Аннотация
Андрій Процайло
Дозвольте злетіти
(оповідання)
Артур Твердолобий другий рік гасав по цвинтарі як здурілий. Зривав вінки з хрестів, розбурхував свіжі могили, завивав скаженим псом. Мав дар напускати на живих мурашки. А коли втомлювався, снував за рідкісними цвинтарними відвідувачами і намовляв на гріх. Усілякої гидоти він запас ще з добрих часів…
Але на Артура ніхто не звертав уваги. Він був невидимий, нечутний, ніякий… А до дрібних капостей на кладовищі люди звиклі давно — мають добру уяву…
Свіжі душі не були прив’язані до своїх хробачливих тіл. У шоку висіли дев’ять днів над могилою і гайда по родичах. А на сороковий — радісно злітали в небо. Як реактивний літак. Тільки без гуркоту, а зі світлом, від якого Твердолобого нудило. І якби його душа вміла блювати, то вивергнула б, напевно, за раз усі накопичені за життя гріхи. А так…
Чужа легкість і світло Артура бісили. За «життя» він не вмів пасти задніх — він їх знищував, ...

Отзывы