Ув'язнений 603

Мер╕ д╕стала ховерборд ╕ продемонструвала його Леонардо.

-- Чудас╕я та й год╕! - в╕дпов╕в той.

-- Т╕ люди, що гналися за нами назвали нас демонами ╕ намагалися вбити нас, - промовив Джон.

-- Воно й не дивно. Я звичайно знав, що наука може просунутися далеко, але щоб наст╕льки...В мене нема╓ сл╕в.

-- Ми прибули здалека, тому для нас це др╕бниц╕, - промовила Мер╕.

-- Я пом╕тив в сус╕дн╕й к╕мнат╕ картини. Ви художник? - запитав Джон.

-- Саме так. Ход╕мо за мною. - Леонардо пров╕в гостей до покою.

Подорожн╕ почали детально вивчати картини з особливою ц╕кав╕стю.

-- Мен╕ поступа╓ багато замовлень. Наприклад, для правител╕в М╕лана я готую картину "Мадонна Л╕тта", - розпов╕в Леонардо.

-- Не може бути. А я вас в╕дразу не вп╕знав, художнику. Ви такий ще молодий, хоча ╕ бородатий. Зате картини ваш╕ мен╕ дуже знайом╕, - сказала Мер╕.

-- Невже ти гада╓ш, що це той самий Леонардо да В╕нч╕?! Я читав ваш╕ прац╕, вони чудов╕. Ваша майстерня мене вразила, - з цими словами Джон м╕цно потиснув руку художника, а той лише почервон╕в.

-- Не думав, що люди з далеких земель знайом╕ з мо╓ю творч╕стю, - усм╕хнувся Леонардо.

Раптом в двер╕ постукали.

-- ╤менем Папсько╖ ╕нкв╕зиц╕╖ в╕дчинить!

-- Це за вами. Забирайте сво╖ реч╕ ╕ т╕кайте на горище, - тихо промовив да В╕нч╕.

Поки вт╕кач╕ встигли сховатися на горищ╕, Леонардо зробив вигляд, що др╕мав ╕ в╕дчинив двер╕.

-- Чим можу допомогти? - запитав в╕н сонним голосом.

На зустр╕ч йому вийшло тро╓ чолов╕к╕в у с╕рих плащах.

-- Ми шука╓мо дв╕ загадков╕ темн╕ постат╕, як╕ пролет╕ли повз цей д╕м. Дехто вважа╓, що бачив, як вони залет╕ли сюди, - промовив сухим тоном один ╕з них.

-- Невже ╕нкв╕зиц╕я влаштувала полювання на демон╕в? - запитав Леонардо ╕ на його обличч╕ з'явилась ╕рон╕чна усм╕шка.

Тод╕ той, що говорив зняв каптур ╕ в╕дштовхнув да В╕нч╕ до ст╕ни.

-- Обшукайте д╕м! - наказав в╕н. - Якщо я д╕знаюся, Леонардо, що ти прихову╓ш ╖х у себе, нав╕ть те, що ти знаходишся п╕д захистом Лоренцо Медич╕, не допоможе зносити тоб╕ голови!

-- Ну що ти, Луц╕о. Ми не перший день зна╓мо один одного. Я живу тут самий, бо саме це допомага╓ мен╕ в тиш╕ творити прекрасн╕ витвори мистецтва.

-- Тому то Леонардо про тебе ходять р╕зн╕ слухи. Хто зна╓, що за люди приходять до тебе в п╕зню годину?! Як Флоренц╕я продовжу╓ терп╕ти тво╖ вит╕вки? В Рим╕ тебе б вже давно стратили. Н╕чого, церква добереться ╕ сюди, ось побачиш.

Обшукавши весь д╕м, Луц╕о та його люди не знайшли н╕кого в дом╕ та поза ним.

-- Не здавайтесь, вони не могли далеко втекти, - усм╕хнувся Леонардо, потираючи свою бороду.

Закривши двер╕ за пересл╕дувачами, да В╕нч╕ полегшено з╕тхнув. В дом╕ знову запанувала тиша.

* * *

Джон ╕ Мер╕ опинилися посеред площ╕, осяяно╖ сонцем. Вона була повн╕стю ус╕яна людьми.

-- Зда╓ться я трохи помилився координатами, - винуватим тоном промовив Джон.

-- Ти ж казав, що ми перем╕стимось на день, якраз коли наш╕ пересл╕дувач╕ не будуть нас шукати, - пробурчала Мер╕.

-- Я не знаю, чому прилад дав зб╕й. Погано буде, якщо ми привернемо зайву увагу.

-- Ми вже й так привернули достатньо уваги! - огризнулась Мер╕. - Зда╓ться вс╕м начхати, що дво╓ людей зненацька з'явилися посеред площ╕.

╤ справд╕, озирнувшись навколо, мандр╕вники пом╕тили, що погляд людей спрямований вгору. На балкон╕ з'явилася людина в б╕л╕й ряс╕ з т╕арою на голов╕. Натовп захоплено загукав. Коли люди затихли, чолов╕к на балкон╕ прив╕тав тих, хто з╕брався п╕д в╕кнами його палацу, ╕ почав голосно розпов╕дати свою промову. Джону було нец╕каво слухати його балаканину, а сам в╕н почав вираховувати щось на сво╖х приладах, щоб виявити, чому прилад м╕г дати зб╕й. В╕н вичислив, що вони з Мер╕ знаходяться у 1480 роц╕ на площ╕ святого Петра в Ватикан╕. Виходить, що чолов╕к у б╕л╕й ряс╕ був папою римським. Неспод╕вано прилад Джона заф╕ксував нев╕дому енерг╕ю, яка виходила в╕д папи. М╕стер См╕т хот╕в, щоб це було неправдою, але в╕н розум╕в, що перед ним не справжн╕й папа римський. Сканер показав, що в╕н лише штучно створена машина. Схопивши Мер╕ за руку, Джон повол╕к ╖╖ в б╕к в╕д натовпу.

-- Що трапилося, Джоне? - запитала Мер╕.

-- Мо╖ пристро╖ заф╕ксували позаземн╕ технолог╕╖ ╕ я з впевнен╕стю скажу, що папа римський фальшивий: робот в чужих руках.

-- Як дума╓ш, кому це потр╕бно?

-- Саме це мен╕ ц╕каво д╕знатися. Ти в╕дчува╓ш цей запах, що вита╓ в пов╕тр╕?

-- Цей смор╕д немитих т╕л?

-- Н╕ дорогенька, запах пригод. Захоплюючий запах пригод.

Кра╓м ока Джон пом╕тив т╕нь, яка промайнула на вершин╕ собору. Та коли в╕н обернув голову вгору, лише хмарка голуб╕в злет╕ла з даху над блакитним небом. Роздалося калатання дзвон╕в.

-- Вже сутен╕╓. Я думаю знайти нам таверну ╕ перепочити, бо в мене вже нема╓ сил стояти на ногах, - промовила Мер╕.

-- Я згоден. А зранку ми вир╕шимо, що робити дал╕.

Подорожн╕ пройшлися по вуличках ╕ знайшли першу л╕пшу таверну. Там за певну платню вони вибрали соб╕ к╕мнату ╕ с╕ли смачно по╖сти. Перед тим, як лягати спати, Джон замкнув двер╕. Мер╕ м╕цно др╕мала, але Джон ще довго не м╕г заснути. Б╕ль пронизала його т╕ло. В╕н в╕дчував, як блакитне полум'я проникало в середину його т╕ла. Йому стало душно. Джон знав, що д╕я отрути завершилась, але дос╕ не зм╕г збагнути, що за дар прокида╓ться всередин╕ його т╕ла. Це його сильно лякало.

Неспод╕вано почулося тихеньке шурхот╕ння черепиц╕, яке доносилося зверху. Джон в╕дразу схопився з л╕жка ╕ без лишн╕х звук╕в розбудив Мер╕. Чолов╕к наказав сховатися ╖й в шаф╕ ╕ прошепот╕в, що пояснить все п╕зн╕ше. М╕стер См╕т сховався, притулившись до ст╕ни в кут╕ б╕ля в╕кна. ╤нту╖ц╕я його не п╕двела. Беззвучно в╕дчинилося в╕кно. У к╕мнату пов╕яло св╕жим пов╕трям. Чи╓сь обличчя в каптур╕ просунулося кр╕зь в╕кно. Джон притулив долоню до обличчя, щоб подих не видав його передчасно. Обережно ступаючи, людина ступила на п╕длогу. Вибравши момент, м╕стер См╕т з т╕н╕ накинувся на людину. Та спритн╕сть незнайомця була сильн╕шою ╕ в╕н з легк╕стю ухилився в╕д удару Джона. Чужинець д╕став клинок з-п╕д рукава ╕ метнув у супротивника, але Джон встиг ухилитися в╕д нього в останню мить.

М╕стер См╕т накинувся на незнайомця, збивши його з н╕г. Обо╓ покотилися по п╕длоз╕, але незнайомцю вдалося отримати верх. Гострий клинок був близький до обличчя Джона ╕ в╕н з останн╕х сил стримував руку супротивника. Раптом Мер╕ вдарила нападника чимось важким по голов╕. Вони скрутили незнайомця ╕ прив'язали до ст╕льця. Джон пров╕рив його пульс ╕ вияснив, що незнайомець вже був мертвий. В╕н виявив, що той загинув в╕д капсули ц╕ан╕ду, яку тримав весь час в рот╕, ╕ йому знадобилося лише розкусити ╖╖, щоб ц╕ан╕д почав д╕яти. Кращо╖ отрути ╕ придумати не можна. Тепер вс╕ та╓мниц╕ свого неспод╕ваного в╕зиту нападник забрав ╕з собою.

-- По вигляду в╕н схожий на асасина, - промовив Джон, перевернувши мертвого на спину. - звичайний найманий вбивця арабсько╖ зовн╕шност╕. Але я вважав, що до цього часу вс╕ асасини перевелися. Дуже дивно, я б хот╕в знати, хто його господар ╕ кому потр╕бна наша смерть.

-- Отже, таки хтось пом╕тив наше появлення в Ватикан╕, - сказала Мер╕.

-- Поглянь, на прав╕й руц╕ у нього намальована зм╕я, - Джон вказав на татуювання.

-- Щось дуже знайоме, - смутно промовила Мер╕, намагаючись пригадати, де бачила це ран╕ше.

-- Чудо, що ми залишились в живих. Напевне допомогло те, що в╕н не оч╕кував нашого нападу. Нам не можна залишатися тут на н╕ч, бо можуть прийти ╕нш╕. Я перенесу нас, коли вже наступив день.

-- Головне, щоб не в день на к╕лька рок╕в вперед, - промовила Мер╕.

Пара опинилась на даху одного з дом╕в. Коли вони спустилися вниз, то побачили, як на площ╕ люди будують щось схоже на церкву. Джон п╕д╕йшов ближче до буд╕вл╕ ╕ побачив знайоме обличчя Леонардо. В╕н загукав до нього. Леонардо спершу не пов╕рив зустр╕ч╕ з давн╕ми знайомими. В╕н невпевненим кроком п╕шов до них.