Страница 37 из 158
День чотирнадцятий
Циганки принесли мені шоколад і сіли зі мною поснідати. Потім я знову взяв рушницю, і не знаю, яка нещаслива неуважність привела мене до шибениці двох братів Зото. Знайшов я їх відчепленими. Я увійшов під шибеницю й побачив обидва трупи, які лежали вздовж на землі, а між ними молода дівчина, в якій я пізнав Ребеку.
Я розбудив її якомога лагідніше, проте все одно видовище, якого я не міг заслонити, ввергло її в стан несказанної скорботи. У неї почалися конвульсії, вона розплакалася й зомліла. Я узяв її на руки й заніс до поблизького джерела; там покропив їй обличчя водою і помаленьку повернув до тями.
Я б ніколи не відважився запитати її, яким чином вона потрапила під шибеницю, але вона перша про це заговорила.
— Я правильно передчувала, — сказала вона, — що твоє мовчання матиме для мене згубні наслідки. Ти не схотів розповісти нам про свою пригоду, тож я, так само, як і ти, стала жертвою цих клятих упирів, гидкі забави яких в одну мить звели нанівець довготривалі зусилля мого батька по запевненню мені безсмертя. Я ще й досі не можу пояснити собі всіх жахів цієї ночі. Постараюся, однак, пригадати їх і розкажу про них тобі, але ти не зрозумів би мене, якби я не почала від самого початку мого життя.
Ребека на хвильку замислилась і почала такими словами:
Мій брат, розповідаючи тобі свої пригоди, познайомив тебе з певною частиною моїх. Наш батько призначив його в чоловіки двом донькам цариці Савської, що ж до мене, то він хотів, аби я пошлюбила двох ґеніїв, що є головними в сузір’ї Близнят.
Брат, якого приваблював такий чудовий союз, подвоїв своє захоплення кабалістичними науками. У мене ж склалося зовсім відмінне враження; мене лякала думка взяти шлюб одразу з двома ґеніями, і я була настільки перелякана, що не могла скласти навіть двох віршів кабали. Я весь час відкладала роботу на завтра, і скінчилося тим, що майже цілком забула це вміння, настільки ж важке, як і небезпечне.
Мій брат невдовзі зауважив мою недбалість і засипав мене прикрими докорами. Я пообіцяла йому виправитися, не думаючи, однак, виконувати обіцянку. Нарешті він пригрозив мені, що оскаржить мене перед батьком; я молила його пощадити мене. Тоді він пообіцяв почекати до наступної суботи, але оскільки я до того часу нічого не зробила, він прийшов до мене опівночі, розбудив і сказав, що негайно викличе тінь нашого батька — страшного Мамуна.
Я впала йому до ніг, благаючи милосердя, але марно. Почула тільки, як він вимовив грізне закляття, відкрите колись Ендорською чарівницею. Тут же на троні з слонової кості з’явився мій батько. Його розгніваний погляд наповнив мене жахом; я гадала, що не переживу навіть першого слова, яке вийде з його вуст. Однак я почула його голос. Боже Авраама! Він вимовив страшне прокляття; я не можу повторити тобі його слів…
Тут молода ізраїльтянка сховала лице в долонях і почала тремтіти на сам тільки спогад про цю жахливу сцену; нарешті вона позбиралася докупи й продовжувала:
— Я не чула інших батькових слів, бо втратила притомність, коли він ще не закінчив. Прийшовши до тями, я побачила брата, який подав мені книгу «Сефірот». Я воліла б знову зомліти, але треба було піддатися вироку. Мій брат, який добре знав, що треба повернутися зі мною до самих початків, мав достатньо терплячості, щоб усі їх, один за другим, мені пригадати. Я почала від складання складів, потім перейшла до слів і до заклять. Мало-помалу ця велична наука повністю мене очарувала. Я проводила цілі ночі в кабінеті, який служив моєму батькові обсерваторією, і лягала спати, лише коли світло дня переривало мої заняття; тоді я падала з ніг від виснаження. Я навіть не знаю, коли моя мулатка Зулейка роздягала мене. Після кількох годин відпочинку я верталася до моїх занять, для яких я аж ніяк не була створена, як ти сам незабаром побачиш.
Ти знаєш Зулейку й, мабуть, помітив її надзвичайну красу. Очі її світяться насолодою, уста прикрашає п’янка усмішка, а тіло вражає досконалістю обрисів. Одного ранку, повернувшись з обсерваторії, після того, як я довго й марно кликала її, щоб вона прийшла й роздягла мене, я увійшла в її кімнату, яка прилягає до моєї спальні. І побачила, як вона, вихилившись із вікна, напівроздягнена, подавала знаки комусь на другому боці долини й посилала пристрасні поцілунки, в які вкладала, схоже, всю свою душу.
До того часу я не мала жодного уявлення про кохання; вираження цього почуття вперше потрапило мені на очі. Я була така схвильована й вражена, що застигла, мов статуя. Зулейка обернулася: живий рум’янець проступив крізь горіховий колір її обличчя й розлився по всьому тілу. Я також почервоніла і раптом зблідла. Я відчувала, що втрачаю свідомість. Зулейка підбігла, схопила мене в обійми, а її серце, яке билося тут же біля мого, збудило в мені такий же неспокій, який охопив її душу.
Мулатка чимшвидше роздягла мене й, поклавши до ліжка, пішла, як мені здалося, із задоволенням, а з іще більшим задоволенням зачинила за собою двері. Незабаром я почула кроки мужчини, який входив у її кімнату. Я швидко, хоча й мимоволі, вискочила з ліжка, підбігла до дверей і припала оком до дірки від ключа. Я побачила молодого мулата Танзаї, який вніс кошик, наповнений польовими квітами. Зулейка побігла йому назустріч, схопила повний оберемок квітів і притиснула до лона. Танзаї підійшов ближче, щоб вдихати їхній запах, який змішувався із зітханнями його коханки. Я ясно бачила, як затремтіла Зулейка, дрож пробіг і моїм тілом, як вона повела по ньому затуманеним поглядом і кинулася в його обійми. Я впала на ліжко, облила постіль сльозами, ридання не давали мені дихати, і я з величезним болем закричала:
— Ах, моя сто дванадцята прабабо, ім’я якої ношу, лагідна й чула дружино Ісаака! Якщо ти з лона Авраама бачиш той стан, у якому я перебуваю, ублагай тінь Мамуна й скажи йому, що його донька негідна тієї честі, яку він для неї призначив!
Ці крики розбудили мого брата; він увійшов до мене й, гадаючи, що я хвора, дав мені заспокійливі ліки. Потім він знову повернувся опівдні й, виявивши, що пульс у мене приспішений, запропонував і далі вести зі мною мої кабалістичні вправи. Я з вдячністю прийняла цю пропозицію, бо сама ні до чого не була здатна. Під вечір я заснула й мала зовсім інші сни, аніж ті, що досі приходили до мене. Наступного дня я марила наяву, а радше була настільки розсіяна, що сама не знала, що я кажу. Погляди брата чомусь примушували мене червоніти. Таким чином пройшло вісім днів.
Однієї ночі брат увійшов до моєї кімнати. Під пахвою він тримав книгу «Сефірот», а в руці перев’яз із сузір’ями, на якому були виписані сімдесят дві назви, що їх Зороастр дав сузір’ю Близнят.
— Ребеко, — сказав він, — Ребеко, вийди з цього стану, який принижує тебе. Вже найвищий час, аби ти випробувала свою владу над духами стихій. Цей перев’яз із сузір’ями захистить тебе від їх настирливості. Вибери в околичних горах місце, яке визнаєш найкращим для твоїх занять, і подумай, що вся твоя доля залежить від них.
Сказавши це, брат вивів мене за замкові ворота й замкнув за мною решітку.
Залишившись сама, я зібрала всю свою мужність. Ніч була темна, я стояла в сорочці, з босими ногами, розпущеним волоссям, тримаючи книгу в одній, а магічний перев’яз у другій руці. Я рушила в бік гори, яка здалася мені найближчою. Якийсь пастух захотів мене схопити; я штовхнула його рукою, в якій тримала книгу, і він упав трупом до моїх ніг. Тебе це не дивуватиме, якщо дізнаєшся, що оправа моєї книги була зроблена з дерева ковчега, яке має властивість знищувати все, чого лишень торкнеться.
Сонце вже сходило, коли я вийшла на вершину, яку обрала для проведення своїх занять; але розпочати їх я могла лиш на другий день опівночі. Я сховалася в печері, де застала ведмедицю з кількома ведмежатами; вона кинулася на мене, але оправа книги й цього разу зробила свою справу; розлючений звір упав біля моїх ніг. Її роздуті соски нагадали мені, що я помираю від голоду, а я ж іще не мала жодного ґенія і навіть жодного блудного духа для виконання моїх наказів. Я вирішила скористатися нагодою і, влігшись на землю, втамувала спрагу молоком ведмедиці. Залишки тепла, які ще збереглися в тварині, зробили цю поживу менш гидкою, але тут же й ведмежата прийшли вимагати свою частку. Уяви собі, Альфонсе, шістнадцятирічну дівчину, яка досі ніколи не покидала свого родинного дому, раптом у такій жахливій ситуації. Щоправда, в руці я мала страшну зброю, але не звикла нею користуватися, і найменша неуважність могла її повернути проти мене.