Страница 6 из 27
Поклади різних епох існування землі лежать одне на одному шарами. Ці шари не лежать рівно, а дещо схилені то вниз, то вгору. Соляний купол, випираючи до поверхні, випинає ці шари стріхою над собою. Подекуди сіль навіть розриває ці шари, тоді говориться, що сіль «протнула» поклади.
От тоді й глибоколежні шари, буває, опиняються близько до поверхні. Найближче вони будуть звичайно в самій шапці купола, там бувають і виходи нафти на поверхню. Побачивши на землі нафту, капіталісти бралися бурити, а головне — продавати акції на нове «родовище». На Доссорі вони таким чином знайшли нафту. Але вони не знайшли її на Искине, на Макаті і в багатьох інших місцях, хоча нафта і там була на поверхні. Тут її, може, й забагато бувало зверху, вона встигла вся вийти і вивітритися. Про те, що нафта може бути в піднятих шарах по боках купола, капіталісти не знали, втім вони, мабуть, і гадки не мали, що бурять над соляним куполом.
Все змінилося, коли на Ембі з'явився геолог Пермяков — людина не зовсім звичайна. Син рахівника, він довго був робочим бурильником, на його тонких руках шкіра зашкарубла навік. У нього добірна, бистра, математична голова, він живе мислю, не думаючи він не міг би прожити й дня.
Він — холодний фантаст, похмурий оптиміст, злий мрійник. У ньому немає ні краплі широкоголосої добродушності, властивої звичайним фантазерам. Він злий і точний у своїх фантазіях. Плохий і боязкий на вигляд, у науковому спорі він — страшний боєць.
Геологи, що зосталися на Ембі у спадщину від старих часів, волею чи неволею довбали й свердлили дірки тільки над шапкою соляних куполів. Пермяков доводив, що треба шукати нафту на крутих спадах куполів — бокову, «контактову» нафту. З нього сміялися, кепкували з нового слівця «контактовий» і довбали й свердлили сухі дірки, як і раніше. Але Пермяков, раз захопившись фантасмою бокової нафти, боровся за неї люто і добився свого. Знайдено бокову нафту на Искине, Макаті і Байчунасі*. Зроблено гравіметричну розвідку і окреслено контури ембенських куполів. Перед цим гравітація танцювала тільки над шапкою купола, покололи її дірками так, що ніде було свердлити нову скважину, але так і не було ані нафти, ані контурів купола. Отак було на Сагизі*. «Стіл» купола тут біля 30 кілометрів удовжки, а колупали тільки на площі в один кілометр.
До Пермякова ставилися так, як до всіх новаторів. Коли поставлена бурова давала нафту, це поясняли як випадок. Коли скважина була суха, вважали за доведене, що контактова нафта є легенда і фантазія. Взагалі, мовляв, на Ембі нафти було мало, і її всю викачали капіталісти, вони, либонь, не дурніші були за нас!
Але радянські академіки підтримали Пермякова, і нафту знайдено. Проте невідомо, як Пермяков був би добився свого, щоб не кучерявий.
Коли кучерявий з'явився на Ембу, управління було в Москві, а майстерня та інженери сиділи в Доссорі, адже це було єдине нафтове місце.
Кучерявий почав з того, що переніс управління трестом у Гур'єв. Це була така ж рисковита ідея, як і все, що робив він. Інженери не схотіли їхати в пустиню. Ніде було жити робітникам. На місці кваліфікованого робітництва не було зовсім, і взагалі майже не було робочої сили.
І от кучерявий з допомогою Жукова, Пермякова і місцевої парторганізації взявся реалізувати свою ідею. Робітники робилися техніками, техніки — інженерами, кочовники — кваліфікованими робітниками. Найбільш талановитих посилали учитись. Він сам учив на ходу тих, кого не можна було послати на учобу.
Він побудував нове місто з очерету. Почали приїздити інженери, геологи і геодезисти. Вони, дивуючись, находили, що робота спориться, декому з них довелося ставати вже під команду учнів кучерявого. Киргиз-казаки уперше за весь час існування земної кулі поробилися бурильниками, буровими майстрами, техніками, інженерами, геологами, лікарями, бухгалтерами, слюсарями, токарями, монтерами. Сімдесят процентів промислового пролетаріату на Ембі — вікові кочовники-казаки, а перед приїздом кучерявого їх було сім процентів.
Кучерявий сам вивчив геологію, більше того — він вивчив своїх геологів, але час уже сказати кілька слів про кучерявого.
Його прізвище Лаврентьєв. Колись він звався куди простіше: «Яшка». Його батько був вантажником, а сам він по професії мастильник при машині. Як він з мастильника, з помічника слюсаря зробився переможцем всілякої пустині, піскової, кочової, пошехонської, безкультурної, на півсотні років одкинутої від бігу нового життя? Він став членом партії більшовиків ще в тисяча дев'ятсот сьомому році.
Лаврентьєв — велике ім'я на Ембі. Немає жодного гвинтика на виробництві, жодного куточка в домах, жодного чоловіка на Ембі, що не нагадував би про Лаврентьєва. Але він не сам досяг того. З тисяча дев'ятсот сьомого року він не сам. Він працював у підпільних гуртках, йому давали книги, його любили й підтримували бакінські більшовики, ті вірні й скромні люди, чиї імена тепер відомі по найглухіших закутках усієї землі. Щоб не вони, він не був би Лаврентьєвим. Як і зараз, він міг би співати пісню про Ваньку-ключника, злого розлучника, та й по тому. Велика ненависть і велика любов Кучерявого Яші зосталися б недоспівані.
Він уславився вже за часів своєї роботи на промислі Ільїча в Баку, та тільки семирічна війна проти пустині маленького загону більшовиків зробила його тим, що він є тепер.
Після семирічної війни у вісімнадцятому столітті велика частина невеликої країни знелюдніла, зробилася пусткою, кріпаки-солдати загинули в війні. Після семирічної війни в прикаспійському степу невелику частину великої пустині назавжди завойовано для людей.
Ці люди, в більшості своїй кочовники-казаки, самі не могли звоювати пустиню, вони підкорялись їй, треба було попереду завоювати їхню середньовічну психіку.
Це зробив Лаврентьєв. Він був напочатку як стратег із штабом, але без армії. Він набирав, навчав свою армію на ходу, під час походу в пустині.
Він втручається в усе, забігши закурений, стомлений у бурову, він зараз же сам хапається за штуцерний кран фонтанного апарата.
І цей штуцерний кран — справа його рук, зроблений по його рисунках, цю ідею він вивіз з Америки.
У його феноменальній пам'яті, здається, зберігаються всі глибини всіх бурових, усі характеристики неокомських, аптських, альбських, сеноманських і сенон-туринських верств*, просвердлених на кожній буровій, поряд з тим фактом, що в такому то робітничому комунальникові попсувався водопровід, і з тим, що в театрального швейцара одросла борода, яку треба зголити, щоб не лякав глядачів.
Нестійким людям здається, що він не терпить заперечень, аж от м'який, тихий, рахманний інженер по експлуатації Кокушкін не піддається, вислухує досить неприємні речі, а далі рівним голосом уп'яте повторює, що газ з нуль два вигідніше одвести на таку то свердловину, щоб там побільшити тиснення, Лаврентьєв схоплюється, очі його вергнуть блискавки і от він погоджується.
Замість розбирати вишки, він «кочує» їх на нове місце.
Американці розбирають сталеві вишки й збирають їх на новім місці. Але цей американський метод для Лаврентьєва недосить американський.
Розбирати й збирати сталеву башту — історія довгенька.
Лаврентьєв підрахував, що він виграє чотири дні на кожній башті, і цього для нього було досить.
Під башту в сорок метрів увишки підладжуються полозки. У башту запрягаються трактори, верблюди, коні — всі тяглові засоби промисла. Вона суне степом як триніг марсіаніна. Це нові кочовники в стародавньому степу.
Так дивовижним способом степ, переставши бути кочовим, знову стає кочовим, тільки й це слово поряд з тисячею інших набуває в нас нового значення, нечуваного на старій землі.
Але, звичайно, куди більше дивних речей, ніж сам Лаврентьєв, зробили знайдені й зроблені ним люди,
І все ж таки він втручається в усе, все пробує, І. раптом зауваживши, що шкалу крана на фонтанному пристрої поставлено догори ногами, пише телефонограму, несе її, переступаючи ногами через незчисленні труби газо-нафто-водо-проводу, і, зненацька спинившись, береться вираховувати раціональніший розполіг труб.