Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 24 из 45

ФАНАБЕРІЯ

Ну й діти ж тепер пішли!

Та такі вже цікаві, такі допитливі! Все їм треба знати, все їм розжуй, на тарілочці піднеси. Хто де слово яке безглузде бовкнув, а вони вже — тут як тут. Вуха нашорошують: а що воно означає?..

А в дворі, звісно, про віщо тільки не чешуть язики! Особливо ті, яким робити нічого. Тітки усякі, пліткарки! Ті, що вранці як не побаляндрясять, то й до вечора не доживуть. А діти й прислухаються до тих пустомель!

От і мій такий.

Приходить додому — у дворі гуляв — і тільки поріг переступив, зразу. й кричить:

— Тату, а що таке фанаберія?

Я, звісно, не ходяча енциклопедія, не якась там всезнайка, керую фірмою добрих послуг «Усмішка» і мені якась там фанаберія, може, до лампочки. Та що там я. Професори і ті, буває, не все знають, не у всьому розбираються.

— Фанаберія, це... — кажу, — ну таке... мм... фанаберне. Второпав, малий?..

Ясно, що малий нічого не второпав і подібне етимологічне роз'яснення його аж ніяк не вдовольнило. Через годину він знову за своє:

— Та-ату... а що таке фанаберія?

Тут у мене терпець урвався.

— Відчепись, дай мені хокей подивитися!

Відчепитися він відчепився і хокей дав подивитися, а після матчу знову запхикав:

— Та-ату... Що таке фанаберія?

От дитина, думаю, яка вперта! Не інакше, як етимологом стане. Аж тут і дружина підпряглася.

— Дитині, — каже, — треба розширяти свій словниковий запас.

Довелося діставати тлумачний словник. В одного знайомого на вечір випросив. Приходжу додому. Зі словником.

— Ну, сину, — кажу, — будемо зараз розширювати твій словниковий запас. Може, якимось там... мовознавцем станеш. Лінгвістом!

Відкриваю на літеру «ф».

— Та-ак, почнемо... Що тут?.. Ага: «фамільярність»... Гм... Не те. «Фамільярний» — теж не те... Ага, ось... «Фанаберія — недоречна гордість, пиха, чванливість...» Ясно? Фанабер — це значить, людина, яка відзначається пихою, чванливістю тощо. Одне слово, не зовсім симпатичний тип фанабер... То що — вдовольнив твою цікавість? Тепер знаєш, що таке фанаберія?

— Знаю...

— От і добре, от і чудово. Збагатив, значить, свій словниковий запас. На якийсь там міліграм порозумнішав. Цікаво тільки, де ти почув таке... мм... занозисте слівце?

— У дворі, — одказує син і злякано на мене дивиться. — Тітки про тебе на лавочці говорили...

— Що-о??

— Це не я, то вони... Отой, кажуть, що фірмою добрих послуг «Усмішка» завідує, такий фанаберний, що й не підступишся до нього...

Я його трохи тлумачним словником не огрів.

— Ти кого, — питаю, — слухаєш? Усяких бабів, що язики свої довгі у дворі чешуть? Ну, спасибі, порадував батька. Збагатив, свій словниковий запас! Затям: щоб більше не смів слухати, що там про мене різні... пасталакають! Теж мені — мовознавці! Лінгвістки! Етимологи!.. Видумають чортзна-яке слово і морочать ним людей! А я ще до приятеля за словником бігав. Марш уроки вчити! І не смій більше у двір і ногою потикатися!..

Та через тиждень син знову за своє:

— Та-атку... а що таке — гоноровитий?..

— Відчепись, — кажу, — не знаю! І тобі не рекомендую цікавитись. Теж мені... професором хоче стати!

А сам думаю:

«Ну й люди!.. Що тільки не базікають, що тільки не патякають при малих дітях! Баляси точать, ще й авторитет батька в очах сина підривають! Дать би отим балалайкам тлумачним словником по в'язах, вмить би заціпило!..»

ХУЛІГАНАМ — ДОСТОЙНУ ВІДСІЧ!..

Шановна редакціє!.. У своїй статті ти правильно ставиш питання про те, що з хуліганами нічого панькатись, що їм треба давати достойну відсіч!.. І лише тоді молодики будуть вести себе, як то кажуть, тихіше води, нижче трави.





Отож я й хочу тобі розповісти про один із таких випадків, коли брутальному шарамижнику було дано рішучу і своєчасну відсіч.

Їхав я трамваєм № 3. І ось на одній із зупинок у вагон піднявся при допомозі не лише ніг, а й рук один типик... Так, недоросток у хіппових джинсах, придбаних, звичайно, за батькові трудові... Зіп'явшись на рівні, ця ханига захиталася і, падаючи, вхопилася за пишне волосся однієї з пасажирок... А в тієї виявився шиньйон, і ханига у джинсах полетів із шиньйоном в руках на громадянина Вергуна Л.М., котрий, діставши газету, саме заходився її читати тихо та мирно.

Впавши на громадянина Вергуна Л.М. , той субчик закричав:

— Ей ти, у шляпі?!. Чого писок уткнув у газету? Ану віддай оці патлі отій дамочці і скажи, хай вона міцніше їх прив'язує...

І з цими словами надів шиньйон громадянину Вергуну на шляпу.

На щастя, громадянин Вергун Л.М. їхав того вечора не сам, а з своєю дружиною Наталією Павлівною. Мужня жінка, не стерпівши такого хамства, рішуче звелася у притихлому трамваї, зняла із шляпи свого чоловіка шиньйон, передала його власниці, а сама стримано зауважила хуліганові, що так, мовляв, не годиться вести себе молодому чоловіку у громадському транспорті.

— Ти закрий своє піддувало в помаді! — вишкірився до неї хуліган.

Вагон затих, як перед грозою.

Всі з напруженням чекали, що буде далі... Лише громадянин Вергун Л.М. спокійно і далі читав газету. Він бо чудово знав свою дружину.

І не помилився.

Наталія Павлівна зблідла, рішуче осмикнула свою кофту, зробила крок до хулігана, що вже геть розперезався, і твердо сказала:

— Ану зараз же... негайно вийди із вагона!..

— Ах, мерсі-пардон! — як блазень, розшаркався перед нею той субчик. — Я вийду, але вийдеш і ти зі мною, сива принцесо! Побесідуємо... ха-ха... на темній зупинці...

— Що ж... вийдемо, — раптом сказала Наталія Павлівна і знову рішуче осмикнула свою білу кофту. — Давай я тобі допоможу, бо ти ж, бідолашний, і на ніжках не тримаєшся.

З цими словами відважна жінка вхопила хулігана за грудки, підняла його і не встиг він і отямитись, як вона виставила його за двері.

— Як кажуть, щасливого...

— Та як ти смієш?.. — загаласував хуліган. — Я буду скаржитись!.. У міліцію!..

Трамвай рушив далі. Наталія Павлівна повернулася на своє місце і спокійно сіла, як ніби нічого й не було.

Всі вражено дивились на неї.

— Правильно, Наталіє!.. — схвально сказав їй чоловік. — З такими типами інакше й не можна.

Всі мужчини, — а їх було у трамваї більшість, — з неприхованою заздрістю поглядали на громадянина Вергуна Л.М.: «Повезло ж чоловіку з такою дружиною, — так, напевне, думав не один із них. — А тут сидить під боком власна половина і навіть не поворухнулася, коли той молодик хапався за чужий шиньйон».

Що ж, бувають і такі жінки.

Одна з пасажирок — старенька бабуся — щиро подякувала Наталії Павлівні за її відважний і сміливий вчинок.

— Ах, облиште, — соромливо почервоніла Наталія Павлівна і зауважила, що ніякої тут відваги немає, адже ж на її місці, мовляв, так би вчинила кожна жінка.

Звичайно, що так. Хуліганам треба давати достойну відсіч!

Завжди і всюди.

Ігор Золотаревський, кандидат у майстри спорту, боксер першого розряду

З ЧОГО ПОЧИНАВ ДІОГЕН!..

... От візьмемо Діогена. Завдяки чому він став знаменитим філософом Давньої Греції?.. Та завдяки тому, що він ще з малих літ, майже з колиски займався філософією і вже тоді вражав мудреців своїми філософськими роздумами, які згодом привели його до всесвітньої слави.

Із виступу одного лектора

Чим займався Діоген у колисці, автор, на відміну від лектора, на жаль, не відає. Та, мабуть, цього не знає і сама історія. А ось чим займався Діоген у юнацькі літа, добре відомо.

Бо починав Діоген не з філософії..

А починав Діоген з карбування... фальшивих монет.