Страница 13 из 92
-- Ми з'явилися на ц╕й планет╕ ще з початку час╕в. - почав розпов╕дати другий велетень. - Як запов╕в нам наш бог, ми повинн╕ були дотримуватись його запов╕дей ╕ жити в гармон╕╖ з природою.
-- ╤ нашою головною м╕с╕╓ю, яку ми дотриму╓мо по сьогодн╕ - це збереження Едему, нашо╖ Земл╕ в ╖╖ чистот╕ ╕ недоторканост╕.
-- Весь цей час нам вдавалося дотримуватися всього, але зараз настають ╕нш╕ часи. - в╕в трет╕й велетень.
-- Коли м╕сяць назад до нас спустилися небесн╕ люди на зал╕зних птахах, ми вперше п╕знали, що таке слово "в╕йна". - промовив перший велетень. - Вони приходили ╕ нищили наш╕ поселення, вбивали наших ж╕нок ╕ д╕тей. Ми п╕знали страх, в╕дчай ╕ всю жорсток╕сть людського серця.
В╕д цих сл╕в у Джона спохмурн╕ло обличчя, а на очах Мер╕ навернулися сльози.
-- Якщо це правда...Як вони т╕льки могли посм╕ти! - люто крикнула Мер╕. - Насправд╕ не вс╕ люди поган╕ ╕ ми доведемо це. Як вам можна допомогти?
-- Ще не п╕зно все виправити. ╤сну╓ пророцтво: коли являться люди на зал╕зних птахах, всл╕д за ними прийде ж╕нка ╕ чолов╕к з променем св╕тла з долон╕. - мовив другий велетень. - Яке щастя, що нам вдалося в╕дшукати вас! Ключем до порятунку ╓ цей храм, в якому захована та╓мниця нашого народу. Пророцтво каже, що ви ма╓те розгадати цю та╓мницю ╕ тод╕ Едем буде врятовано в╕д загибел╕. ╤нша частина пророцтва каже, що, коли впаде останн╕й кам╕нь цього храму, настане к╕нець ╕снування.
-- Ми спод╕ва╓мося, що ви п╕дтрима╓те нас у цей скрутний час ╕ ми до к╕нця свого життя будемо молитися за ваш╕ душ╕. - разом промовили велетн╕.
Вислухавши ╕стор╕ю, Джон зрозум╕в, що ц╕ ╕стоти н╕як не були пристосован╕ до в╕йни ╕ ╖хн╕ серця були заповнен╕ чистими нам╕рами. ╥хн╕ слова наст╕льки вразили його, що в╕н вир╕шив ус╕ма силами допомогти ╖м. Мер╕ лише мовчки стояла ╕ чекала Джона б╕ля входу до храму. Коли велетн╕ попрямували назад, люди зайшли до храму, щоб краще досл╕дити його.
-- Дивно, що м╕й браслет не переклада╓ ц╕ символи. - сказав Джон. - Мабуть, ц╕ базальтов╕ камен╕ дуже древн╕. Велетень сказав, що ╖х раса живе в╕д початку час╕в. Невже ц╕ знаки наст╕льки стар╕, як самий час?
-- Можливо це найперша писемн╕сть, що з'явилась ╕з народження Всесв╕ту, - припустила Мер╕. - Виходить, що сам Творець м╕г нанести ╖х на ст╕ни цього базальту ╕ попередити св╕й народ про майбутню небезпеку.
-- Дуже правдопод╕бна теор╕я, - погодився Джон. - Виходить, що людство зовс╕м не центр Всесв╕ту ╕ Господь створював й ╕нш╕ раси.
-- ╢ва спокусилася словам зм╕я ╕ скуштувала заборонений пл╕д. Вона також спокусила Адама скуштувати яблуко Едемського саду. П╕сля цього Господь вигнав людей з раю. Ми назавжди втратили св╕й Едем. - промовила Мер╕.
-- Ти вважа╓ш, що це м╕сце може бути б╕бл╕йським Едемом? - запитав Джон.
-- Не знаю, - сказала Мер╕. - Н╕хто не зна╓, окр╕м Бога.
Пара провела дек╕лька годин у храм╕, досл╕джуючи кожен закуток. Вони ламали голову, яку ж та╓мницю приховували ст╕ни древнього храму, але розгадки ╖м таки не вдалося найти. Першою здалася Мер╕.
-- Джоне, якщо ти не проти, можливо потр╕бно поговорити ╕з самим людськими колон╕стами. Вони зрозум╕ють ситуац╕ю ╕ покинуть цю планету. - почала переконувати Мер╕. - Ми не зна╓мо остаточно, що прихову╓ цей храм. Тому нам принаймн╕ потр╕бно спробувати вир╕шити мирним шляхом.
-- З одного боку я ц╕лком згоден з тобою Мер╕, - в╕дпов╕в Джон, - але з друго╖, якщо не вдасться домовитися, через нас може загинути ц╕ла раса.
-- Чому в тебе загор╕лись руки, коли ти вл╕з у сутичку? - запитала Мер╕. - Ти - ╕нопланетянин?
-- Зовс╕м, н╕, - в╕дпов╕в Джон. - Я лише людина, що отримала дар, про як╕й мен╕ поки мало що в╕домо.
-- Коли ти в╕дкрив книгу у палац╕ в тебе теж палала долоня, - пригадала Мер╕. - Не думаю, що це звичайний зб╕г. Як може бути зв'язана та книга ╕ цей храм?
-- Носферату думав, що нас прислав ВОРТЕКС. Каро Сано прийняв нас у поселенн╕ без жодних питань, коли побачив значок "ВОРТЕКС", отже йому багато в╕домо про цю орган╕зац╕ю. Виходить вони якось зам╕шан╕ у ц╕й справ╕. Це сво╓р╕дна ниточка, що допоможе нам розпутати клубок. Ти була права Мер╕, що ми ма╓мо повернутись до колон╕ст╕в ╕ все д╕знатись. А храм в╕д нас н╕куди не д╕неться ╕ ми завжди можемо повернутись сюди.
На цих словах вони прийшли до згоди ╕ тод╕ Джон вв╕в координати на браслет╕. Вони перенеслися якраз посеред бази, де дос╕ розважалися люди, як╕ н╕чого не п╕дозрювали про те, що творилося за ст╕нами ╖хнього в╕дпочинкового комплексу.
* * *
Як т╕льки вони з'явилися, охоронц╕ нац╕лили на них зброю ╕ передали по рац╕╖, що в╕дшукали ╖х. Джон ╕ Мер╕ не почули про що йшлося у розмов╕, але в╕дчули, що пахне непри╓мностями. Охоронц╕ знову повели подорожн╕х до того будинку, де вони недавно були. Пройшовши по коридору, Джон ╕ Мер╕ потрапили до каб╕нету Каро Сано, який вже чекав на них. В нього був злий вираз обличчя, хоча, коли вони т╕льки прийшли, в╕н вже був не в гумор╕.
-- В мене до вас двох ╓ дек╕лька ц╕кавих питань, - промовив Каро.
-- Ми теж хот╕ли з вами дещо обсудити.
-- Зна╓те, ми були до вас щедрими, але зда╓ться ви зловжива╓те нашою гостинн╕стю, - сухо продовжував м╕стер Сано.
-- Проте ви теж не були з нами до к╕нця в╕двертими, - заперечила Мер╕.
-- Це хто б говорив, - на обличч╕ Каро з'явилась ╓хидна посм╕шка. - Вияснилась одна деталь. Зверху допов╕ли, що насправд╕ не в╕дправляли н╕яко╖ ╕нспекц╕╖ до нас. Тому дозвольте поц╕кавитись, хто ви так╕?
-- Ми т╕, хто покладе к╕нець жорстоким розправам, як╕ ви тут влаштували. Ви хоча б розум╕╓те, що ви ко╖те, чи гадки не ма╓те, що д╕╓ться за межами вашо╖ територ╕╖! - з гн╕вом в голос╕ прокричав Джон.
-- Як вам не соромно вбивати беззахисних ╕стот, - з ноткою жалю додала Мер╕.
-- О н╕, люб╕ мо╖, я все чудово знаю, - сказав м╕стер Сано. - Ще як т╕льки ми досл╕джували цю м╕сцев╕сть, я пом╕тив племена велетн╕в. Я з командою хот╕ли домовитися з ними, але вони нам перечили. Тому прийшлося використати зброю, щоб ╖х утихомирити. Вони перш╕ почали.
-- Тому що ви ╖х провокували. ╤ дос╕ не переста╓те нищити ╖хню планету, - заперечив Джон.
-- Ну, по-перше, ми ╖╖ вже колон╕зували, отже, вона наша. А по-друге, потр╕бно якось захищати б╕дних людей в╕д тих хижих велетн╕в, а то вони тут все познищують, - Каро Сано лише розв╕в руками, н╕би це не його рук справа.
Тут Джон не витримав ╕ д╕став п╕столет, направивши його на Каро.
-- Я оголошую тоб╕ ультиматум! - викрикнув з╕ злост╕ Джон. - Або ви вс╕ забира╓тесь ╕з ц╕╓╖ планети, або я....
-- Або що? - перебив його Каро. - Ти вистр╕лиш в мене? Ти станеш таким же вбивцею, як я?
Та не встиг Джон в╕дпов╕сти, як його вдарили чимось важким по голов╕ ╕ в╕н знепритомн╕в. Коли в╕н оговтався, то зрозум╕в, що знаходиться в камер╕ прикутий кайданами до труби. В такому ж становищ╕ коло нього лежала Мер╕.
Раптом двер╕ камери в╕дчинилися ╕ до полонених зав╕тав Каро Сано. В╕н окинув ╖х презирливим поглядом ╕ наказав в╕дв'язати Мер╕ в╕д труби. Коли та встала, то плюнула в лице Сано. В╕н натом╕сть боляче вдарив Мер╕ по обличчю, як насл╕док, вона впала на землю.
-- В мене ╓ чудова пропозиц╕я до тебе, Мер╕! - вигукнув Кано, коли охоронц╕ ╖╖ п╕дняли. - Ти в╕дведеш мене до селища велетн╕в, де перебувають залишки ц╕╓╖ надокучливо╖ раси, а натом╕сть, я дозволю тоб╕ все тво╓ життя провести тут з райською насолодою.
-- З чого ти дума╓ш, що я тоб╕ буду допомагати? - запитала Мер╕.
-- ╤накше мен╕ прийдеться вбити твого напарника. - промовив м╕стер Сано. - Тож вир╕шувати тоб╕. Рано чи п╕зно я знищу весь непотр╕б на ц╕й планет╕ ╕ влаштую тут справжн╕й людський рай!
-- Ах ти ж скотиняка!!! - загарчав Джон ╕ спробував вирватися з кайдан╕в, але спроба була марною.
-- Не треба себе картати, Джоне. Це не твоя провина, дорогенький. Я повинна це зробити, бо колись ти врятував мене. Тепер я врятую тебе, - вимовила Мер╕.