Ув'язнений 603

Одного дня п╕сля об╕ду Джон п╕шов в читальню, де с╕в на зручний диван ╕ почав читати книгу. До нього при╓дналася д╕вчина, яка теж мала в руц╕ книжку в яскрав╕й пал╕турц╕. М╕стер См╕т не звертав на не╖ жодно╖ уваги, захопившись читанням. Так вони сид╕ли к╕лька хвилин, поки д╕вчина не заговорила.

-- Ось ми ╕ зустр╕лися, Джоне. Не обертайся ╕ продовжуй читати, - ледь чутно промовила вона.

-- Не розум╕ю для чого така та╓мн╕сть. Ми знайом╕? - запитав Джон, не в╕дриваючись в╕д книги.

-- Прошу, тих╕ше. За тобою можуть стежити. Ти уявити соб╕ не можеш, ск╕льки я зусиль потратила, щоб знайти тебе.

-- Все в порядку. Мене якраз готують до повернення на поверхню. Ми б могли познайомитись поближче. До реч╕ ти так ╕ не сказала, як тебе звати.

-- Мо╓ ╕м'я Аб╕гель. ╤ я прийшла допомогти тоб╕. Все, що тоб╕ говорили це неправда. Н╕якого апокал╕псиса на Земл╕ не було. Вони збрехали, що в╕дпустять тебе на поверхню. ╤ я можу тоб╕ це довести. В╕зьми мене за руку.

Лише Джон стиснув руку Аб╕гель, як раптом спалах блакитного сяйва поглинув його. Вони опинилися на Земл╕, а точн╕ше в Нью-Йорку. Сотн╕ людей, наче р╕й мурах, крокували тротуарами вулиць. Як ╕ завжди, кожен з них посп╕шав по сво╖х справах. Навколо вирувало життя: автомоб╕л╕ гуд╕ли, роз'╖жджаючи по пильному асфальт╕, вгор╕ прол╕тали аеромоб╕л╕, в скляних хмарочосах збиралися люди, що почали св╕й новий робочий день. М╕стер См╕т глянув на велике табло, яке транслювало останн╕ новини. В╕н глянув дату. Екран показував 6 березня, 2326 р╕к. Минув р╕к п╕сля катастрофи.

-- Вони сказали тоб╕, що Земля була остаточно знищена. Вони збрехали. - промовила Аб╕гель.

Джон не м╕г у це пов╕рити. Чолов╕к подивився на не╖ ╕ серце його почало битися швидше. Перед ним стояла молода д╕вчина, на вигляд рок╕в 25. В не╖ було досить довге пряме розпущене волосся каштанового кольору. Овальне обличчя усм╕халося. Джонов╕ здавалося, що це була ангельська посм╕шка. Погляд ╖╖ блакитних очей заворожував його. Аб╕гель була середнього зросту ╕ довол╕ струнка, як бер╕зка. Запах ц╕╓╖ ж╕нки п'янив м╕стера См╕та. Вона знову взяла його за руку ╕ ось вони вже були на даху хмарочоса.

-- Не можна, щоб люди бачили нас в такому вигляд╕, - мовила Аб╕гель. ╥╖ волосся колихалося п╕д подувами в╕тра.

Джон в╕дразу ╕ не усв╕домив, що обо╓ одягнен╕ в форму видану в комплекс╕ ╕ взут╕ в тапочки. Тод╕ в╕н оглянув руки Аб╕гель, а пот╕м ╖╖ всю довкола, але не знайшов н╕ браслет╕в, н╕ чогось ╕ншого для перем╕щення.

-- Ти не вводила координати для подорож╕? - запитав ╕з здивуванням Джон .

-- Я можу перем╕щатися в подорож╕ ╕ час╕ без будь-яких пристро╖в. В мене такий самий дар, як ╕ в тебе, - промовила Аб╕гель. Вона п╕дняла праву руку догори ╕ з ╖╖ долон╕ почало вив╕льнятися густе блакитне полум'я.

-- Цього не може бути! - скрикнув Джон. - М╕й дар - лише марення, яке з'являлося у снах.

-- Це вони тоб╕ так сказали, - промовила Аб╕гель. - Х╕ба ти ще дос╕ не усв╕домив, що вони весь час розпов╕дали тоб╕ неправду. Н╕якого апокал╕псису не було, а тво╖ сни були реальними.

-- Виходить, що дар пов'язу╓ нас ╕ ми можемо перем╕щатися без додаткових пристро╖в, - сказав Джон ╕ раптом р╕зкий б╕ль в голов╕ змусив його закричати. В╕н почав згадувати. Н╕, його жахи повертаються до пам'ят╕.

-- З тобою все гаразд? - схвильовано запитала Аб╕гель. - Я знаю, що тоб╕ важко згадати все знову...

-- Мо╖ жахи повертаються до мене. Н╕, м╕й браслет це не пристр╕й для подорожей кр╕зь час, а технолог╕я для п╕дтримки стану здоров'я! - кричав Джон, продовжуючи хапатися за голову.

-- Звичайно, що вони п╕дсунули тоб╕ ╕грашку, але ран╕ше в тебе був браслет, який допом╕г тоб╕ вибратися ╕з в'язниц╕. Ти небезпечний соц╕отип, якому нема╓ м╕сця в нормальному св╕т╕, а тепер ╖м вдалося знову ╕золювати тебе в╕д решти св╕ту. Як ╕ решту тих, хто непотр╕бний для ╖хнього "╕деального" сусп╕льства. Але ти сильн╕ший, чим решта людей. В п╕дсв╕домост╕ ти зна╓ш правду. ╤ я можу тоб╕ допомогти в╕дшукати ╖╖.

-- А як же мо╖ д╕ти ╕ дружина? Я ж лише вчитель к╕бернетики... - з╕тхнув Джон, але Аб╕гель вже взяла його за руку ╕ блакитне св╕тло поглинуло ╖х.

Вони опинилися посеред голо╖ потр╕скано╖ земл╕. Навколо панував хаос. Вдалин╕ знаходилися ру╖ни, що складалися з нап╕взруйнованих буд╕вель. Моря ╕ океани повисихали, перетворивши територ╕ю на пустелю. Навколо не було н╕чого живого, бо життя давно вже покинуло це м╕сце.

-- Де ми знаходимось? - запитав Джон.

-- На поверхн╕ комплексу, який побудував "ВОРТЕКС ╤ндастр╕з". Н╕якого нового життя нема╓, коли тоб╕ в╕дновлюють пам'ять. Правда поляга╓ в тому, що, коли твоя пам'ять повн╕стю сформована, вони починають проводити над тобою експерименти. Для них ти лише шматок б╕олог╕чного матер╕алу. А тепер, Джоне, подивися на дату за допомогою свого браслета, - мовила Аб╕гель.

М╕стер См╕т подивився на браслет ╕ не пов╕рив сво╖м очам. 6 березня, 2326 р╕к.

-- Саме це в кращому випадку ти зможеш побачити, якщо тоб╕ вдасться вибратися на поверхню, - сказала Аб╕гель. - Це планета непотр╕бних людей. ВОРТЕКС в╕дда╓ шален╕ грош╕ за цей проект. Вони створили це м╕сце, щоб очистити сусп╕льство Земл╕ в╕д тих, хто на ╖хню думку не п╕дходить для ╕снування на н╕й. А весь "непотр╕б" в╕дправляють сюди, коли приходить час.

-- Зачекай, тод╕ я все-таки звичайний вчитель з Земл╕?

-- Не будь на╖вним. Вони завантажили в тв╕й мозок фальшив╕ спогади, але не змогли до к╕нця стерти стар╕.

-- Все це якась н╕сен╕тниця. Я не хочу мати дивний дар ╕ бути вт╕качем!

-- Тоб╕ треба зосередитись - серйозним тоном промовила Аб╕гель. - Зараз ти повинен вибрати. Або ти пов╕риш в апокал╕псис ╕ тод╕ я поверну тебе туди, де зможеш почувати себе вчителем Джоном См╕том, який пережив катастрофу. П╕сля цього я щезну з твого життя ╕ ти мене б╕льше н╕коли не побачиш. Або ти дов╕ришся мен╕ ╕ тод╕ тво╖ н╕чн╕ жах╕ття стануть реальн╕стю, бо дал╕ буде т╕льки г╕рше. Чи тоб╕ до вподоби жити з солодкими ╕люз╕ями?

М╕стер См╕т задумався. ╥й нема╓ сенсу брехати. Вона ма╓ дар, а це не як╕сь вуличн╕ фокуси. Але ж в╕н був звичайною людиною ╕з с╕м'╓ю, ╕потекою та роботою. Просто ще один Джон См╕т серед решти м╕льярда людей.

-- Я вважаю, що тоб╕ варто дов╕ряти, - твердо заявив Джон, - ╕ хочу залишитися з тобою.

-- На жаль надовго ти з╕ мною залишитися не зможеш. Скоро мен╕ доведеться покинути тебе, - сказала Аб╕гель. Було видно, як ╖╖ оч╕ наповнюються сльозами, але вона з╕ вс╕х сил старалася, щоб Джон не пом╕тив цього.

-- Що ти ма╓ш на уваз╕? Давай покинемо цю жахливу планету ╕ в╕дправимося куди забажа╓ш, - запропонував м╕стер См╕т.

-- Не можу. На жаль наш╕ шляхи розходяться, - мовила д╕вчина. - Всесв╕т зараз знаходиться на гран╕ загибел╕. Ти ще багато чого не зна╓ш. Для мене важливо, щоб ти виконав все, що я тоб╕ розпов╕м.

* * *

П╕сля розмови мандр╕вники опинилися в читальному зал╕. Зда╓ться, н╕чого не зм╕нилося за ╖хньо╖ в╕дсутност╕. Джон вир╕шив д╕яти за домовлен╕стю. П╕сля того як Аб╕гель закрила книжку ╕ п╕шла, Джон ще дек╕лька хвилин сид╕в ╕ переглядав стор╕нки книги. Йому вже неохота було читати, тим паче, що з самого початку сюжет був нец╕кавий.

Поклавши книжку на полицю, м╕стер См╕т пов╕льним кроком покинув читальний зал. Аб╕гель розпов╕ла Джонов╕, де в╕дшукати Мер╕. Саме туди чолов╕к в╕дправився. Доки в╕н прямував в ту частину комплексу, де мешкала Мер╕, йому здалося, що за ним стежать. Пара мешканц╕в не в╕др╕знялась в╕д ╕нших людей, але куди б Джон не повернув, вони сл╕дували за ним. М╕стер См╕т вир╕шив п╕ти в протилежний б╕к в╕д назначеного м╕сця ╕ загубитися серед натовпу. Т╕льки в╕н зайшов за наступний поворот, Джон перейшов на б╕г, щоб в╕д╕рватися в╕д пересл╕дувач╕в.

Джон сп╕шив до помешкання Мер╕, доки пересл╕дувач╕ загубили його сл╕д. Джон дочекався, коли вона вийшла з дому. В╕н одразу вп╕знав ╖╖, коли вона вийшла з свого помешкання. ╤ справд╕ це була його супутниця ╕з сн╕в. М╕стеру См╕ту здалося, що в нього все занадто легко виходить ╕ не може бути усе так просто. Його охопило сильне хвилювання, коли в╕н попрямував до не╖. В цей момент в╕н в╕дчув себе ман╕яком, що полю╓ за жертвою, яка не п╕дозрю╓ про його плани. В╕н ззаду п╕д╕йшов до Мер╕ ╕ р╕зким рухом приклав до ╖╖ т╕ла маленьку металеву пластину, в╕д чого ж╕нка знепритомн╕ла. Ось тепер треба посп╕шати, бо час п╕шов на л╕чен╕ хвилини. Скоро персонал д╕зна╓ться про його д╕╖ ╕ в╕дправить сюди патруль, щоб знищити небезпеку. Джон вв╕в координати на браслет╕, який йому дала Аб╕гель. Чолов╕к разом з Мер╕ перем╕стилися в прим╕щення схоже на лаборатор╕ю. Навколо були порожн╕ капсули висотою в людський зр╕ст. Там на м╕стера См╕та вже чекала Аб╕гель. Кр╕м не╖ в прим╕щенн╕ н╕кого не було.