Ув'язнений 603

Дехто з масон╕в обернувся до св╕тла науки, захот╕в п╕знати ╕стинну мудр╕сть. До них при╓днався ╕ орден ╕люм╕нат╕в. Хтось вир╕шив п╕знати ╕стинн╕сть краси, переносячи образи з сво╓╖ голови на пап╕р, створюючи шедеври мистецтва. Вони торкнулися прекрасного, стаючи скульпторами, художниками ╕ писарями. Трет╕ вир╕шили стати ближче до вищо╖ матер╕╖ ╕ опустились до окультизму, захот╕вши п╕знати силу божественност╕. Вони почали вивчати р╕зн╕ ритуали, займатися алх╕м╕╓ю, перетворившись у чаклун╕в ╕ в╕дьм. Н╕хто з тих, кого я перечислив, вже не згада╓ про недобудований храм, але лишилося небагато тих, хто пам'ята╓ головну мету масон╕в. Я один ╕з них."

-- Ти розпов╕в ц╕каву ╕стор╕ю, Фабр╕ц╕о, - промовив Джон.

-- ╤ наск╕льки ти близький до сво╓╖ мети? - запитала Мер╕ у масона.

-- Наст╕льки, щоб д╕стати з╕рку з неба, наст╕льки, щоб доторкнутися до сво╓╖ душ╕. Храм - це лише метафора, кожен буду╓ його на св╕й розсуд. Але я хочу в╕днайти головну ╕стину, втрачене слово, що не встиг промовити Г╕рам, те що допоможе створити досконал╕сть, добудувати власний храм до к╕нця. Для цього знадобиться покорити час ╕ нав╕ть б╕льше. Ск╕льки ще незв╕даного залишилось в людин╕, - сказав Фабр╕ц╕о.

-- Храм рано чи п╕зно буде добудований, але ╕рон╕я поляга╓ в тому, що нев╕домо, коли це трапиться, - промовив Джон.

-- Правильно, тому ми й створили четверту г╕лку ордену для завершення мети, про яку знають т╕льки обран╕. Згодом ця г╕лка переросла в ВОРТЕКС - Всесв╕тня Орган╕зац╕я Релятив╕ст╕в Темпорально╖ Ег╕ди Косм╕чного Синоду, - урочисто вимовив Фабр╕ц╕о. Його оч╕ блищали.

Фабр╕ц╕о д╕став з-п╕д плаща маленький пристр╕й ╕ промовив у нього: "Прийом. Прийом. Код 603 у мене, повторюю код 603 у мене. В╕н зв╕льнився, в'язень на вол╕. Як чути? Думаю, що в╕дбувся зб╕й. Загублений код 66 теж з╕ мною. Повторюю код 66 теж з╕ мною. Як чути? К╕нець зв'язку."

Неспод╕вано частина ст╕ни в п╕дземелл╕ в╕дсунулася ╕ мандр╕вникам в╕дкрився прох╕д. З ╕ншо╖ сторони все було наст╕льки блискучо-б╕лим, що аж починали бол╕ти оч╕. Вс╕ люди в прим╕щенн╕ сид╕ли за мон╕торами комп'ютер╕в, як╕ можна було побачити по всьому простору к╕мнати.

-- Прошу пройти за мною через арку, - сказав Фабр╕ц╕о.

Зайшовши в середину, вони пройшли довгим б╕лим коридором ╕ п╕д╕йшли до каб╕нету по прав╕й сторон╕. Ув╕вши код на панел╕, чолов╕к зав╕в мандр╕вник╕в усередину ╕ зачинив двер╕, залишившись зовн╕.

В к╕мнат╕ панувала прохолода. ╤н╕й блищав повсюди, вкриваючи ст╕ни тонким шаром. Здавалося, що сам час завмер в прим╕щенн╕. В к╕нц╕ к╕мнати знаходилось шк╕ряне кр╕сло. На ньому сид╕ла ╕стота з головою Горгони Медузи. ╥╖ оч╕ св╕тились жовтим примарним св╕тлом. Слизьк╕ щупальц╕, що утворювали шевелюру, звивалися ╕ спадали аж до плеч. Посин╕ла шк╕ра, вкрита лускою, переливалась р╕зними в╕дт╕нками. Холодний погляд Медузи проникав у нутрощ╕, по всьому т╕лу проходили мурашки.

-- ╤ що ж мен╕ з вами зробити? Вбити вас чи може ви вже скажете мен╕ хоча би слово? - запитала Горгона.

-- Що ви зробили з папою римським? - запитав Джон у в╕дпов╕дь.

-- Я звичайно можу пригостити вас чашечкою чаю ╕ розпов╕сти вам сво╖ плани, але я цього не зроблю. Зна╓те чому? Поки я розпочну, чай вже захолоне, - вимовила Медуза.

-- Як дотепно, - сказала Мер╕. - Отже ВОРТЕКС таки ╕сну╓. Ви знали, що ми прийдемо?

-- Насправд╕ вас тут нема╓ бути ╕ взагал╕ наша розмова н╕коли не мала в╕дбутися. Ми зна╓мо про вас б╕льше, чим ви можете соб╕ уявити. Ви лише п╕шаки у наш╕й гр╕. Але ця зустр╕ч неможлива. Ви н╕коли не мали з'явитися в цьому м╕сц╕, - сказала Медуза.

-- Он як! Ц╕каво! - вигукнув Джон. - Отже, тепер ви досл╕джу╓те нас. Я чув про що казав Фабр╕ц╕о. Мен╕ вдалося зв╕льнитися! Яка невдача... Але в мене ╓ д╕лова пропозиц╕я. Я розпов╕м вам, як попав сюди ╕ в╕дпов╕м на будь-яке ваше запитання, якщо ви скажете мен╕, за як╕ гр╕хи я сид╕в у Кенрайссел╕. Якщо моя доля вир╕шена, що вам варто розпов╕сти правду?

-- Протоколи не дозволяють розпов╕дати конф╕денц╕йну ╕нформац╕ю. Ви можете не сп╕впадати з особист╕стю Джона См╕та або бути його коп╕╓ю. Тим не менш нам потр╕бно подумати. Зачекайте.

Погляд Горгони потускн╕в. В╕н уже не був таким пронизливим, як спочатку. Джону ╕ Мер╕ прийшлося зачекати. Холод окутував ╖хн╕ тепл╕ т╕ла. Джон притулився до Мер╕, вир╕шивши що так буде тепл╕ше, а вона не заперечувала.

-- Ти вважа╓ш, що ╕стота в╕дпов╕сть ╕ скаже правду? - запитала Мер╕ у Джона.

-- Не думаю, тим паче, що з нашо╖ розмови вони вже д╕зналися багато корисного. Горгона по сут╕ не справжня, а голограма. В кутах можна пом╕тити маленьк╕ чорн╕ цяточки, як╕ створюють образ ╕стоти. Т╕, хто керують нею, добре приховують сво╖ обличчя. Отже, бояться чогось. Фабр╕ц╕о прив╕в нас сюди без вагань, тому ╖м в╕домо, хто ми так╕. Якби все було передбачено ними наперед, вони б не стали з нами розмовляти ╕ виконали заплановану мету, але ми не переста╓мо бути п╕шаками у ╖хн╕й гр╕. ╥м потр╕бна ╕нформац╕я, бо...

Не встиг Джон зак╕нчити свою фразу, як оч╕ Медузи знову спалахнули.

-- Ми вир╕шили, що ви як-не-як ма╓те право знати. Джоне, вас посадили в Кенрайссел за ско╓не навмисне вбивство. Кр╕м того вас розглядають, як небезпечний елемент, який ма╓ бути ╕зольований, бо ви представля╓те загрозу для людства. До решти файл╕в у вас нема╓ доступу. На цьому наша в╕дпов╕дь вичерпана.

Лице Джона збл╕дло. В╕н не знав, що сказати. Вир емоц╕й, що панував у нього в середин╕ не давав спок╕йно оц╕нити ситуац╕ю. В╕н не м╕г пов╕рити у те, що йому довелося вбити людину. Холод ов╕вав його т╕ло ╕ в╕н просто хот╕в заснути. Просто заснути...

-- Це правда, Джоне? Ти згадав, що було? ╤ тим не менш, я не в╕рю у це все. Я думаю ти хороша людина. Непогано б трохи поспати ╕ все добре обдумати, - мовила Мер╕ поз╕хаючи.

-- Але на жаль вони мають рац╕ю. Мо╓ м╕сце у в'язниц╕. - Джон поз╕хнув у в╕дпов╕дь. - Браслет допом╕г мен╕ вибратись зв╕дти, проте я не знаю, хто мен╕ його п╕дкинув.

Холод пронизував ╖х сильн╕ше. Джон спробував набрати координати ╕ зникнути, але на його велике здивування браслет не спрацював. В╕н вводив цифри знову ╕ знову, але н╕чого не в╕дбувалось.

-- Облиште, Джоне. Невже ви думали, що ми наст╕льки туп╕, щоб дозволити вам д╕знатися потр╕бну ╕нформац╕ю ╕ по-тихому звалити. Таке бува╓ т╕льки в голл╕вудських ф╕льмах. Т╕кати в╕д нас марно, мандр╕вники. Ми заблокували л╕н╕ю часу, щоб ви не змогли зв╕дси втекти. А тепер просто засипайте.

Мер╕ вже заплющила оч╕ ╕ лежала на п╕длоз╕ не рухаючись. Джон з╕тхнув на останок ╕ теж л╕г коло не╖. Холод поглинув ╖х.

Планета непотр╕бних людей

Джон прокинувся у сво╓му л╕жку. Пост╕ль була холодною ╕ вологою. Н╕чн╕ марення, що потривожили його у сн╕ повол╕ згасали, залишаючи лише непри╓мний сл╕д у пам'ят╕.

-- Це був всього лише сон, - заспокоював в╕н самого себе.

У сн╕ йому снилися дивовижн╕ жах╕ття. Усьому виною була бурна уява. Але його н╕чн╕ кошмари не могли зр╕внятися з тим, що трапилося з ним к╕лька м╕сяц╕в тому. Останн╕ крихти сну в╕дходили у забуття ╕ Джон остаточно прокинувся. В╕н витер холодн╕ крапл╕ поту з лобу ╕ пригадав т╕ г╕рк╕ спогади, що остаточно повернули його реальност╕. Джон згадав, як ран╕ше працював вчителем в школ╕ ╕ мав власну с╕м'ю. Чолов╕к напружив пам'ять, щоб пригадати все, що непоко╖ло його серце. Так в╕н поступово готував самого себе, в╕дтворюючи у пам'ят╕ той роковий день, коли його життя назавжди зм╕нилося. Перетворилось на повний жах. Але усе по порядку: треба почати спочатку.

Англ╕я, 2325 р╕к. Джон жив у власному двоповерховому будиночку, який д╕стався йому в спадок в╕д батька. Коли в╕н прокинувся, дружини поблизу не було, отже, вона по╖хала в╕двозити д╕тей до школи. Чолов╕к розплющив сонн╕ оч╕ ╕ глянув на годинник. Д╕дько, знову будильник не задзвонив ╕ тепер в╕н сп╕зниться на роботу!

Посп╕хом Джон одягнув св╕й син╕й тв╕довий костюм ╕ виб╕г на вулицю ╕з дипломатом в руц╕. Був один ╕з хороших весняних дн╕в. На двор╕ було сонячно. Повсюди вже розкв╕тли дерева, як╕ розносили при╓мний духмяний запах сво╖м цв╕том. М╕стер См╕т с╕в на св╕й велосипед ╕ чимдуж закрутив педал╕. Через св╕й посп╕х в╕н дек╕лька раз╕в втрапив у калюж╕, що залишив по соб╕ ран╕шн╕й дощ.