Пригоди Цибуліно

Раптом йому почулося, ніби за ним хтось іде. Він причаївся за парканом і став чекати.

Через кілька хвилин повз нього тихенько пройшов адвокат Горох. Він ішов навшпиньки і так обережно, ніби ступав по сирих яйцях. Як відомо, цей адвокат завжди мав на всіх підозри. Коли ж побачив, що Помідор вислизнув до парку, він пішов за ним назирці. «Тут щось є, — подумав Горох, — за Помідором треба слідкувати».

Тільки Помідор намірився вийти зі схованки, як стала наближатися ще одна тінь. Він знову присів за парканом, пропустив і цю тінь повз себе.

Це був синьйор Петрушка, який вирішив прослідкувати за адвокатом.

Своїм довжелезним носом Петрушка відчув щось підозріле, і йому закортіло про все довідатися.

Потім у темряві з'явився герцог Мандарин. Той шпигував за Петрушкою.

— Тепер мене нітрохи не здивує, якщо зараз покажеться барон Апельсин, — прошепотів Помідор і знову присів за парканом.

Дійсно, незабаром з'явився барон Апельсин. Коли він помітив, як виходив герцог, то подумав, що той крадькома йде кудись вечеряти. От барон і вирішив скористатися з цього відкриття.

Бідолашний Квасоля, який віз його пузо на тачці, задихався з натуги. У темряві він не бачив ні каменюк, ні ям; тачка підскакувала, і від кожного поштовху баронові хотілося вищати по-собачому.

Після барона більш ніхто не з'являвся в темряві. Тоді Помідор вийшов із своєї схованки і пішов слідом за Апельсином.

Так і проходили вони один за одним цілісіньку ніч. Горох марно намагався наздогнати Помідора, який ішов позад усіх; синьйор Петрушка йшов по п'ятах за Горохом; герцог Мандарин не відставав від Петрушки, барон Апельсин намагався не відставати від герцога, а Помідор скрадався по слідах барона. Кожен стежив за тим, хто йшов перед ним, і ніхто не здогадувався, що за ним також слідкують.

Кілька разів цей порядок змінювався. Синьйор Горох, який ішов поперед усіх, опинявся на другому місці, бо Петрушка переганяв його стороною. Тоді вони хитрували, щоб знову стати на своє місце.

Так прошвендяли вони всю ніч, шпигуючи один за одним, і до самого світанку нічогісінько не змогли дізнатися, тільки вкрай знесилилися.

На світанку причвалали вони один по одному назад до замку.

Зустрічаючись в алеях парку вони віталися, питали один одного про здоров'я і брехали, як хто умів.

— Де це ви були? — питав синьйор Помідор синьйора Гороха.

— Я був на весіллі в мого брата.

— Ото диво! Ніколи не чув, щоб уночі гуляли весілля.

— Так. Але мій брат —дуже чудний чоловік, — відповідав червоніючи адвокат. Помідор тільки посміхався, бо всі знали, що ніякого брата в Гороха не було.

Синьйор Петрушка збрехав, що ходив на пошту. Барон і герцог наплели, ніби ходили вудити рибу, та ще й здивувалися, як це вони не здибалися на річці.

Всі вони були такі стомлені й сонні, що йшли майже з заплющеними очима.

І тільки один з них побачив, що на башті замку майорить республіканський прапор.

Цей прапор підняли вночі Цибуліно і Вишенька. Обидва хлопчики сиділи тепер біля прапора на високій башті і чекали, що буде далі.

ЕПІЛОГ

Помідор заплакав удруге

Той, хто перший помітив республіканський прапор на башті, подумав спочатку, що це — нова витівка Вишеньки. Він страшенно розлютився і вирішив, по-перше, зірвати цей жахливий прапор, по-друге, надавати Вишеньці стусанів, бо цього разу хлопчик «перейшов усі межі пристойної поведінки».

І от цей синьйор уже біжить щодуху по сходах, переплигує по чотири східці одразу, він страшенно хекає і з кожним кроком роздувається від злості. Він так роздувається, що, мабуть, не зможе пролізти у невеликі двері, які ведуть на верхню площадку башти. Я чую жахливий тупіт його ніг, важкий, немов гупання парового молота. От-от добіжить він до верху башти. Пролізе в двері чи не пролізе? Може, поб'ємося об заклад?

Ось він уже вгорі... Ану, хто виграє заклад? Ну, гаразд, уже скажу: виграє той, хто сказав, що цей синьйор не пролізе. Бо то біг нагору не хто інший, як сам Помідор. І він так роздувся від злості, що не проліз у двері.

І от стоїть він там за два кроки від ненависного йому прапора. Прапор майорить у сонячному промінні, а він не може дотягтися до нього руками. А біля прапора, поруч Вишеньки, який похапцем протирає свої окуляри, стоїть Цибуліно. Заклятий ворог Помідора, він уже примусив його один раз плакати.

— Добридень, синьйоре Помідоре, — каже Цибуліно і чемно вклоняється.

Стережися, Цибуліно! Цим глузливим поклоном ти занадто наблизив свою голову до дверей. Помідорові варто тільки простягнути руку, і він вхопить нашого героя за чуприну, як це сталося в день його приїзду.

А Помідор так лютує, що й не згадує про те, що загрожує йому, коли він смикне Цибуліно за чуба. Ось ухопив він таки Цибуліно за вихор і смикнув. Вихор цибулячого чуба залишився у нього в руці, і... раптом Помідорові так закрутило в носі, так защипало в очах, що з них полилися сльози. Великі, як горох, вони закрапали на кам'яні сходи.

Цього разу Помідор плакав не тільки від цибулячого духу. Він плакав від люті, бо відчув, який став безсилий. «Кінець усьому!.. Кінець...» — гірко подумав Помідор, задихаючись від сліз.

Як на нас, то нехай би він і зовсім задихнувся, але добрий Цибуліно за ним не погнався. Помідор сам скотився сходами вниз башти, побіг до своєї кімнати і замкнувся, щоб виплакатися досхочу.

А що було далі, діти! Ох, чого тільки не було! Прокинувся принц, вибіг надвір, теж побачив прапор і кинувся алеями парку тікати. Біг, поки знову не вскочив до своєї схованки в гною. Він гадав, що там його не знайдуть.

Прокинувся барон і покликав Квасолю. Той ще не встиг прокинутися, та так із заплющеними очима і повіз на тачці баронове черево. Коли вони були уже в дворі, сонячне проміння його зовсім розбудило. І він побачив, що згори сяє не тільки сонце. Що це?.. Квасоля звів погляд догори, побачив прапор свободи і весь затремтів з радості.

— Тримай! Тримай тачку! — зарепетував переляканий барон

Та Квасоля покинув тачку, барон кумедно перевернувся догори ногами так, як тоді, коли він задавив двадцять генералів. Покотився вниз і — шубовсть у басейн із золотими рибками! Ну й поморочилися ж слуги, поки його звідти витягли!

Прокинувся і герцог Мандарин, побіг до басейну, скочив на голову мармуровій статуї, яка ротом випускає воду, і заверещав:

— Скиньте мерщій прапор, а то я втоплюся!

— Ану побачимо! — відповів Квасоля і скинув його в басейн.

Коли герцога витягли з басейну, в нього з рота стирчав хвостик золотої рибки. Шкода тієї золотої рибки! Вона думала, що знайшла нову печеру, і наклала там головою. Вічна пам'ять золотій рибці.

З того ранку нові події розгорталися так швидко, що нам нелегко встигнути про все розповісти. Поспішаймо за ними!

Дні відлітають один за одним, немов листочки календаря, пробігають цілі тижні, і ми ледве встигаємо оком глянути на все те, що сталося. Так буває інколи в кіно. Як пустить механік свій апарат занадто хутко — і оком не вловиш. А потім піде картина повільніше, дивишся, а на екрані усе вже змінилося.

Принц і обидві графині виїхали за кордон. Щодо принца — річ ясна, а чому втекли за кордон графині — не зрозуміло. Ніхто б не заподіяв їм лиха. Та коли вже виїхали, то нехай не вертаються!

Барон став худий, мов тріска.

З перших днів республіки ніхто не захотів возити його тачку, і він не міг піти на пошуки їжі, тому спочатку нічого не їв, а живився запасами давнього жиру. За два тижні він став удвоє тонший і полегшав на кілька центнерів.

Тепер він міг ходити самотужки і став жебрати на вулицях. Але ніхто нічого йому не давав.

— Ти не каліка, а дурисвіт. Іди краще працювати!

— Я не можу знайти роботи!

— Іди на станцію вантажником.