для отримання, так би мовити, громадянських прав я повинен був дозволити, щоб мені на всьому тілі витатуювали голкою візерунок змії і черепахи. Голова змії починалася на моєму правому плечі, тіло шістнадцять разів обкручувалося навколо мого власного і закінчувалося хвостом на великому пальці правої ноги. Під час цього обряду дикун-виконавець навмисне колов мене аж до костей, випробовуючи, чи не вирветься в мене суворо заборонений крик болю. Я витримав це випробування. Під час цих мук я ще здалеку почув крики наших диких ворогів, тоді як наші заводили погребальні співи. Я вирвався з рук жерців, схопив ломаку й кинувся у сам вир бою. Перемога схилилася на нашу сторону. Ми принесли з собою двісті двадцять скальпів, а мене тут же на полі бою, одностайно проголосили касиком[35].
Через два роки дикі народи Нової Мексики перейшли в Христову віру й скорилися іспанській короні.
Вам, мабуть, відоме закінчення моєї історії. Я домігся найвищих почестей, про які тільки може мріяти підданий іспанського короля. Але повинен попередити тебе, чарівна Ельвіро, що ти ніколи не будеш віце-королевою. Політика мадридського кабінету не дозволяє, щоб одружені люди володіли в Новому Світі такою величезною владою. З того моменту, як ти станеш моєю дружиною, я перестану носити титул віце-короля. Можу покласти до твоїх ніг тільки звання іспанського ґранда і маєток, про джерела якого, оскільки він буде в майбутньому нашим спільним, мушу сказати тобі кілька слів.
Підкоривши дві провінції північної Мексики, я отримав від короля дозвіл на експлуатацію однієї з найбагатших копалень срібла. З цією метою я вступив у партнерство з одним комерсантом з Веракруса, і ми в перший рік отримали дивіденди вартістю три мільйони піастрів; однак, оскільки привілей був на моє ім’я, то я отримав на шістсот тисяч піастрів більше від мого спільника.
— Дозволь, сеньйоре, — перервав ватажка незнайомець, — сума, яка припадала на віце-короля, становила мільйон вісімсот тисяч піастрів, на спільника — мільйон двісті тисяч.
— І я так думаю, — відповів ватажок циган.
— Або, простіше кажучи, — промовив незнайомець, — половина суми плюс половина різниці. Ясно, як два рази два чотири.
— Маєш рацію, сеньйоре, — відповів ватажок, — після чого продовжив так:
Віце-король, прагнучи докладно з’ясувати мені стан свого маєтку, сказав:
— На другий рік ми забралися ще глибше у нутрощі землі й повинні були збудувати переходи, колодязі, ґалереї. Витрати, які досі складали четверту частину, зросли на одну восьму, а кількість руди скоротилася на одну шосту.
Почувши це, геометр витягнув з кишені табличку й олівець, але гадаючи, що тримає в руці перо, вмочив олівець у шоколад; проте, бачачи, що шоколад не пише, він вирішив витерти перо об свій чорний каптан і витер його об сукню Ребеки. Потім почав щось базграти на своїй табличці. Ми посміялися над його розсіяністю, а ватажок циган говорив далі:
— На третій рік перешкоди зросли ще більше. Нам довелося привезти шахтарів з Перу й віддати їм п’ятнадцяту частину доходів, зовсім не обтяживши їх витратами, які того року зросли на дві п’ятнадцяті. Зате кількість руди збільшилася в шість і одну четверту разів порівняно з минулорічною кількістю.
Тут я зорієнтувався, що ватажок хоче заплутати геометрові його розрахунки. Надаючи, по суті, своїй розповіді форми загадки, він продовжував:
— Відтоді, сеньйоро, наші дивіденди щороку зменшувались на дві сімнадцятих. Але оскільки я поміщав гроші, отримані в копальні, під проценти й додавав до капіталу проценти на проценти, то врешті-решт отримав остаточну суму мого маєтку в розмірі п’ятдесят мільйонів піастрів, які я кладу до твоїх ніг разом з моїми титулами, серцем і рукою.
Тут незнайомець, усе ще пишучи на своїй табличці, підвівся й подався дорогою, якою ми прийшли в табір; але замість того, щоб іти прямо, він збочив на стежку, що вела до потоку, з якого цигани брали воду, а незабаром ми почули, як тіло шубовснуло в потік.
Я побіг йому на допомогу, кинувся у воду й, змагаючись із течією, зумів нарешті витягнути розсіяного незнайомця на берег. З нього відкачали воду, якої він напився, розпалили велике вогнище, а коли після довгих старань геометр прийшов до тями, він втупив у нас безумні очі й проказав слабким голосом:
— Будьте певні, що маєток віце-короля становив шістдесят мільйонів двадцять п’ять тисяч сто шістдесят один піастр за умови, що частина віце-короля завжди так відносилась до частини його спільника, як тисяча вісімсот до тисячі двохсот, тобто як три до двох.
Сказавши це, геометр запав у свого роду летаргію, з якої ми не хотіли його будити, вважаючи, що йому потрібен відпочинок. Спав він аж до шостої вечора й прокинувся тільки для того, щоб одну за другою зробити безліч дурниць.
Спершу він запитав, хто впав у воду. Коли йому відповіли, що він сам і що я його врятував, він підійшов до мене з напрочуд люб’язним виразом і сказав:
— Правду кажучи, я навіть не думав, що вмію так добре плавати; мене страшенно тішить, що я зберіг для короля одного з найхоробріших офіцерів, бо ти, сеньйоре, є капітаном валлонської гвардії, ти сам мені це сказав, а я маю чудову пам’ять.
Товариство розреготалося, але геометра це ніяк не збентежило, і він постійно розважав нас своєю розсіяністю.
Кабаліст також був зайнятий і весь час тільки й говорив про Вічного Жида, який мав дати йому певну інформацію про двох дияволів, що звалися Еміна і Зібельда. Ребека взяла мене під руку й, відвівши трохи набік, щоб товариство не могло нас чути, сказала:
— Любий Альфонсе, благаю тебе, скажи, що ти думаєш про все те, що чув і бачив, від часу твого приїзду в ці гори, і що ти думаєш про тих двох повішеників, які роблять нам стільки прикростей.
35
вождь індіанського племені в часи завоювання Америки