Страница 17 из 45
— Та ла-адно... — Зайцев подумав (а думав він довго і туго) і запитав:
— А курити можна?
— Гм... Жінки, здається, теж сигарети смалять. Але тільки одну. Ясно? Бо я візьмусь за тебе і врешті-решт відучу від куріння! Що за мода, футболіст і палить!
— Кину, шеф!
— Побачимо.
... Матч відбувся блискуче.
«Амазонки» виграли з рахунком «два-нуль».
Коментатори передавали:
«Особливо відзначилась центральна нападаюча «Амазонок» Антоніна Зайцева, котра й забила у ворота «Ромашок» два вирішальних гола».
— Ідіот!.. — затиснувши після матчу у темному кутку «Антоніну Зайцеву», шипів тренер. — Губи розмалював паризькою помадою, а поголитися, як завжди, полінився. Про це мені зробив зауваження сам голова спорттовариства. «Ну й заросла ж щетиною ваша Антоніна, — каже кисло. — Хоч би вона раз на тиждень голилася!»
— Моє діло голи, — ліниво заспівав своєї Антон. — Я своє зробив. А ви?.. На який курс мене перевели?
— На третій, — буркнув тренер.
— Мерсі-пардон, шеф!
А ЧИ НЕ ПОРА ПОЗНАЙОМИТИСЬ З ІВАНОМ ІВАНОВИЧЕМ!..
Заходжу оце днями якось у наш модерний універмаг «Товари на всі смаки», аж глядь — предивне гасло висить:
«Тільки у нас!!!
Нові форми обслуговування»
І трохи нижче:
«Громадяни покупці! .
Наш універмаг з 1.02 по 1.03 ц. р. вперше проводить місячник
«ТОВАРИ З-ПІД ПРИЛАВКА»
Під час місячника вас чекає широкий вибір товарів під нашими прилавками. Ласкаво просимо завітати до наших гостинних підсобок.
Адміністрація універмагу»
«Еге-ге, — думаю, — треба спішити, покіль запрошують, бо такі предивні місячники не в кожному магазині бувають».
Кидаюсь до підсобок, але на східцях, що ведуть униз, в цокольне приміщення, страж стоїть — такий собі рудий паруб'яга із закачаними рукавами.
— Куди?.. — і шваброю, як списом, загородив мені дорогу.
А я йому так бадьоро:
— Хочу взяти участь у вашому місячнику «Товари з-під прилавка». Сподіваюсь, у вас з-під прилавка продається лише дефіцит?
— Записку!.. — вимагає страж.
— Яку?
— Тоді — тпру, шановний! — і паруб'яга підпер широким плечем одвірок. — Вхід у підсобки тільки по записочках самого Івана Івановича. Або ще по персональному дзвінку. Теж Івана Івановича. І тільки тоді ми можемо дещо підкинути вам з нашого дефіцита.
Я дивлюся на нього здивовано.
— А для чого ж тоді писали: «Ласкаво запрошуємо»?
— А ми й запрошуємо ласкаво, — вишкірив зуби чолов'яга. — Але тільки тих, у кого є записочки.
— Гм... І як триває ваш місячник?
— Наш місячник триває успішно, — голосом, який хоч на плівку записуй для радіоінтерв'ю, одказує страж. — Іван Іванович ледве встигає писати записочки, а ми — продавати з-під прилавка дефіцитні товари. Така нова форма торгівлі повністю виправдала себе. І багатьом покупцям дуже сподобалася.
— Знайомим Івана Івановича? — уточнюю.
— Звичайно. Але наша нова форма торгівлі...
— Як — нова? — перебиваю. — Хіба ви раніше не торгували дефіцитом з-під прилавка?
— Торгували, але... — паруб'яга з жалем зітхнув, — але не боролися із блатом.
— Н-не розумію.
— Що?
— Не розумію, кажу, для чого ви організували цей місячник?
— Який ви, звиняйте, нетямущий — і паруб'яга вигукнув з пафосом: — Ми організували цей місячник виключно для боротьби із таким Негативним явищем, яке в просторіччі називається блатом.
— ???
— Раніше як було? Дефіцит по знайомству, себто по блату продавали з-під прилавка замалим не щотижня. А іноді і всі 365 днів на рік. І ніякої, звичайно, боротьби із блатом, з отими записочками ніхто, звісно, у нас не вів. От адміністрація і вирішила хоч якось обмежити це діло, загнати блат у вузькі рамки... кгм-кгм... законності.
— ???
— Невже до вас не доходить, що боротьба із блатом у нашому універмазі почалася з організації місячника «Товари з-під прилавка»?
— Нічого не второпаю.
— О, щоб вам розтовкмачити, то треба добре перед цим заправитись, — паруб'яга вже почав втрачати терпіння. — Я вам кілька хвилин одне і те ж жую: своїм місячником ми боремося із блатом... Як боремося? Обмеженням. Бо тепер дефіцит продаємо з-під прилавка не дванадцять місяців підряд, як то було раніше, а лише один місячник. Себто місяць. Закінчиться місячник і — край! Ніяких записок, ніяких товарів наліво, ніяких знайомств. Отже, ми загнали блат у вузькі рамки одного місяця. А решту одинадцять місяців ми торгуємо товарами лише на прилавку.
— Тоді дозвольте ще одне запитання: скільки товарів ви продаєте під час місячника?
Паруб'яга посопів, щось прикидаючи.
— Та майже... річний план виконуємо. Одинадцять місяців після місячника боротьби із блатом нам просто нічим торгувати.
А мимо нас сунули і сунули щасливці з персональними записочками від Івана Івановича, а назад, з підсобки вже сунули з пакунками під пахвами.
А я стояв і думав:
«А чи не пора вже, нарешті, познайомитись з Іваном Івановичем?»
У СВІТІ ЗАГАДОК
Начальник автопідприємства викликав до себе в кабінет водія пасажирського автобуса Геннадія Смика для дуже неприємної розмови. В АТП почали надходити скарги від пасажирів, що водій автобуса 05-37 бере на маршруті гроші за проїзд, а білетів не видає. Водієм автобуса приміського сполучення 05-37 якраз і був Геннадій Смик.
«Гм... З чого починати цю... неприємну розмову? — морщачись, як від зубного болю, міркував начальник АТП. — А на вид цей Смик імпозантний. Як кандидат наук. Та й костюм на ньому моднющий, і кожушина шикарна. І лице симпатичне, лице мислителя, а бач... Привласнює п'ятаки та гривеники... Мда-а...»
І начальник АТП відчув, що йому соромно, що наче не цей ось ввічливий, гарно і зі смаком одягнений молодик краде державні п'ятаки та гривеники, а він сам... Бррр!!. Начальником він був ще молодим, в автопідприємстві працював без року тиждень і з подібним фактом зустрівся вперше.
Вирішив почати здалеку:
— Ну... як трудимося? Та ви — сідайте. Чим зараз зайняті?..
— Та ось думаю над інтересними і загадковими фактами, — Геннадій Смик сів, відкинув полу моднющого кожуха і, закинувши ногу на ногу, поклав собі на коліна шапку й злегка гладив дороге блискуче хутро. — У світі, виявляється, ще стільки нерозгаданих таємниць!
— Гм... наприклад. '
— От читав я в «Новом времени», що при розкопках під Багдадом археологи знайшли електричну батарею, яка була виготовлена за дві тисячі літ до Вольта і Гальвані.
— Невже?.. — все ще морщився начальник, бо не знав з чого почати розмову: — Цікаво.
— Ще б пак! — Смик відкинувся на спинку стільця. — Знайдена батарея точнісінько така, як сучасна. Два мідні циліндри із стальним сердечником.. Між собою циліндри спаяні при допомозі сплаву свинцю і олова в пропорції три до двох, як це робиться і зараз. І... дві тисячі літ тому. Тут є над чим задуматись.
— Звичайно, є... Справді, загадка, — механічно говорив начальник, а сам думав: «Ну як ти з ним будеш говорити про привласнення п'ятаків і гривеників, коли він такий грамотний, читає періодику, працює над собою... розширює свій кругозір?..»
— Як не думай, а кінці з кінцями не сходяться. — Смик дивився на начальника чистими очима дитини і симпатичне його обличчя в ту мить стало ще привабливішим. — Або ось ще факт. Теж потрясаюча загадка. В Каліфорнії геологи під закам'янілими черепашками знайшли... Що б ви думали? — Смик аж нахилився вперед, схвильовано, збуджено заторохтів: — Свічу запалювання, от що! Прямо аж не віриться! Фантастика якась!
— Дивно...
— Ні, ні, це ще не дивно, — гаряче заперечив водій. — А дивно ось що. Свіча покрита шаром закам'янілостей. Геологи підрахували: щоб покритися таким шаром закам'янілостей, свіча мусила пролежати у землі 500 тисяч літ! Ні більше, ні менше. От які загадки є на білому світі!