Страница 12 из 92
Люди, що патрулювали периметр, пом╕тили новоприбулих гостей ╕ наказали йти за ними. Мер╕ ╕ Джон пок╕рно здалися. ╥х в╕двели до невеличко╖ нап╕вкругло╖ ср╕блясто╖ буд╕вл╕. Коли вони зайшли туди, пару провели по коридору з б╕лого мармуру ╕ завели в одну ╕з б╕чних дверей. Джон пом╕тив, що охоронц╕, як╕ ╖х супроводжували, мали суворий вираз обличчя.
Коли вони потрапили до к╕мнати, то побачили, що за столом сид╕в худорлявий високий чолов╕к, який працював з електронним обладнанням. Його каб╕нет був заповнений старими комп'ютерами та ╕ншим зал╕зним лахм╕ттям.
-- Я ж просив мене не турбувати!!! - гаркнув той так, що аж позакладало в вухах.
-- Я перепрошую, пане, але до нас потрапило дво╓ незнайомц╕в.
-- Я вже зда╓ться казав, що робити в таких випадках!
-- Так, але це люди...
-- Люди? Якого д╕дька вони тут взялися? Ми б заф╕ксували косм╕чну активн╕сть, якщо б хтось проникнув сюди.
-- Насправд╕ ми прийшли з миром, - втрутився Джон.
-- Покаж╕ть ваш╕ документи, - сухо вимовив чолов╕к, продовжуючи дал╕ копатися з приладдям.
Джон сунув руку у кишеню, але кр╕м значка "ВОРТЕКС" у нього б╕льше не знайшлося н╕чого на зразок документ╕в. В╕н виклав його разом з ╕ншими речами, як╕ були у нього в кишен╕.
-- Я ж не просив витягувати вс╕ реч╕! А це зв╕дки у вас? - чолов╕к взяв металевий значок, який поблискував на сонц╕, ╕ почав детально вивчати. - Вас прислав ВОРТЕКС? А чому ви не в форм╕?
-- Ми тут ц╕лком та╓мно ╕ н╕хто нема╓ д╕знатися про наш в╕зит, - запевнив Джон.
-- Аааа! - схвально вигукнув чолов╕к. - Ласкаво просимо на територ╕ю! Мене звати Каро Сано. Я тут головний по питанням безпеки. На жаль нас н╕хто не попередив, що буде перев╕рка. Поки я занятий, вас буде супроводжувати м╕с Нейра.
Смуглява усм╕хнена ж╕ночка середнього росту з довгим чорним волоссям прив╕тала подорожн╕х. Вона провела ╖х з пильного каб╕нету на вулицю.
-- Каро Сано сьогодн╕ не в гумор╕. Та ви на нього не сердьтеся, в╕н просто дуже занята людина. На раз╕ його турбу╓ один проект... - Нейра не встигла домовити, як почулися постр╕ли.
-- Що це таке? - запитав Джон. - Чим ви тут взагал╕ займа╓тесь?
-- Дуже кумедне питання. - в╕дпов╕ла Нейра. - Тут ми влаштували в╕дпочинкову зону для багат╕╖в. Ход╕мо дал╕ я вам усе покажу.
Вийшовши на вулицю, вони попрямували вглиб територ╕╖, де знаходились р╕зного роду огороджен╕ парки, майданчики з р╕зними видами атракц╕он╕в. Також тут знаходились багатоповерхов╕ готел╕ для в╕дпочиваючих. Поблизу розм╕стились р╕зн╕ басейни ╕ штучн╕ пляж╕. Кр╕м того у в╕дпочинков╕й зон╕ був зоопарк з м╕сцевими видами тварин.
-- Як ви можете побачити, тут була створена спец╕альна курортна зона, для справжн╕х поц╕новувач╕в краси, яку заснували м╕сяць тому. Такий соб╕ райський куточок, який не кожному по кишен╕, - почала розпов╕дати Нейра.
-- Зна╓ш, Джоне, мен╕ тут подоба╓ться. Може п╕демо ╕ краще про╕нспекту╓мо ц╕ м╕сця? - запитала Мер╕.
-- Ти що не бачиш очевидно! -спалахнув м╕стер См╕т. - Ц╕ люди вторглися на цю чудову планету ╕ почали вирубувати л╕си, заганяти в кл╕тки тварин, хоча тут ╕ без того було прекрасно!
-- Я щось не розум╕ю вас, ╕нспекторе. - здивувалась Нейра. - Ми живемо зараз у часи Велико╖ Експанс╕╖, коли людство почало п╕дкоряти соб╕ далек╕ закутки космосу ╕ дарувати вс╕м сво╖ велик╕ дари цив╕л╕зац╕╖. Ви т╕льки уяв╕ть, як це прекрасне м╕сце стане ще прекрасн╕шим! Чого варт╕ т╕льки усм╕шки на обличчях вс╕х цих людей, що змогли осягнути красу цього чудового м╕сця. - зав╕рила Нейра.
-- О, то ви добре подумали про людей, т╕льки ви забува╓те одну головну р╕ч, м╕с Нейра, - Джон ╕з ненавистю подивився на не╖. - Щоб п╕знати красу, непотр╕бно будувати високих готел╕в, щоб ╖х побачити. Природа вам ще в╕дплатить за сво╖ страждання.
Зв╕дкись знову почали доноситися звуки пальби ╕ чи╖сь крики. Почувши вдруге звуки стр╕льби, Мер╕ ╕ Джон запитально подивились на Нейру.
-- Ми ще не встигли огородити територ╕ю, але плану╓мо вже скоро створити купол, який буде захищати людей в╕д дико╖ природи. А це напевно як╕сь зв╕р╕ забр╕дають на територ╕ю, тому охоронц╕ ╕ захищають нас в╕д них.
-- От ми ╕ пров╕римо, що це за зв╕р╕. Ми ж все-таки на ╕нспекц╕╖! - з цими словами Джон узяв Мер╕ за руку ╕ поб╕г на крики.
Нейра щось почала кричати ╖м у сл╕д, розмахувала руками, намагаючись попередити ╖х не л╕зти туди, але вже було п╕зно. Коли мандр╕вники приб╕гли на м╕сце, зв╕дки долинали звуки, то побачили велетня з палицею в руц╕, який намагався завалити десяток охоронц╕в, як╕ стр╕ляли в нього з лазерно╖ збро╖.
Джон поб╕г розбороняти воюючих м╕ж собою. Охоронц╕ й не збирались зупинятись, не пом╕чаючи обеззбро╓ну людину, натом╕сть вони посилили вогонь, намагаючись якнайшвидше завалити велетня. Джон почав розмахувати руками, щоб привернути увагу охорони. Неспод╕вано його долон╕ спалахнули блакитним вогнем. Жар розповсюдився по усьому т╕лу. Джонов╕ у плече попав лазерний заряд. Не втримавшись на ногах, в╕н звалився на землю. Мер╕ кричала, щоб охоронц╕ перестали стр╕ляти ╕ зда╓ться це спрацювало, коли вони нарешт╕ пом╕тили чолов╕ка, який корчився в╕д бол╕ на земл╕, а його долон╕ палали яскравим сяйвом. Ззаду захекано б╕гла Нейра ╕ щось продовжувала кричати. Поки охоронц╕ в╕двол╕клися на не╖, велетень схопив Джона ╕ Мер╕ та й поб╕г в хащ╕ л╕су.
* * *
Велетень б╕г, не озираючись назад. Ще деякий час були чутн╕ приглушен╕ постр╕ли, але скоро наступила тиша. Джон ╕ Мер╕ намагалися зв╕льнитися в╕д лап велетня, але це було марно: ╖х тримали в м╕цних лещатах. Пройшов деякий час, доки нарешт╕ велетень зупинився ╕ опустив подорожн╕х на землю, прив'язавши ╖х до дерев'яного стовпа. Плече у Джона майже перестало бол╕ти, т╕льки трохи нило. Роздивившись уважн╕ше, мандр╕вники пом╕тили, що знаходяться б╕ля невеликого селища. Подекуди палали багрян╕ вогн╕ багаття. На кронах дерев розм╕щувалося багато дерев'яних будиночк╕в. У селищ╕ жило близько сотн╕ велетн╕в, якщо не б╕льше. Вс╕ вони були зайнят╕ якоюсь справою ╕ не звертали увагу на новоприбулих людей.
-- Зда╓ться мен╕, що через ун╕кальний кл╕мат ╕ атмосферу на ц╕й планет╕, ц╕ ╕стоти повиростали до г╕гантських розм╕р╕в! - мовив Джон.
-- Пор╕вняно з ними ми взагал╕ лише карлики. Як дума╓ш можливо вони хочуть нас з'╖сти? - запитала Мер╕.
-- Не думаю. Якби вони хот╕ли це зробити, то давно би це зробили. Ми потр╕бн╕ ╖м для чогось ╕ншого.
До полонених п╕д╕йшло тро╓ старших на вигляд велетн╕в. Вони були втрич╕ вищими за людей. На ╖х сивих головах красувались заплетен╕ голубин╕ п╕р'я р╕зних кольор╕в. Вони поклонилися гостям ╕ почали вести бес╕ду.
-- Ми в╕та╓мо вас на землях Едему, - мовив перший велетень.
-- Едему? Ви н╕чого не переплутали? - ╕з здивуванням запитала Мер╕.
-- Зараз ми все пояснимо ╕ об╕ця╓мо розв'язати вас, якщо ви не будете т╕кати, - мовив другий велетень.
Трет╕й п╕д╕йшов до них ╕ розпутав мотузки. Джон ╕ Мер╕ задоволено роз╕м'яли руки.
Тр╕йка повела гостей по ╜рунтов╕й дороз╕, що простувала кр╕зь нетр╕ джунгл╕в. Через невеликий зр╕ст людей, ╖м пост╕йно приходилося спов╕льнювати крок. Скоро ╜рунтова поверхня зм╕нилася на кам'яну кладку. Дорога простягалася вгору. Г╕гантськ╕ дерева розступились ╕ вони вже п╕дн╕малися по високий пагорбу. Коли нарешт╕ ╖м вдалося д╕сталися вершини, то перед ними розкинувся чудовий кра╓вид. На вершин╕ пагорба знаходилась буд╕вля п╕рам╕дально╖ форми, вис╕чена ╕з базальту. Зовн╕ п╕рам╕да була розписана чудернацькими ╕╓рогл╕фами, як╕ браслет не хот╕в перекладати.
-- Зна╓те, що? - заговорив Джон до велетн╕в. - Я читав, що колись на планет╕ Земля, зв╕дки ми прийшли, теж ╕снували так╕ сам╕ створ╕ння, як ви. Але з часом ╖хня раса вимерла ╕ на ╖хн╓ м╕сце прийшла цив╕л╕зац╕я людей.
-- Ваша ╕стор╕я дуже ц╕кава. ╤ саме це може статися з нами, якщо ви нам не допоможете, - сказав перший велетень.