Страница 5 из 6
І така, — вам, — скажу, розумна кобильчина, — як тільки дзвоник задзвонить починати — вона і біжить і як задзвонить припиняти — вона стає.
Третій день уже карусель крутиться. Години до 12 ночі не вгаває.
То крутились діти, а це вже й дорослі пішли.
Старі діди вертяться.
Спочатку мені подобалось.
Сидиш, заплющиш очі й думаєш, що ти в Козельщині на ярмарку.
А катеринка ще візьме та й засмалить «Стеньку Разіна».
А це вже набридло.
Та ще сьогодні цілий вечір не «Разіна» грає, а якоїсь нудної й голосної. Отакої:
—Ой, ра-ра-ра п-у-у.
—Ой, ра-ра-ра п-у-у.
Правда, поганий мотив!
Аж в ухах лящить!
Ну, не дає писати ніяк.
Крапка.
БЕРЛІН УВЕЧЕРІ
Чим одріжняється вечір од дня?
Ну, хоч у Харкові, чи що?
Тим, що вдень видко, а вночі темно.
Тим, що Харківський Комунгосп увечері не світить, а вдень читає в газетах:
— Та коли ж на робітничих околицях світло буде?
У Берліні цим ви вечора від дня не відріжните.
Тут — однаково.
І вдень і вночі видно.
Хіба тільки, що вночі видніше, як удень!
Удень, все таки, бувають хмари, чи що, а вночі ніяка хмара Берліна захмарити не може!
«Турчанка»[3] в Берліні справно працює.
Я вже розпитувався тут у знайомих:
— Де ви, — питаю, — для Берліна таку «турчанку» знайшли, що вона весь час світить?
— Е, — кажуть, — ізнайшли!
— Так може б ви й мені адресу сказали, — я б поїхав додому та розказав би Харківському Комунгоспові, хай би, може, й він собі таку купив.
Не дали адреси. Кажуть, що без «турчанки» в Харкові сумно буде жити. І нічого буде «Вечернему Радио»* писать.
Хароша «турчанка» в Берліні
Ну, як би вам, щоб зрозуміліше?
Ну, — «видко, хоч голки збирай».
Далі ви вже сами додасте:
— Вийди, коханая, і т. д... й т. д. .
Це для фолкльору.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Електрика горить, так уже горить!
Та якими тільки, якими кольорами вона не горить!
І синіми, і фіялковими, і білими, і жовтими, і червоними!
Та всіма, одне слово —
І все це відбивається в асфальті.
І дивишся вздовж улиці — так вся вулиця ніби якийся ріжнобарвний сніп із проміння!
А авто, автобуси, мотоцикли — прожекторами її оперізують.
Ідеш у якомусь огняному хаосі!
Найбільше, що до світляного крику, надсаджується рекляма!
Чого тільки та рекляма не доходить у своїх витівках, щоб звернути на себе увагу, щоб її помітили.
То тобі якийся будинок горить увесь синім.
Момент — він уже червоний!
Далі — він зелений.
І все це мигтить «сміється, перегулюється».*
Там — горить чобіт!
Там — ковбаса!
Там — авто!
Ось бачиш загорілась на даху величезна пляшка!
За нею — бокал...
З пляшки в бокал ллється електричне вино!
З бокалу вискакує електрична піна.
Це — рекляма шампанського!
Раптом усе гасне!
А потім знову...
І так цілу ніч!
Єсть улиці, що, буквально, якесь пожарище!
Да, влітає в копієчку торговельним фірмам рекляма.
Вулиці ввечері повнісінькі.
Кафе — аж через вінця.
Але не шаландатимемося по вулицях, не сидітимемо в кафе, бо ми вже там були, та й нас абсолютно не цікавить оте жіноцтво, що «продається з публічного торгу».
Ходім у кіно!
Кіно — «на ять».
Ну, ясно, що величезні залі (є, правда, і кіно — маленькі, наче курник. Тут короткометражні картини демонструється), ну ясно, що шикарні фойє, симфонічні оркестри і т. д.
Потрапили як раз на «інтересний» фільм з радянського життя, американського виробу.
Я не знаю, чи не йшло воно в нас (у нас усе може бути), у всякім разі десь у себе я бачив фото з цього фільма.
Знаєте, бурлаки на Волзі баржу тягнуть, отаман такий обідрано-кучерявий з обличчям Аполоновим. Князь, князівна. Початок революції. Отаман робиться повстанським командиром (ну, ясно ж — більшовицьким), розгром маєтка, зустріч отамана з князівною.
Ви ж уже догадались, що роман, що любов, що отаман врятовує князівну і т. д.
Отака, одне слово, «хріновина з морковиною».
У що ж тільки понаряжали американці тих повстанців?!
А моррди!
Має успіх фільм!
Ну, як же ж: «більшовиків» показують!
Іде ця картина в супроводі і оркестри й хору.
Хор у відповідних місцях співає «Дубінушку».
Співає по-руському.
Очевидно, емігранти.
І треба вам знати, що «Дубінушка» — популярна в Берліні пісня.
Я в санаторії її чув.
Співали її люди, що навряд чи їм колинебудь доводилось тягати баржі.
Може хіба доведеться?
А так — кіно, як узагалі кіно!
Чогось такого «сенсаційного» в кіно не чуть.
Іде «Анна Кареніна» в одному з кіно. Я — не бачив.
Та їздить по Берліну, — кажуть, — Мозжухін* у свойому шикарррному авті.
Оце й усі кіно новини!
Що добре — то це і велика і свіжа завжди кінохроніка: де, разом із цікавими подіями, демонструють і природниче життя.
Життя комах, звірів, птиць.
Це — дуже цікаво.
ВУФКУ!* Guten tag! Як у нас говорять!
Ходімте тепер у театр!
Тепер же, як ви знаєте, в театрі не сезон!
Працює, здається, опера та театр Рейнґарда.
Ходім до Рейнґарда, бо в оперу спізнились.
Тільки беріть грубі гроші, щоб попасти в театр.
Тут абонементної системи немає, контромарок не дають, а перше місце коштує не більше й не менше як 30 марок (15 крб.).
Поганенькі в нас місця були, на останньому ярусі, а й то щось по 7½ марок чи що заплатили.
Так, що тут по театрах не розгуляєшся.
Тут таке «мистецтво — трудящим», що сильно почухається той трудящий, як у театрі побуває.
Днів з чотири на картоплі сидітиме.
В театрі йде щодня п'єса «Артисти» американського (здається) автора, з доробленим текстом Йосипа Димова.*
Постановка — Рейнґарда.
П'єса, як уже й назва показує, з життя артистів. Звичайна собі комедія (трішки з «трагі» спереду), з дотепним (кажуть) текстом.
Сцена — на сцені. Артистичний «кабачок» і т. д. і т. д. Грають прекрасно.
Головну ролю виконує кол. артист Московського камерного театру Соколов.
Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.
Але Соколова вважається за крупну фігуру театрального Берліну.
Виконання, та й сама постановка — реалістичні.
Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема.
Прекрасні, з боку оформлення, сцени — «сцени на сцені».
Повна ілюзія.
Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.
В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнґард міг би поставити так «Артистів».
Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в «Артистах» було вхоплено «бога за бороду» — ні!
Хароший, навіть прекрасний спектакль.
3
Хто не знає про «Турчанку» — спитайте в харків'ян. Це одна в світі. Як у Римі римська папа, так у Харкові — «турчанка». (Примітка автора).