Страница 152 из 158
Ми зійшли крученими сходами, дійшли до надгробка, а звідти — до копальні, яка дійсно виявилася повністю вичерпаною. Шейх підганяв нас до якнайшвидшого повернення. Опинившись нагорі, ми почули страшний вибух. Шейх повідомив нас, що вибухівка висадила в повітря всю ту частину підземелля, де ми щойно були. Потім ми подалися до печери, в якій було складено решту золота. Африканці отримали свої частини. Моро ж отримав мою і майже всіх європейців.
Я повернувся в Мадрид і був представлений королю, який прийняв мене надзвичайно милостиво. Я купив значні володіння в Кастилії, дістав титул графа де Пенья Флорида й увійшов до прошарку найзначніших кастильських титуладос. З моїми багатствами мої заслуги також набрали більшого значення. На тридцять шостому році життя я став генералом.
1760 року мені було довірено командування ескадрою і доручено укласти мир з берберійськими країнами. Передовсім я поплив до Тунісу, сподіваючись, що матиму там найменші труднощі й що приклад цієї держави потягне за собою інших. Кинувши якір у гавані поблизу міста, я вислав офіцера повідомити про своє прибуття. В місті вже про це знали, і вся затока Ґолетта була заповнена прикрашеними човнами, які мали мене з моїм почтом перевезти до Туніса.
Наступного дня я був представлений дею. Це був двадцятирічний юнак прегарної зовнішності. Прийняли мене з усіма почестями, а на вечір я отримав запрошення до замку, що називався Мануба. Мене відвели до відлеглої садової альтанки, а двері за мною замкнули на ключ. Відчинилися потаємні дверцята. Увійшов дей, приклякнув на одне коліно й поцілував мені руку.
Рипнули другі дверцята, і я побачив, як увійшли три огорнуті накривалами жінки. Вони відкинули накривала; я побачив Еміну й Зібельду. Остання вела за руку молоду дівчину, мою доньку. Еміна була матір’ю молодого дея. Я не буду описувати, якою мірою прокинулося в мені почуття батьківської прив’язаності. Проте радість моя була затьмарена думкою, що мої діти визнають віру, ворожу моїй. Я не приховував цього болісного почуття.
Дей визнав мені, що він сильно прив’язаний до своєї релігії, зате його сестра, Фатима, вихована невільницею-іспанкою, в глибині душі є християнкою. Ми вирішили, що моя донька переїде до Іспанії, прийме там хрещення й стане моєю спадкоємицею.
Усе це здійснилося протягом року. Король став хрещеним батьком Фатими й надав їй титул герцоґині Орану. Наступного року вона вийшла заміж за найстаршого сина Веласкеса й Ребеки, на два роки молодшого за неї.
Я заповів їй весь свій маєток, підтвердивши, що не маю близьких родичів по чоловічій лінії і що молода мавританка, споріднена зі мною через Ґомелесів, є моєю єдиною спадкоємницею. Хоча я був ще молодим і в силі віку, але подумував про місце, яке б дозволило мені відчути радість відпочинку. Посада намісника Сараґоси була вільною, я попросив її і отримав.
Подякувавши його королівській величності й попрощавшись, я подався до братів Моро й попросив віддати мені запечатаний сувій, який передав їм на зберігання двадцять п’ять років тому. Це був щоденник шістдесяти шести перших днів мого перебування в Іспанії.
Я власноруч переписав його й закрив у залізній шкатулці, де його колись знайдуть мої спадкоємці.
Додаток
Кавалер Толедо, позбувшись думки про таємничу з’яву, мріяв уже тільки про зустріч з сеньйорою Ускаріс. Тож ми спішно повернулися до Мадрида. Малий жебрак, якого я заміняв біля Суареса, приїхав разом з нами; я тут же послав його до нещасного хворого. Кавалера я провів додому й віддав до рук слуг, які привітали його з великою радістю, а сам побіг на паперть святого Роха, де зібрав розпорошену ватагу. Від перекупки, постійної нашої постачальниці, ми принесли ковбасок і каштанів і весело бенкетували, раді, що знову всі разом. Не встиг закінчитися наш скромний бенкет, як якийсь сеньйор зупинився коло нас і почав уважно до нас приглядатися, наче вагаючись, до кого з нас має звернутися. Я не перший раз бачив його: він майже щодня прогулювався по нашій вулиці з виразом слухняної догідливості на обличчі. Я подумав що це, мабуть, Бускерос; підійшов до нього й запитав, чи не він є тим спритним і кмітливим приятелем, порадам якого Лопес Суарес так багато завдячує.
— Так, це я, — відповів він, — і мені, без сумніву, вдалося б щасливо влаштувати його шлюб, якби я через темряву й грозу не переплутав дім кавалера Толедо з домом банкіра Моро. Але не робімо поспішних висновків, герцоґ Санта-Маура ще не став чоловіком прекрасної Інеси й ніколи ним не буде — або я не дон Роке. Я затримався тут, мій юний друже, щоб вибрати з-поміж вас кмітливого хлопця, який би зміг виконати мої доручення; а раз ти знаєш історію Суареса, то візьму тебе. Подякуй небу, що для тебе в цей спосіб відкривається шлях чудових можливостей. Спершу твої завдання здадуться тобі не дуже привабливими, бо я не обіцяю тобі жодної винагороди й не дам відповідного одягу, а щодо твого утримання, то ці справи настільки байдужі мені, що займаючись ними, я вважав би, що глумлюся над Провидінням, яке однаково дбає і про пуцьвірінків крука, і про королівське потомство орлів.
— У такому разі, — сказав я, — я не досить ясно уявляю собі вигоду, яку міг би мати, служачи тобі, сеньйоре Бускерос, і виконуючи твої доручення.
— Ця вигода, — відповів Бускерос, — полягатиме в надзвичайно великій кількості доручень, які я тобі довірю. Виконуючи їх, ти проникнеш у передпокої багатьох знаменитих людей, які колись можуть стати твоїми покровителями. Зрештою, я не забороняю тобі просити милостиню в перервах між дорученнями. Тому подякуй небу за щасливий поворот долі й ходи зі мною до цирульника, де я на хвильку затримаюсь, і ми зможемо порозмовляти.
Коли ми прийшли до цирульника, Бускерос такими словами почав мені перераховувати довгий список доручень, які я повинен був залагодити для нього:
— Мій друже, я бачив, як, відкладаючи карти, ти поклав у кишеню кілька півреалів. Візьми дві з цих монет і купи пляшку на чверть літра; віднесеш її до дона Філіпа Тінтеро на вулицю Толедо. Скажеш йому, що дон Бускерос просить чорнила для одного поета, з яким він дружить. Коли дон Тінтеро наповнить тобі пляшку, підеш до торгівця бакалією на розі площі Севада. Увійдеш на горище, де знайдеш дона Раньюса Аґудеса, якого ти легко впізнаєш, бо він носить одну панчоху чорну, а другу білу, один черевик червоний, а другий жовтий, а може, навіть і панталони на голові замість шапки. Даш йому пляшку чорнила й від мого імені доручиш написати сатиру на ґрандів, які вчиняють мезальянс; вона має бути двома мовами — іспанською і італійською. Звідти ти повернешся на вулицю Толедо, увійдеш до будинку, відділеного від дому дона Тінтеро вузенькою вуличкою. Виясниш, чи мешканці того будинку не готуються до переїзду, бо знай, що я винайняв той будинок і збираюся поселити там свою родичку, яка, можливо, видобуде дона Тінтеро з його безсмертної чорнильниці. Потім ти підеш до банкіра Моро. Увійдеш до cuarto principal, тобто на перший поверх, і покличеш камердинера герцоґа Санта-Маури, якому віддаси цей пакет, який усередині містить бант. Потім ти підеш до корчми «Під Мальтійським Хрестом» і перевіриш, чи готові кімнати для Ґаспара Суареса, неґоціанта з Кадикса. Звідти ти одразу ж відправишся до…
— Змилуйтеся, сеньйоре Бускерос! — закричав я. — Адже на виконання цих доручень мені й тижня не вистачить; не прирікай, прошу тебе, моїх старань і моїх ніг на такі важкі випробування.
— Чудово, — сказав Бускерос. — Я збирався дати тобі ще кілька інших доручень, але раз так, то залишу їх на завтра. Якщо у герцоґа Санта-Маури тебе запитають, хто ти, скажеш, що приходиш із палацу Авіли.
— Сеньйоре Бускерос, — сказав я, — а ти не вважаєш, що, безпідставно похваляючись відомими іменами, я можу мати неприємності?
58
Відповідно до версії, опублікованої в паризькому виданні 1813 року