Факир

25 вересня 1993 року, Аф╕ни, 01 год. 46 хв.

Здалеку готель "Пергамос" здавався с╕рниковою коробкою. Маленькою та акуратною. Яку ставма поставив циклоп. Не менше. Бо хто ж ╕ще на таке здатний? В╕зерунками в╕н нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинок╕ шестикутники номер╕в св╕тилися, показуючи, що у вощин╕ можливе життя. В╕кно ж залишеного щойно - м╕цно спить. Чудово. ╤ коли д╕вчина прокинеться, Тон╕ вже буде далеко. Безсл╕дно розчиниться в багатом╕льярдному натовп╕... ╤ - назавжди...

Спробував хоча б на мить, уявити вродливий фейсик Пенелопи, коли вона проснеться ╕ все зрозум╕╓. Плакатиме. Рватиме волосся. Заведе ╕стерику. Битиметься головою об ст╕ну. Знепритомн╕╓... Гм, картинка ц╕кава. Обдурена м╕льйонерова доня. ╤ що найб╕льше дратуватиме? Втрата коштовностей? Коханого? Гранд╕озний скандал, який тут же роздмухають газетяр╕? Такою сенсац╕йкою поласують одразу. Чи, може, - безсоромне й п╕дле ошукання? Хтозна. Але що йому до того? Тепер в╕н багатий. ╤ матиме все, чого забажа╓...

- Не под╕лишся доларом? - шарпонуло хлопцев╕ мр╕╖. Той ледь не п╕дстрибнув з неспод╕ванки. Але втриматися в╕д викрику не зм╕г.

Нев╕домий бородато-патлатий товстун, однаковий уздовж-ушир, жуючи заслинену цигарку, мутними очима рентгенив самотнього перехожого. Пальц╕ право╖ руки просунут╕ в "обручки" кастета, який час в╕д часу штовхав л╕ву долоню ╕ впирався в не╖. М╕ж вилогами засмальцьованого шк╕ряного жилета видн╕вся чималий вирлоокий череп, що звисав на товстому потертому ланцюз╕.

- Завтра, - усм╕хнувся ошелешений Тон╕. Хоча то й не усм╕шка зовс╕м. "Перех╕дний вар╕ант" швидше. Або ж "п╕дготовчий".

- Що завтра? - буркнув "квадратний" бородань, розум╕ючи, що його мр╕ю хочуть посунути в час╕. Е-е-е! Таке його не влаштову╓. Не домовлялись!

- Завтра дам два. - Тон╕ запустив у слова таку лаг╕дн╕сть, н╕би цей "приший-кобил╕-хв╕ст" ось-ось стане його названим братом. А сам тим часом уже бачив, як скоро руки, кишен╕, сумка, оч╕, вуха ╕ решта можливих м╕сць будуть забит╕ всемогутн╕ми шелестливими купюрами. ╤ порятунку в╕д ц╕╓╖ напаст╕ не треба. Солоденька!

- Проблема, брате, в тому, - спробував обняти хлопця неспод╕ваний прохач, хоча Тон╕ вмить ╕ зв╕льнився, - що мен╕ треба саме зараз. Труби горять. ╤ бажано - "двадцятку". А якщо й "соточкою" п╕д╕гр╕╓ш - спасиб╕ з поклоном. Ще й за здоров'я чарчинку перекину. Тво╓ ╕ мо╓. Подяку╓ш!

- Умовив, - усм╕хнувся щасливий Тон╕. - Можеш. Тоб╕ б померлих воскресати. За грош╕. Бабла б накосив... А не "стр╕ляв" би у таких, як ╕ сам, мишей церковних.

Усм╕шка у в╕дпов╕дь заблукала в густих заростях "квадратного" сьорбала. Без компаса й карти. Назавжди. На довг╕-довг╕ тисячол╕ття.

Тон╕ зняв з плеча сумку й поставив на асфальт. Не дуже хот╕в бруднити. Та зараз виб╕р невеликий. Ситуац╕я дикту╓!

"Квадрат" побачив ╕ аж подався вперед. Зараз в╕длама╓ться шматочок щастя. Зараз! ╤ди сюди!

Зненацька правий кулак Тон╕ р╕зко пов╕домив бороданев╕, що з носом у того проблеми. Причому серйозн╕. Не на один м╕сяць. ╤ так аргументовано це зробив, що додаткових питань не виникло. Та бородань ╕ сам в╕дчув, наск╕льки все серйозно. Одночасно полет╕вши вб╕к в╕д мр╕╖. Те, що на асфальт щось упало, мало хто почув. Про це знали т╕льки дво╓. Тон╕ (цей нав╕ть добре) ╕ "квадрат" (ну, цей лише здогадувався, хоча думка свердлила пост╕йно). Але жоден н╕кому не скаже. Сол╕дарн╕сть! Усе серйозно!

- Вибачай, друже, - неголосно мовив Тон╕, - сьогодн╕ ламаю носа без попереджень. Посп╕шаю. - Плюнув на безпорадне т╕ло. Воно уже не ворушилось. П╕дхопив сумку. Важенька! Уперед! Лишити нарешт╕ це життя. Чимшвидше! Це паскудне старе життя. У якому не хочеться бути н╕ хвилини. Лишити комусь ╕ншому. Та хоч би й цьому, з поламаним носом. Хай кайфу╓... Прим╕ря╓ свиту з чужого плеча. Важку, поношену й с╕ру. Як ╕ його безпорадне життя.

Котра там година? Ага. За в╕с╕м - друга. Ого. Треба посп╕шати... Еге ж...

07 серпня 1993 року, Аф╕ни, 12 год. 57 хв.

Наступного дня - але вже одягнений у легкий пляжний костюм в╕д "Lacoste" - Тон╕ за три хвилини до першо╖ зазирнув до "Нарциса". Сьогодн╕ людн╕ше. Устигли добряче насмалити. Скр╕зь плавали сиз╕ хмаринки, котр╕, як пустотлив╕ допитлив╕ д╕ти, прагнули доторкнутися до всього, що траплялося на шляху. Тобто - до всього взагал╕. ╤ Тон╕ навряд чи стане винятком.

Непоквапом чимчикуючи до столика, пом╕тив, що за ним сид╕в тип рок╕в сорока. В╕н мав тонк╕ губи, правильно╖ форми н╕с, товстуватий унизу, густе чорне волосся. Довше, н╕ж звичайна чолов╕ча зач╕ска. Й уважно читав "The New York Times".

Тон╕ п╕д╕йшов ╕ вв╕чливо сказав:

- Е-е-е, м╕стере, перепрошую, тут така проблемка... - Уваги на Тон╕ н╕хто не звернув. - Чи не могли б ви перес╕сти? У мене тут зустр╕ч. Зна╓те... серйозна розмова. Призначена ще вчора. Зрозум╕йте! Благаю. Це дуже важливо. Для всього мого подальшого життя.

╤ншим разом Тон╕ б себе не вп╕знав. А вп╕знавши - зробив соб╕ друге попередження. В╕дразу. Таких прохацьких ╕нтонац╕й в╕д себе н╕коли не чув. ╤ навряд чи колись почу╓.

- З величезним задоволенням... виконав би ваше прохання, - прив╕тно дивлячись на Тон╕, почав незнайомець, таки почувши комара, що хоче достукатися до слона кр╕зь його товсту шк╕ру, - але теж маю тут зустр╕ч.

- ╤ коли ж, якщо це не та╓мниця? - поц╕кавився Тон╕.

- О тринадцят╕й. - Чолов╕к поглянув на годинника. - М╕й приятель зап╕зню╓ться, але, гадаю, з'явиться з хвилини на хвилину.

- То як же бути? - нервово поглядаючи на двер╕, запитав Тон╕ й затарабанив ногою по п╕длоз╕.

- ╤ гадки не маю, - в╕дпов╕в незнайомець ╕ знову втупився в газету.

Тон╕ поглянув на годинника: п'ять на другу.

- Ваш теж затриму╓ться? - запитав спостережливий незнайомець.

Тон╕ мовчки кивнув. А всередин╕ прокинулась тривога.

- То ми з вами колеги? - надокучав необов'язковими питаннями незнайомець, що устиг стати ненависним. - Урешт╕... - продовжив в╕н, наче вир╕шив якнайскор╕ше роздратувати Тон╕. - Чом би й н╕? Оск╕льки наших приятел╕в поки нема╓, ми могли б поговорити удвох. Щоб не гаяти часу.

- Облиште ц╕ дурн╕ жарти, - починав кип╕ти Тон╕ з двох причин: по-перше, Режисер усе не з'являвся, а по-друге... Цей надокучливий незнайомець... В╕н уперто набивавсь на щир╕ зуботичини. - Ну, про що ми з вами будемо говорити?

- Ну, скаж╕мо, про театр, про п'╓си, про красивих дочок м╕льйонер╕в, про ╖хн╕ амурн╕ пристраст╕, врешт╕-решт, м╕стере Хейвен!

Тяжкий молот угатив у т╕м'я. Зв╕дки цей "читач" усе зна╓? Учора ╖хньо╖ розмови чути н╕хто не м╕г! Тод╕ ж зв╕дки? Може, це спецагент, ╕ Тон╕ на гачку? Не доведи, Господи! А може, Режисер ╕ цей незнайомець - одна ватага? ╤ тепер будуть його шантажувати? Але нав╕що? Грошей в╕н не ма╓. Та й який може бути шантаж, коли до нин╕шньо╖ хвилини у будь-яких його д╕ях не було жодного крим╕налу. А за злочинн╕ думки саджати в тюрму ще не почали. А то б уся Земля стала г╕гантською в'язницею...

- Пробачте за невинний жарт, - об╕рвав думки Тон╕ незнайомець. - Я - ваш учорашн╕й сп╕врозмовник. - Чолов╕к говорив спок╕йно й упевнено. - ╤ н╕хто не зап╕знився.

Тон╕ дивився на "читача" й абсолютно не погоджувався. Цього не може бути! В╕н абсолютно не вчорашн╕й "Гоффман"!

- Я схожий на сл╕пого чи божев╕льного? - кинув жменю грубощ╕в хлопець.

- Пробачте, якщо вас щось образило. - Той самий спок╕йний та вр╕вноважений тон. - Розум╕ю. Моя зовн╕шн╕сть... Учора - Даст╕н Гоффман. Ви вп╕знали. А сьогодн╕ знань у к╕номистецтв╕ не вистачило. ╤ "Ж╕нку французького лейтенанта" ви не дивилися. Як ╕ "Вивор╕т дол╕", очевидно. Хоча, це можна пробачити. Джерем╕ Айронс, звичайно ж, за популярн╕стю з Гоффманом не зр╕вня╓ться, але зав╕ряю вас - теж досить пристойний кадр.