Страница 154 из 158
— Хлопче, — сказав він, — тебе відшмагають різками, якщо ти негайно не скажеш, звідки ти й хто тобі дав пакунок, який ти приніс.
Це мене дещо збентежило. Я сказав, що прийшов з палацу Авіли, де живу разом з кухарчуками. Герцоґ багатозначно подивився на камердинера й відправив мене, давши кілька монет.
Мені ще залишалося побувати в корчмі «Під Мальтійським Хрестом». Ґаспар Суарес вже приїхав з Кадикса й розпитував про сина. Йому сказали, що Лопес мав дуель з одним дворянином, з яким щоденно обідав, що той дворянин потім поселився у нього, познайомив його з жінками легкої вдачі й що одна з тих жінок викинула його з вікна своєї квартири.
Ці новини, частково правдиві, частково вигадані, стали для Суареса таким болючим ударом, що він замкнувся у себе, наказавши нікого не пускати. Управителі торгових домів, які підтримували з ним відносини, приходили запропонувати йому свої послуги, але він нікого не приймав.
Я пішов до Бускероса, який призначив мені зустріч у торговця винами напроти цирульника, і розповів про все, що я зробив. Бускерос запитав мене, звідки я дізнався про пригоди Суареса. Я відказав, що той сам мені про них розповів. Бускерос небагато знав про родину Суаресів і її суперництво з домом братів Моро, тому я розповів йому все в деталях. Уважно вислухавши мене, він сказав:
— Ми повинні продумати новий план дій, він складатиметься з двох окремих частин. Спершу треба посварити герцоґа Санта-Мауру з родиною Моро, а потім помирити цих останніх із Суаресом.
Щодо першої частини цього плану, то для її виконання вже багато чого зроблено. Але перш ніж я тобі все поясню, треба спершу розказати про певні обставини, пов’язані з родом де Авіла.
Теперішній герцоґ Авіла в роки своєї молодості був одним із найбільш блискучих придворних, обсипаний милостями й навіть довірою монарха. Рідко буває, щоб молодь не хизувалася здобутими перевагами, а герцоґ зовсім не був винятком із загального правила. Він вважав себе вищим від ґрандів, яким був рівний, і вирішив поріднитися з монархом.
Тут Бускерос перервав розповідь і сказав мені:
— Малий жебраче, як це сталося, що я опускаюся до розмов з тобою про справи, що не повинні обходити людей з нижчих верств, серед яких ти народився? Адже ти, без сумніву, мало чого досі знав про дворян.
— Дорогий учителю, — відповів я, — я не знав, що повинен доводити своє право на твою довіру, яку ти мені виявляєш. Однак, навіть не звертаючись до свого генеалогічного дерева, я легко можу переконати тебе, що отримав виховання, належне молодій людині з доброї родини. Можеш з цього зробити висновок, що якщо я і є жебраком, то лиш унаслідок мінливостей долі, а не мого народження.
— Чудово, — сказав Бускерос, — твій спосіб висловлювання також відрізняється від простацького. А отже скажи мені, хто ти такий, причому негайно.
Я надав своєму обличчю поважного, навіть похмурого вигляду й сказав:
— Ти мій покровитель і можеш, якщо захочеш, примусити мене говорити; але тут ідеться про трибунал настільки ж суворий, як і священний…
— Я не хочу нічого більше чути, — перебив мене Бускерос, — і не хотів би мати нічого спільного з трибуналом, про який ти говориш. А отже, я розповім тобі все, що знаю про Авілів; зберігаючи свої таємниці, ти зберігатимеш і мої.
Щасливий Авіла, гордий своїми успіхами й отримуваними милостями, мав, отже, намір поріднитися з монархом. Інфанта Беата відрізнялася в ті часи від своїх сестер приємною зовнішністю, а також солодким поглядом, який засвідчував схильність до любовних почуттів. Авіла зумів помістити в її почет свою родичку, якій повністю довіряв. Молодий дворянин, поза сумнівом, розраховував на потаємний шлюб; виявлення його він планував на той час, коли монарх стане до нього ще прихильнішим. Невідомо, наскільки здійснилися його наміри. Протягом двох років таємниця суворо зберігалася; герцоґ же тим часом намагався усунути від влади Олівареса. Цього він зробити не зміг; навпаки, міністр зумів певною мірою проникнути в його таємницю. Авіла був заарештований і ув’язнений у Сеґовійській вежі, а пізніше був відправлений у вигнання. Йому пообіцяли помилування за умови, що він з ким-небудь одружиться; він відмовився, з чого зробили висновок, що він пов’язаний з інфантою. Спершу збиралися ув’язнити дуенью інфанти, родичку Авіли, але відмовилися від цього, побоюючись, що справа буде розголошена й певною мірою плямитиме честь королівського дому.
Інфанта померла, не витримавши всіх тих нещасливих подій. Була зроблена нова пропозиція. Авіла, прагнучи повернутися з вигнання, вирішив одружитися з молодою де Скара, племінницею Олівареса. У них народилася донька, яку він насмілився назвати Беатою, що занадто виразно нагадувало про історію з інфантою. Однак таке зухвальство тішило амбітність герцоґа; часом він і сам, схоже, побоювався, щоб історія з інфантою не пішла в непам’ять. Дон Луїс де Гаро, спадкоємець герцоґа Олівареса, дійшов висновку, що таємний шлюб дійсно мав місце й що існує навіть плід цього зв’язку. Чинилися певні зусилля, щоб прояснити цю справу, однак нічого не виявили.
Герцоґиня Авіла померла; герцоґ помістив доньку в один із монастирів у Брюсселі й віддав її під опіку тітки, герцоґині де Бофор. Молода герцоґиня отримала дещо незвичне виховання, властиве радше хлопцям, ніж дівчаткам.
Беата повернулася до Мадрида шість місяців тому. Вона надзвичайно гарна, але водночас непомірно зарозуміла, й має, схоже, рішуче небажання виходити заміж. Вона вважає, що, як єдина спадкоємиця роду, не мусить шукати собі чоловіка й має право жити самочинно. Батько підтримує у неї це переконання. Старі дворяни, які пам’ятають давні справи, знову починають вірити, що герцоґ справді був одружений з інфантою, яка обдарувала його нащадком. Припускають навіть, що герцоґ має намір утвердити в правах це дитя, хоча й ніяк не висловлюються з цього приводу. І якщо я про це щось знаю, то тільки завдяки певним відносинам, які поєднують мене з палацом Авілів.
Герцоґиня Беата ніколи не вийде заміж. Вона непомірно зарозуміла, і я гадаю, що ніхто з іспанців не насмілиться просити її руки. Однак я розраховую на перебільшене марнославство герцоґа Санта-Маури і сподіваюся переконати його, що Авіла[59] закохана в нього.
Послухай, як я почав втілювати в життя свої наміри. Як ти знаєш, зараз панує мода на великі банти, які жінки носять у волоссі, на плечах і на сукнях. Знатні іспанські дами замовляють ці банти просто з Парижа, Неаполя або Флоренції і пильно стежать за тим, щоб не мати стрічок з тим самим візерунком, що й інші.
Минулої неділі герцоґ Санта-Маура був представлений при дворі; увечері того ж дня відбувся придворний бал. Герцоґ має дуже шляхетний вигляд і чудово танцює; крім того, його там бачили вперше, й передовсім саме з цієї причини він привернув до себе увагу прекрасних дам. Усі, схоже, чекали, аби він віддав їм належне. Найперше герцоґ підійшов до гордої Беати, яка відповіла на його люб’язність з легковажною зарозумілістю. Він потім жалівся на це кільком дворянам і навіть дозволив собі пожартувати щодо неприступності іспанських дам.
Ще того самого вечора паж, вдаючи, що подає лимонад, всунув йому в руку листа, де було написано лиш: «Не трать відваги!». Лист не був підписаний, зате в нього був вкладений клаптик зелено-фіолетової стрічки; ці кольори належали того дня Беаті. Одночасно цю даму повідомили, що неаполітанський сеньйор жаліється на легковажне до нього ставлення. Герцоґиня, побоюючись, що її запідозрять у похмурому характері, обдарувала герцоґа Санта-Мауру кількома люб’язними словами. Після цього неаполітанець вже не сумнівався, що стрічка в листі заміняла підпис. Він був страшенно задоволений собою, а попередні наміри, які в день приїзду до Мадрида здавалися йому такими чудовими, втратили для нього свою привабливість.
Наступного дня, снідаючи зі своїм тестем, герцоґ Санта-Маура запитав його про герцоґиню Авілу. Моро відповів, що ця дама, оскільки виховувалась у Фландрії, відчуває певну нехіть до Іспанії та іспанців. Принаймні цим він тлумачив собі її нечувану гордовитість і намір ніколи не виходити заміж. Моро припускав, що вибором герцоґині Беа-ти стане, напевне, якийсь іноземець. Шановний банкір, нічого не підозрюючи, своїми словами сприяв анулюванню тих шлюбних планів, які були йому дуже до душі. По суті, герцоґ Санта-Маура вирішив, ніби має достатньо переконливі докази того, що Беата віддає першість іноземцям перед іспанцями.
59
Іспанці мають звичай називати знатних дам просто їхніми прізвищами, тому говорять: ла де Альба, ла Санта-Крус (прим. Я. Потоцького).