Страница 32 из 45
— А бодай тебе дощ намочив!
Спати хотілося немилосердно, Цебрик (іншого виходу не було) згріб собача і поліз з ним під простирадло.
— Спи, бо я т-тебе!... Розніжили тебе твої голландські сетери далі нікуди!
Бімко вдячно лизнув Цебрика в щоку, скрутився клубочком під боком, умиротворено засопів і зрештою затих. А увесь його вигляд так і промовляв: о, це інше діло, а то хотів мене ганчірками нагріти. Ні, брат, я ганчіркового ерзац-тепла не потребую, мені давай натуральне...
— Еге, виходить, не дурне собача, — задоволено констатував Цебрик. — Я теж люблю спати під чиїмось теплим боком...
6
Люська Незаймана... А втім, яка вона незаймана, то тільки прізвище у неї таке дівоче (з ним вона й замужем була), бо перший її чоловік прозивався Затуливітром, і Люська категорично відмовилась переходити на таке прізвище, заявивши рішуче: «Краще я буду Незайманою, аніж затулятиму якийсь там вітер!» І як у воду дивилась, бо чоловік її — завмаг Затуливітер сів і сів, як казали, капітально, а Люська як була Незайманою, так і зосталася все тією ж Незайманою.
Так ось Люська Незаймана мала свою торгову точку у затишному закутку між дитячим садиком і музикальною школою. Її жовтогаряча пузата бочка з намальованим на боці вареним раком вже давно мозолила очі як дитячому садику, так і музикальній школі. Ці два заклади спільними зусиллями повели священну, але поки що безрезультатну боротьбу за чистоту оточуючого їх середовища. Вже котре літо марно намагались вони випхати із закутка і бочку з червонястим вареним раком, і саму Люську з її галасливою клієнтурою, що зрання й до смеркання юрмилась біля злополучної бочки й часто влаштовувала самодіяльні сольні номери. Репертуар тієї компанії був, як правило, бідний, одноманітно «Шумел камыш», і шум той закінчувався любительськими кулачними боями.
Та Люська не здавалась перед наступом дитсадка й музикальної школи.
— На міську торгівлю руки піднімаєте??! — галасувала вона на адресу дитсадка й музшколи. — Та ви мене звідси бульдозером не вигребете, баштовим краном не піднімете. Подумаєш, пиво їм заважає — благородний напій! Подумаєш, на піянінах бринькають! Та в мене, може, важливіше діло: трудящих мужиків обслуговую і державі прибуток даю!
Про свій власний прибуток Люська зі скромності просто не згадувала.
«Трудящі мужики» тільки те й робили, що дружно трудилися біля пивної бочки, котра (як і бочки Данаїд) здавалася їм бездонною і невичерпною.
У свої двадцять п'ять літ Люська ухитрилася:
а) з горем пополам закінчити вісім класів;
б) влаштуватись продавцем у магазин;
в) вискочити заміж за свого завмага (ага, за того ж, уже згадуваного Затуливітра);
г) щасливо і швидко довести бідолашного, втричі старшого за неї завмага, до тюрми;
д) і овдовівши (за її ж власною термінологією), захопила завмагову кооперативну квартиру, обставила її заново меблями і...
е) і виринувши на світ білий вже з пивної піни, успішно напувала трудящих мужиків і...
є) і посилено сватала за себе Родіона Цебрика, котрого навіть за так напувала пивом. Ось і цього разу.
Ледве у завулку з'явився Цебрик, Люська мигцем зиркнула в люстерко, що було приліплене до бочки, поправила руді кучерики і, схопившись, витягла з ящика, на якому сиділа, дві пляшки «жигулівського». Відкривши їх зубами спорожнила пляшки в кухоль, порожню посуду запхала назад у ящик, а кухоль простягла Цебрику, котрий, примружившись, лінькуватим розвальцем підходив до бочки.
— Покуштуй свіжого пивця, Родя, — заусміхалась йому назустріч господарка пузатої бочки... — Щойно привезла. Пригощайся... Ах, як я рада, що ти прийшов.
Цебрик взяв кухоль, як належне, потягнув раз-другий і, задоволено крекнувши, поставив кухоль на крило над колесом бочки.
— Слухай, Люсько, а чому це ти мені завжди пиво наливаєш із пляшок, коли в тебе його повна бочка? Ти що, спеціально для мене «жигулівське» купляєш? А в бочці, мабуть, той... Ну, живіт мій бережеш?
— Ось іди ти к монахам зі своїм животом! Теж мені натяки: пиво, мовляв, розведене, — бурчала Люська, дивлячись на Цебрика все ж закоханими очима. — Я не така, як деякі... Розведуть пиво, а щоб воно, бідолашне, пінилось, прального порошку в бочку... У мене Держстандарт. А що пляшкового пива купляю, так це, може... — Люська схлипнула і потяглась краєм колись білого, а тепер сірого халата до очей, — може, з великої любові. А ти не цінуєш мого піклування. Та я, може, наливаючи пиво, всі очі видивилась, тебе виглядаючи. Тільки й думаю про тебе.
— Ну, приміром, не про мене ти думаєш.
— А про кого ж іще? — аж тіпнулась Люська.
— Про кухоль, — лінькувато й насмішкувато тягнув Цебрик і мружив свої світлі очі.
— Таке сказав... Чого б це я про кухоль думала? З якої речі?
— А щоб не долить туди.
— Ну тебе!.. — Люська жалісливо зморщила кругле червонощоке, в цілому добротне обличчя. — Скільки ти будеш зі мною крутить отой самий роман?
— Що, що? — Цебрик підніс було до губ кухоль і застиг. — Який роман?
— А той... — на мить розгубилася Люська, — любовний... Хі-хі... Хіба я що не так сказала? Я в книжці читала: його сіятельство граф такий-то крутив роман з її сіятельством графинею такою-то...
— Ну, знаєш, — Цебрик вицідив пиво, витер губи. — У їх сіятельств графа з графинею, може, й роман був, а в нас... Який у нас роман?.
— А що ж, Родя?
— А-а... скучна брошурка, яку ніколи неможливо дочитати до кінця.
— А для кого ж я тоді стараюся? — кивнула Люська на пивну бочку. — Сиджу тут та все наливаю в кухлі. А тим кухлям ні кінця, ні краю. Для нас же з тобою стараюсь, щоб жили ми, як вареники у маслі.
— А не посадиш мене в тюрму, як того завмага?
— Таке сказонув, — хихикнула Люська. — Для чого ж садить? Ти ж молодий і... гарний. То тільки називають тебе непутящим, а який же ти непутящий? Душа в тебе є. А в мене гроші є — от і заживемо разом.
— На пивній піні?
— Ну, знаєш, Родя!..
Але тут підійшло кілька представників «трудящих мужиків», і Люська, прикусивши губу, почала сердито наповняти кухлі.
— Бувай, пивна Афродіто! — кинув на прощання Цебрик.
— Куди ж ти, Родю? — розпачливо Люська. — Почекай, я ось напою цих... Охота з тобою ще погомоніть.
Цебрик сперся на паркан музшколи, що був геть розхитаний, а в багатьох місцях і зовсім повалений «трудящими мужиками».
— Ну як твоя робота? — Люська намагалась видавити із свого огрубілого голосу хоч крихту ніжності. — Стомлюєшся, мабуть? І спочити тобі, бідненькому, ніколи. Немає кому за тобою поухажувати.
— Пробірки мию, — Цебрик, не криючись, позіхнув, бо від пива та від Люськіних балачок з потугами на ніжність на нього завжди нападала позіхачка. — А це дістав своєму шефу натурального голландського сетера.
І весело глянув на Люську.
— Хі-і... голландського сетера? — у Люськи аж руки затремтіли, і вона ненароком націдила черговому клієнту в кухоль більше пива, аніж треба було за її традиційною міркою — півкухля пива, решта пивна піна. — І почім метр?
— Що? — не второпав спершу Цебрик.
— Метр, питаю, почім того голландського сетера? — крикнула Люська, зла на себе, що знову налила пива більше, аніж піни. — Не чекала від тебе, Родя!.. Я тобі всю душу віддаю, пивом тебе «жигулівським» пригощаю, а ти не міг мені хоча б метрів зо три голландського сетера дістати. Це ж такий зараз модний матеріал!
Цебрик гмикнув, подивився на неї вражено, хотів було щось сказати, але тільки рукою махнув.
— Бувай здорова, пивна Афродіто!..
— Щасливого...
Вже відходячи, чув, як котрийсь із «трудящих мужиків» доскіпувався в Люськи:
— Слухай, дівко, що в тебе в біса за пиво? Вроді ж щось таки наливаєш у кухоль, а почнеш пити — сама піна у рот лізе. Та така гірка, бодай їй, як наче з редьки.
— Еге, і бурчить у животі після тієї піни, — озвався другий. — Всю ніч потім бігаєш...