Ув'язнений 603

Коли Джон п╕д'╖хав до школи, вже пролунав дзвоник. В╕н миттю припарковав велосипед ╕, прихопивши ╕з собою дипломат, посп╕шив зайти в середину. По дороз╕ м╕стер См╕т пом╕тив дв╕рника Сема, який п╕дм╕тав подв╕р'я школи. Джон посп╕хом прив╕тався з ним.

-- Як завжди посп╕ша╓те, м╕стере См╕т ! - гукнув усл╕д дв╕рник.

-- Знову будильник не спрацював! - гукнув Джон. - Мушу б╕гти!

В коридорах школи було тихо ╕ пусто. Коли Джон п╕д╕йшов до дверей свого класу, в╕н почув приглушений дитячий см╕х. Щойно в╕н в╕дчинив двер╕ класу, гам╕р в╕дразу припинився. Джон прив╕тався з учнями ╕ вибачився за зап╕знення.

М╕стер См╕т викладав у школ╕ к╕бернетику ╕ квантову ф╕зику. Н╕хто по-справжньому не любив ц╕ уроки. Кожного разу, як Джон заходив до класу, в╕н ловив похмур╕ погляди сво╖х учн╕. Напевно це було через сильну вимоглив╕сть. М╕стер См╕т навмисне змушував ╕деально вивчати його предмети, бо в 24 стол╕тт╕ без цих знань не заробиш ╕ шматка хл╕ба. Джон та╖в у соб╕ примарну над╕ю, що коли ц╕ д╕ти виростуть, вони зможуть прогодувати сво╖ с╕м'╖.

В той день мала бути контрольна робота. Джон роздав учням бланки ╕з завданнями. Кожен з них мусив надягти к╕нетичну маску, яка перешкоджала спробам учн╕в списувати, зосереджуючи увагу на робот╕. Д╕ти з кислою м╕ною на обличч╕ взялися заповнювати завдання. Час спливав. Вже минула перша половина уроку, ╕ в ту саму мить пролунали гучн╕ вибухи. Спалах яскравого блакитного св╕тла окутав все навколо ╕ раптом настав морок. Б╕льше м╕стер См╕т н╕чого не м╕г згадати. Решта спогад╕в лишились неясними уривками в його пам'ят╕. Джон вир╕шив, що обов'язково потр╕бно буде зайти сьогодн╕ до л╕карки Лоуренс ╕ под╕литися новими спогадами, що спливли в його пам'ят╕. Вона була м╕сцевим психологом, яка займалася з постраждалими, як╕ мали психолог╕чн╕ травми п╕сля катастрофи.

А тепер йому було час на процедури. Кожен день його клали в спец╕альну капсулу для в╕дновлення пам'ят╕. В╕н д╕знався сьогодн╕ про нов╕ земн╕ поняття: яблуко, орх╕дею, астроном╕ю та ще багато речей ╕з минулого життя. Та одного Джон ╕ дос╕ не м╕г в╕дчути - бол╕. Це в╕дчуття забирали у вс╕х, хто постраждав внасл╕док ╕нциденту, щоб не травмувати людський орган╕зм. Хоча чолов╕к до к╕нця не розум╕в поняття бол╕, кр╕зь дотик в╕н в╕дчував бар'╓р, що не дозволяв нейронам працювати на повну потужн╕сть.

Як ран╕ше пояснювали йому спец╕ал╕сти, на Земл╕ в╕дбувся апокал╕псис ╕ планета була знищена потужним вибухом. В╕н не╖ залишились лише уламки, що л╕тали безкра╖ми просторами космосу. Б╕льш╕сть людей вдалося врятувати ╕ перем╕стити в букери, як╕ знаходились глибоко п╕д земною корою, на ╕нш╕й планет╕. Щоб уникнути емоц╕йного шоку та ╕нших непри╓мних спогад╕в ╖м постирали пам'ять ╕ тепер день у день за допомогою спец╕альних капсул ╖╖ поступово в╕дновлюють. Тепер м╕сце, куди ╖х перенесли, стало для людства новою дом╕вкою. Коли ╖хня пам'ять в╕дновиться, вони будуть жити повноц╕нним життям у новому св╕т╕. Т╕, кому повн╕стю в╕дновили пам'ять, м╕г вибратися у зовн╕шн╕й св╕т ╕ вдихнути справжн╓ чисте пов╕тря. Там жили в╕льн╕ люди, що живуть по справжньому, ╕ ╖х не хвилюють н╕чн╕ жах╕ття.

У великому п╕дземному комплекс╕ кожен мав ╕ндив╕дуальну к╕мнату. Житло Джона складалося з невеличкого прим╕щення. Там вм╕щалося л╕жко, ст╕л, велике м'яке кр╕сло та шафа. Кр╕м житлового корпусу, комплекс мав ╖дальню, обслуговуючий центр ╕ розважальний корпус.

П╕сля сн╕данку м╕стер См╕т в╕дправився до свого псих╕атра. М╕с╕с Лоуренс сид╕ла у сво╓му каб╕нет╕ ╕ заповнювала щось на сво╓му планшет╕.

-- Щось трапилося, Джоне? - запитала вона.

-- Так, л╕карю. Сьогодн╕ мен╕ приснився дивний кошмар. Так н╕би я прожив життя за ув'язненого N 603.

-- Що ж розкаж╕ть мен╕ все детальн╕ше.

М╕стер См╕т розпов╕в ╖й те, що бачив ув╕ сн╕: про в'язницю, Дикий Зах╕д, подорож╕ у час╕, Носферату, ВОРТЕКС та ╕нше.

-- Що ж ваша ╕стор╕я довол╕ ц╕кава. Але ж ви повинн╕ розум╕ти, що це лише сни ╕ не можна сприймати ╖х серйозно, - усм╕хнулася психолог. - Ви себе асоц╕ю╓те в'язнем без пам'ят╕, якого заточили в кл╕тку. Я розум╕ю, що у вас стрес п╕сля пережито╖ катастрофи. Н╕кому зараз нелегко. Ви повинн╕ зрозум╕ти, що на даному етап╕ ваша пам'ять ще нестаб╕льна ╕ уривчаста, тому ви повинн╕ зосередитись на чому конкретному.

-- Так, прокинувшись я згадував свою с╕м'ю ╕ прокручував в пам'ят╕ св╕й останн╕й день на Земл╕, але вс╕ спогади видаються мен╕ туманними ╕ уривчастими, а обличчя дружини ╕ д╕тей я взагал╕ не пам'ятаю.

-- Н╕чого страшного, Джоне. Я в╕рю, що ви все пригада╓те. Вам потр╕бно б╕льше сконцентруватись на ваших спогадах.

-- Я розум╕ю до чого ви ведете. Але на якусь мить мен╕ здалося, що сни про в'язня виглядають ч╕тк╕шими чим мо╖ спогади. Допомож╕ть мен╕ все розтлумачити.

-- Гаразд. Щоб остаточно розв╕яти ваш╕ сумн╕ви глянемо на ваш сон тверезо. Ваш порядковий номер у вашому житловому корпус╕ 603. Такий як ╕ у вашого ув'язненого. Вашу дружину звали Мер╕, а одного ╕з син╕в Дев╕д. Ви згадували це на наших сеансах. Щоб ви переконалися у цьому, я можу надати записи нашо╖ розмови. У вашому сн╕ ви також не пам'ята╓те, що трапилось з вами в минулому, як насл╕док катастрофи. Ваша п╕дсв╕дом╕сть намага╓ться в╕дшукати загублен╕ пазли вашо╖ пам'ят╕ ╕ подорожуючи у нас, ви згаду╓те знайом╕ вам ╕мена ╕ обличчя. Якщо ви це опишете ╕ змалю╓те на фоторобот╕, ми допоможемо вам в╕днайти знайомих вам людей. Браслет, той, що у вас на руц╕, це пристр╕й для контролю вашого самопочуття. Якщо виникнуть непередбачуван╕ обставини ╕ вам стане погано, ми про це д╕зна╓мось. ╤ останн╓ - це н╕бито "та╓мна орган╕зац╕я" ВОРТЕКС, яка ман╕пулю╓ вашим життям. Але ви ж зна╓те, що "ВОРТЕКС ╤ндастр╕з" - одна ╕з компан╕й-спонсор╕в, яка працювала над створенням цього м╕сця ╕ за допомогою нов╕тн╕х технолог╕й врятувала багато житт╕в. Вже ╓ багато людей, як╕ живуть повноц╕нним життям ╕ будують власне майбутн╓. Скоро, Джоне, ╕ ви будете серед них, якщо зосередитесь на головному ╕ забудете це дурний сон.

-- Дякую, л╕каре Лоуренс, ви мен╕ дуже допомогли, - промовив м╕стер См╕т. - Малюнки я вам над╕шлю, як ╕ домовлялись.

-- Непотр╕бно подяк. Ви - ключ до свого виздоровлення. Якщо вас буде знову щось турбувати, обов'язково звертайтесь до мене, не соромтесь, - мовила на останок психолог.

Джон вийшов ╕ двер╕ за ним зачинилися. П╕сля розмови з л╕карем в╕н почувався заспоко╓ним, хоча й крихта сумн╕ву таки лишилась у його серц╕. П╕сля прийому в╕н в╕дправився на об╕д. ╥жа в ╖дальн╕ на вигляд була не дуже, зате поживною ╕ калор╕йною. За столиком Джон познайомився з Френком Адамсом. Як виявилося йому 43, ран╕ше в╕н працював художником, але його картини р╕дко розкупалися. Багатьом людям не подобалося його мистецтво, бо нов╕ ╕де╖ не сприймалися широкими масами. У час цифрових технолог╕й ус╕м було начхати на мазанину якогось пристар╕лого дивака. М╕стер См╕т з розум╕нням вислухав його не перебиваючи. Вони ще довго сид╕ли ╕ жартували. Об╕д п╕д╕йшов до к╕нця ╕ друз╕ роз╕йшлися. Загалом Джон не здивувався цьому знайомству, бо в╕н зустр╕чав у комплекс╕ багатьох людей ╕з зламаними долями. Т╕, хто прагнув почати все спочатку.

Просуваючись кр╕зь натовп, б╕ля виходу Джон пом╕тив знайому постать. Вона мала чудернацьк╕ руд╕ волоси ╕ при╓мне обличчя. З далеку ж╕нка нагадувала Мер╕ з його сн╕в. Тепер в╕н був близький до ╕стини, як н╕коли. Невже це справд╕ та сам ж╕нка з його сн╕в? Продираючись кр╕зь натовп, м╕стер См╕т гукав ╖╖, але вона не оберталась. Джон ще деякий час просувався кр╕зь пот╕к людей, щоб наздогнати Мер╕, але згодом загубив ╖╖ з поля зору.

-- Може мен╕ примарилось? - подумав чолов╕к. - Як би там не було, коли я прийду до свого житла, я спробую в╕дновити образи у сво╖й голов╕.

Так в╕н ╕ зробив.

* * *

Минуло к╕лька дн╕в. Прийшли результати, як╕ були невт╕шними. Серед тих, хто вижив, не знайшлося людей, яких Джон бачив у сво╖х снах. Серед людей в╕н б╕льше не пом╕чав Мер╕. Напевне ╖╖ образ примарився йому. Потрохи життя м╕стера См╕та налагоджувалось. Чолов╕к багато сп╕лкувався з ╕ншими людьми ╕ його самопочуття покращилось. Жах╕ття про в'язня б╕льше не мучили його. Джон навчився грати в шахи ╕ проводив багато часу, змагаючись з╕ сво╖ми друзями. Незабаром м╕стеру См╕ту дозволили читати книги. Як показали останн╕ результати, в╕н був готовий повернутися до земного життя, так що чолов╕ка скоро мали випустити на поверхню. В╕н знову в╕дчув себе людиною.