Страница 33 из 33
Барон так і зробив і від праці став стрункий, як шпичка. Із одного свого баронського костюма він зробив шість.
А один колишній костюм він зберіг на спогад. Якщо ви його відвідаєте, то він по секрету покаже.
— От бачите, який товстий я був колись! — скаже він.
— Та хіба ж це можливо? — здивуєтеся ви.
— Неймовірно, а так, — гірко всміхнеться він. — Хоч у людей спитайте! Який то був хороший час! Я їв тоді щодня більше, аніж тепер їм за три місяці. Отакенний був тоді в мене живіт, отака спина!
Ну, а герцог? Це ледащо і пальцем не поворухне, живе за рахунок барона. І щоразу, як барон йому чогось не дає, герцог вилазить на ліхтарний стовп і загрожує самогубством. Тоді барон, зітхаючи, вдовольняє його прохання. В нього залишилося добре серце ще з тих часів, коли він був товстуном.
А кум Гарбуз тепер уже не зітхає. Навпаки, він став тепер садівником при замку. А Помідор ходить у нього в помічниках. Може, вам не подобається, що Помідор на волі? Нехай! Він уже чимало відсидів у тюрмі, а потім його випустили на волю. Тепер він думає лише про те, як садити капусту і косити траву. Правду сказати, іноді він ремствує, але нишком, і то, коли зустріне Петрушку, який служить тепер сторожем при школі в замку.
То в замку тепер є школа? Аякже! І сам замок тепер не замок, а палац для дітей. Там є тепер кімнати для гри у настільний теніс, кімната для малювання, ляльковий театр, у якому виступає сам Буратіно, є кінотеатр та інші розваги. Є там і найкраща для дітей розвага — школа. Тепер Цибуліно і Вишенька сидять поруч за однією партою і разом вивчають арифметику, італійську мову, історію і всі інші науки, які треба знати, щоб розпізнавати всіляких шахраїв і гнати їх утришия.
— Пам'ятай, синку, — завжди нагадує старий Цибулоне, — на світі є ще дуже багато шахраїв. Коли бідо нас не повернулися ті шахраї, яких ми повиганяли.
Але я вірю в те, що їм більше не повернутися! Не повернутися назад Горохові, бо на його совісті надто багато злочинів.
Кажуть, що він служить адвокатом у якійсь чужій країні. Нехай йому абищо! Я тільки радий з того, що він щез зі сторінок нашої повісті раніше, ніж вона закінчилася. Правду вам сказати — мені й так набридло морочитися із цим нікчемою.
Я забув іще сказати, що тепер старостою у селі став майстер Виноградинка. Тепер заради своєї високої посади він зовсім зрікся поганої звички чухати потилицю. Тільки за дуже складних обставин він чухає потилицю олівцем, та й то вряди-годи.
А одного ранку люди побачили на стінах «домів написи великими літерами: «Хай живе староста!» Кума Динька пустила по селу поговір, що то написав сам майстер Виноградинка.
— От вам і староста! — пащекувала вона. — Ходить вночі селом і сам себе в написах вихваляє!
Але то була неправда. Написи ті зробив кум Часник. І не руками, а... вусами. Он як! Справді, кум Часник малював їх своїми довжелезними вусами, вмочаючи їх у чорнило. Вам я можу відкрити цю таємницю, бо у вас ще немає вусів, ви не зможете взяти приклад з кума Часника і не наробите такої шкоди.
Тут і закінчується наша повість.
Правда, є ще на світі інші замки й інші дармоїди, на принца Лимона схожі. Та прийде час, люди звідусіль їх повиганяють, і в їхніх парках буде бавитися весела дітвора. Хай буде так!