Страница 26 из 28
Гостей шанувала й охоче їх приймала, тож у гетьманському маєтку в Суботові гості не переводилися. Кухарі – як тоді казали, скусні – старалися, і гостей завжди чекали вишукані страви. А замість банальної – пхе! – горілки гетьманша завжди частувала гостей дорогими вишуканими винами у срібних кубках.
А гетьман навіть довіряв своїй дружині-гетьманші складати й видавати універсали, як називалися тоді різні документи. В архіві зберігся універсал на власність Густинського монастиря, підписаний «Ганною Гетьмановою-Богдановою».
В останні три роки життя Хмельницький пожвавив дипломатичну діяльність. До Чигирина прибували посли володарів багатьох країн: московського царя, королеви Швеції, господарів Молдови, Валахії та Семигороду, польського короля, кримського хана, Османської імперії, донських козаків. Біля гетьманського двору дипломатів вітали полковники і супроводжували високопоставлених гостей до Богданової «світлиці». Гетьман із родиною зустрічав і частував прибулих. У фортеці залога стріляла з гармат, і за кожним пострілом Хмельницький виголошував тости на честь гостей. За столом разом із гетьманом сиділи його сини і дружина Ганна Золотаренко.
Чигирин став столицею Війська Запорізького, де вирішувалися питання війни і миру, Суботів набув статусу другої резиденції, де гетьман приймав іноземних дипломатів «без протоколу», у домашній атмосфері.
Як свідчать спеціалісти (та й сучасники теж), поведінка гетьмана засвідчувала, що в нього холеричний темперамент, який часто виявлявся в рисах його характеру, так чи інак впливав на його думки і дії. Сучасники звертали увагу на його тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій, сталеву волю гетьмана. Відзначають, що Богданова різкість у судженнях і запальність у розмові поєднувалася з м’якістю і привітністю, дотепність із мовчазністю, простота і щирість – з лукавством і мстивістю, доброта – з суворою вимогливістю і навіть жорстокістю. В його характері дивовижно сплелися воєдино відчайдушна сміливість і холоднокровна обачність, принциповість, що межувала з упертістю, й готовність до компромісу. Отже, спеціалісти дійшли таких висновків: можна сказати, що то була цільна, але водночас суперечлива людина.
Цільна і суперечлива (значить, не така вже й цільна) людина…
Гм… Це щось… гм-гм… суперечливе.
А що таке холеричний темперамент? За наукою, холерик належить до сильного неврівноваженого типу. Це означає, що люди холеричного типу темпераменту можуть витримувати значні психічні навантаження. Але – вкрай нестійкі, підвищено дратівливі.
Сильний тип нервової системи дозволяє їм легко долати труднощі, але неврівноваженість заважає їм бути стриманими. Що сильніше виражено холеричний темперамент, то більш вибуховим характером володіє така людина. Запальність, нестримність і агресивність – найпомітніші риси типових холериків. (Ще раз згадаймо, як 1653 р. Хмельницький, роздратований, агресивний і неврівноважений, вихопив шаблю і власноручно «порубав черкаського полковника Єська» за буцімто неповагу, виявлену до гетьмана.) Із цієї причини спеціалісти не радять сперечатися з холериком. Хоча вони швидко відходять і не можуть довго тримати конфлікт. Якщо ж ви поступитесь холерику в суперечці, він практично відразу ж заспокоїться та охолоне.
Вважається, що холерика легко впізнати у натовпі: його рухи – напружені та різкі. Хода – швидка, стрімка.
Холерики надзвичайно самовпевнені, мають високу самооцінку. Упевнені в собі і в своїх силах, часто аж надто самовпевнені. Але як розчаруються в ідеї, то відразу ж її залишать.
Комунікабельні, легко йдуть на контакт. Але при цьому багнуть бути лідером і всюди першим. Полюбляють підкоряти й контролювати оточення: у кожному вбачають суперників. Потяг до лідерства в поєднанні з нестримністю роблять характер холериків досить складним у спілкуванні.
Працездатність їхня – нестійка, залежить від зовнішніх обставин та особистої зацікавленості. В роботі нестримні, нетерпеливі, з труднощами опановують новий вид діяльності. Але якщо холерик зацікавлений, то працюватиме наполегливо й обов’язково досягне бажаного результату.
Дружити з холериком не легше, ніж працювати чи просто спілкуватися. У парі він буде домінувати з постійною гарячковитістю та спалахами ревнощів. Може неодноразово розривати відносини в пориві гніву.
Сильна нервова система дозволяє їм швидко відновлюватись, тому часто холерики мало сплять, тож їм не обтяжливо працювати ночами.
Такий він, холерик.
Таким холериком, за свідченням сучасників, був Богдан Хмельницький.
Добре це чи ні – не мені судити.
Ще в античні часи було виокремлено чотири основні темпераменти: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, але й сьогодні ніхто не скаже, які темпераменти кращі, які гірші. За І. Павловим, в основі сангвінічного темпераменту лежить сильний, урівноважений і рухливий тип нервової системи; флегматичний темперамент породжується сильним, урівноваженим, інертним типом вищої нервової діяльності; меланхолічний – слабким, гальмівним типом; а ось холеричний темперамент зумовлений сильним і неврівноваженим нервовим складом, коли збудження переважає над гальмуванням…
У побуті гетьман був дуже скромним, носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей та дипломатичних приймань одягав коштовне вбрання. І палац його в Чигирині не відзначався пишністю. Гетьман вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від міцних напоїв. Захопленням його були голуби, у різновидах яких він чудово розбирався. Після обіду чи вечері курив люльку, міг під настрій заграти на бандурі.
І в той же час…
«За гетьманування Хмельницького його офіційна резиденція Чигирин мала вражаючий вигляд. За свідченням сучасників, це була простора, висока і неприступна твердиня, оточена болотами і ручаями. «Малий замок» (цитадель фортеці), що підносився на горі, було видно вже на під’їзді до міста. На його стінах стояли 16 гармат, що сяяли на сонці, наче золото. Біля підніжжя Замкової гори розташовувався великий двір Хмельницького з гетьманською скарбницею. За відсутності Богдана фортечним життям керував чигиринський полковник. Із поверненням Хмельницького назустріч йому виїздили козаки Чигиринської сотні, а у замку стріляли з гармат, грали у сурми та били в литаври» («100 видатних українців», Київ, 2006).
До сьогодні збереглося понад півсотні портретів гетьмана, і все ж не просто зрозуміти, який він був насправді на зовнішній вигляд. Вважається, що найточніше гетьмана відобразив на гравюрі гданський майстер Годіус, бо створив він її за життя гетьмана. Гляньмо… Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, круто зрізане підборіддя. Був він, за свідченням очевидців, трохи вище середнього зросту.
На портретах Годіуса на голові у Хмельницького зображено шапку, прикрашену страусовим пір’ям і хутром. Гетьман вбраний в атласний жупан і верхній одяг – делію з широким хутряним коміром і коштовними застібками. У руці він тримає булаву. Обличчя енергійне, з виступаючими вилицями і довгим носом. Погляд – спокійний і впевнений, але невеселий, на переніссі та лобі пролягли глибокі зморшки. Відчувається, що це сильна, але дуже втомлена людина.
Мав міцну будову тіла, як кажуть, «широкий у кістках».
Правда, міг бувати неймовірно жорстоким. Спалахував, як порох, і тоді пощади від нього вже не було нікому (як не отримала її й Олена). У жовтні 1653 р. у Чигирині Хмельницький, як мовилося, власноручно «вийняв шаблю і порубав черкаського полковника Єська». За віщо? А за неповагу, виявлену до гетьмана. (Потім, щоправда, охоловши, «гетьман до козаків поклонився тричі до землі та велів їм дати діжку меду».)
Вже була у нас мова про те, що Олена Чаплинська (вона ж водночас і Хмельницька, принаймні побула нею якийсь час), розігруючи з себе закохану в гетьмана, передала в тій куті меду, переграла саму себе і, посіявши вітер, пожала, як і слід було чекати, бурю. Як і її далека-предалека попередниця зі Спарти Олена Прекрасна. Все, що Олена Прекрасна з Чигирина досягла своєю грою, вона і втратила в один день – разом зі своїм життям. Як і її далека попередниця зі Спарти.