Аннотация
І
Був у нашому селі чоловік - Чорнокрил Павло звали, а в його жінка Ганна. Обоє були сироти, побралися й жили собі двойко.
Він був чоловік поважний і ходив усе понуро, а серцем був палкий навіки. Не многомовний, а коли вже розговориться, то паше його кожне слово полум’ям. Був з себе чорнявий і хороший дуже.
А вона молодесенька, люба та мила, з ясними очима, з веселим серцем, - коло його як пташенятко звивається… Вдосвіта, раненько, вона вже прокинулася, вже робить і співає, було, й сусід порозбуджує своїм голосочком. Чуєш, було, на світанню:
Устану раненько, Умиюсь біленько...Слухаєш, а тут і сонечко сходить...
Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить - вона терпеливодушна, ясна та весела. Він у чому помилиться - вона себе повинуватить; він її скривдить - вона його перепрошує.
- Ти в мене не жінка, - було, Павло їй говорить, - ти в мене дитина добра. Ти того біди-лишенька людського не знаєш, не розбираєш......
Отзывы