Ув'язнений 603

-- Я знаю. Ви чудова ж╕нка м╕с Нейра ╕ я радий, що був з вами знайомий. Можливо ще побачимось. - з цими словами м╕стер См╕т зник, помахавши рукою на прощання.

Джон вир╕шив виграти трохи часу, повернувшись на к╕лька годин назад у час╕. В╕н опинився в л╕с╕. Навколо вже смеркалося, але ще не встигло повн╕стю стемн╕ти. Л╕сну тишу не порушив жоден звук. Джон швидким кроком прямував до поселення велетн╕в, щоб попередити про майбутню небезпеку.

Нарешт╕ Джон д╕стався до поселення велетн╕в. В╕н розпов╕в ╖м, щоб вони покинули на деякий час це м╕сце ╕ сховалися в л╕с╕, бо сюди йде група Кано Сано з його охоронцями. Вже заходили останн╕ багрян╕ промен╕ сонця ╕ м╕стер См╕т, заховавшись в нетрях густих кущ╕в, почав вич╕кувати. Перш за все в╕н мав врятувати з полону Мер╕.

Нарешт╕ Джон почув кроки, як╕ все ближче ╕ ближче приближалися. Роздалися оглушлив╕ постр╕ли, в╕д яких задзвен╕ло у вухах. Десь неподал╕к м╕стер См╕т пом╕тив Мер╕ в оточенн╕ людей. Чолов╕к вир╕шив п╕дкрастися ближче. В╕н пролазив кр╕зь чагарники, як раптом г╕лка п╕д його ногами зламалася. З темряви просвист╕ла куля ╕ влучила Джонов╕ у л╕вий б╕к. Чолов╕к скорчився в╕д бол╕ ╕ мало не втратив св╕дом╕сть. М╕стер См╕т в╕д╕рвав рукав сорочки ╕ перев'язав рану. Це мало на деякий час зупинити втрату кров╕. Джон побачив, як Мер╕ почала атакувати Каро. В╕н п╕дкрався ближче. Тим часом Каро вирвався з захвату, скинув ╖╖ на землю ╕ нав╕в п╕столет.

М╕стеру См╕ту було важко пересуватися з раною. В╕н наблизився так близько до ж╕нки, як т╕льки м╕г. П╕столет Каро невблаганно дивився в ╖╖ чоло. Неспод╕вано десь поблизу почувся шум ╕ з темряви з'явився велетень. В╕н почав в╕двол╕кати Каро ╕ тим часом Джонов╕ вдалося схопити Мер╕. Браслет перен╕с ╖х до храму на пагорб╕. На вершин╕ пер╕щила сильна злива. Крапл╕ дощу розбивались об базальтов╕ ст╕ни храму.

-- Джоне, ти ранений! - промовила стурбованим голосом Мер╕.

-- На це нема╓ часу! Треба поквапитися. Я виграв нам трохи часу. Допоможи мен╕ добратися до храму, - в╕дпов╕в Джон, хапаючись за л╕вий б╕к.

Вони д╕йшли до храму ╕ опинились всередин╕.

-- Треба розшифрувати ц╕ знаки. Але я не уявляю, що все це може значити, - мовив м╕стер См╕т.

Раптом в нетрях л╕су роздалися постр╕ли.

-- Вони вже прийшли до поселення. Треба поквапитись. - промовила Мер╕.

-- Той, хто зробив цю п╕рам╕ду мав подати нам якийсь знак, - сказав Джон.

-- Можливе це нам допоможе, - мовила д╕вчина, вказуючи на дв╕ плити, що утворювали вершину храму.

На одн╕й з них був зображений чолов╕к, з руки якого сяяв пром╕нь. На друг╕й була ж╕нка. ╥╖ долоня дотикалася до долон╕ друго╖ руки чолов╕ка, якраз на стику обох плит. Мер╕ спробувала доторкнутися долонею плити ╕ роздався звук механ╕зму. Джон посл╕дував ╖╖ прикладу. Роздалося скреготання ╕ в центр╕ храму з'явився дивний металевий механ╕зм.

-- Деколи корисно дивитися угору! - вигукнув Джон. - Але це ще не к╕нець. Треба запустити механ╕зм.

Пара п╕д╕йшла ближче до металево╖ конструкц╕╖. Вони почали шукати кнопку чи важ╕ль для запуску. Але н╕чого такого там не було.

-- Можливо треба вимовити як╕сь слова? - запропонувала Мер╕.

-- Не думаю, - промовив чолов╕к.

Джон зрозум╕в, що не хвата╓ одн╕╓╖ детал╕. В╕н притулив долоню до механ╕зму. Блакитне полум'я вийшло з руки ╕ ув╕йшов у конструкц╕ю. В╕д сильного жару Джон в╕дсмикнув руку. Роздався гучний непри╓мний звук, в╕д чого дво╓ закрили вуха. Раптом з механ╕зму вирвався пром╕нь яскравого блакитного св╕тла, що попрямував угору. В╕дбувся сильний спалах ╕ обох мандр╕вник╕в в╕дкинуло в сторону хвилею яскравого св╕тла, в╕д чого вони втратили св╕дом╕сть.

* * *

Коли Джон прокинувся, то зрозум╕в, що лежить не в храм╕, а в теплому зручному л╕жку. В╕н пом╕тив, що рана на його т╕л╕ зажили. Мер╕ вже теж встала. Обо╓ не знали ск╕льки ╖м прийшлось так пролежати. До хатини, де вони знаходились, зайшло к╕лька велетн╕в. Вони подякували подорожн╕м за те, що врятували ╖хн╓ селище в╕д загрози. ╤стоти розпов╕ли, як знайшли ╖х непритомними у храм╕ ╕ мандр╕вники пролежали в такому стан╕ к╕лька дн╕в. Вони доставили ╖х у поселення ╕ допомогли Джонов╕ вил╕кувати його рану.

Коли Джон ╕ Мер╕ вийшли з хатини, вони почули повсюди схвальн╕ вигуки. Серед натовпу вийшов самий старший з велетн╕в. На його старечому лиц╕ сяяла посм╕шка ╕ в╕н промовив до мандр╕вник╕в: "Як голова селища ╕ представник ус╕╓╖ раси я виношую вам велику подяку ╕ благословляю на так╕ велик╕ поступки в майбутньому. Ми н╕коли не забудемся про вас ╕ назавжди ув╕ков╕чнимо ваш╕ д╕╖ у п╕снях. Хвала героям! Амен." П╕сля урочистих сл╕в стар╕йшина розпов╕в, що сьогодн╕ в ╖хню честь вир╕шено влаштувати пишний бенкет. Поки в╕дбувались приготування Мер╕ з Джоном вир╕шили перев╕рити, що сталося з людьми, що мешкали у в╕дпочинков╕й зон╕. Здавалося, що ╖х сл╕д зник, ╕ склалося враження, що недавн╕ под╕╖ були лише сном.

-- Невже те св╕тло спопелило ╖х? - занепоко╖лась Мер╕.

Вони оглянули територ╕ю ╕ не знайшли останк╕в н╕ людей, н╕ буд╕вель. Тепер на м╕сц╕, де розташовувався комплекс для в╕дпочиваючих, стояла лише пуста галявина. Мабуть, ╖х перенесло геть з планети геть в ╕нше м╕сце. Кр╕м того над планетою утворився м╕цний прозорий купол. Подекуди на краях неба можна було побачити спалахи блакитного сяйва. Тепер планета була у безпец╕. Як виявилось, решта живих ╕стот на ц╕й планет╕ не постраждало ╕ Едем був збережений у вс╕й його крас╕.

Коли подорожн╕ вернулись, на них чекав пишний банкет. Гост╕ змогли розслабитися, випивши келих солодкого вина ╕ скуштувавши вишуканих страв, якими ╖х пригостили велетн╕. Згодом Джон ╕ Мер╕ попрощались ╕з жителями ╤нв╕олаб╕╖ ╕ запевнили ╖х, що в╕д тепер ╖м н╕чого не загрожу╓. Натом╕сть мандр╕вники мали вирушати дал╕, адже десь далеко ╖х чекала ╖хня доля.

Час - це р╕ка ╕ н╕коли не зна╓ш, чи вона не перетвориться на водоспад ╕ не затягне тебе в свою пр╕рву. Але може статися так, що р╕чка перетвориться на пару ╕ пройдеться рясним дощем, даруючи нове життя. Так╕ думки лунали в голов╕ Джона. Натиснувши координати на браслет╕, вони з Мер╕ рушили дал╕ на пошуки нових пригод.

Неможлива зустр╕ч

На вулиц╕ йшов дощ. Капл╕ з шумом падали на темн╕ плащ╕ двох подорожн╕х. Вони посп╕шали, бо ╖х пересл╕дували люди на конях. Завернувши за поворот, вт╕кач╕ заб╕гли в перший д╕м, який трапився ╖м на шляху. Замкнувши за собою двер╕ пара почула стук╕т копит ╕ голос, який гукав: "Вони не могли далеко втекти! Обшукайте все навколо!". Обернувшись подорожн╕ пом╕тили, що за ними сто╖ть здивований молодий чолов╕к в балахон╕. На вигляд йому було трохи за 20.

-- Це вас розшукують люди кардинала? - на обличч╕ юного чолов╕ка виступив п╕т.

-- Так. Мен╕ дуже шкода, що ми вплутали вас в цю ╕стор╕ю, але в нас не було ╕ншого виходу. Ми не знали, що тут не можна кататися на ховербордах. До реч╕ можете називати мене Джоном, - в╕дпов╕в незнайомець.

-- Вибачте, кататися на чому? - лише тепер господар дому пом╕тив, що з темних плащ╕в не видно н╕г, ╕ незнайомц╕ парили над землею.

-- Ховербордах. Це так╕ скейтборди, але без кол╕с, вони вм╕ють п╕дн╕матися над землею... - та не встиг Джон договорити до к╕нця, як господар знепритомн╕в.

Прийшовши в себе, чолов╕к пом╕тив, що Джон ╕ його супутниця сидять ╕ гр╕ються б╕ля кам╕на.

-- Ви ще дос╕ тут? - запитав господар у незнайомц╕в. - Мене звати Леонардо, а вас, як я пам'ятаю, Джон?

-- Так. А це моя подруга Мер╕. Ви не заперечу╓те якщо ми трохи обсохнемо б╕ля вогню? - запитав м╕стер См╕т.

-- Звичайно, н╕.

-- Дуже дяку╓мо вам, пане Леонардо, за вашу гостинн╕сть, - сказала Мер╕.

-- Спочатку я подумав, що ви привиди. Ви можете парити над землею? Що це за маг╕я?

-- Можу зав╕рити вас Леонардо, що н╕яко╖ маг╕╖ ╕ привид╕в у цьому св╕т╕ не ╕сну╓. Це лише вигадки, як╕ придумали люди, - в╕дпов╕в Джон. - Ми ма╓мо св╕й пристр╕й, який кр╕питься до н╕г ╕ дозволя╓ нам парити над землею.