Факир

- Не б╕йтеся. Я не бандит. Не м╕жнародний злочинець. Просто... Люблю чолов╕ч╕ ╕грашки... Та не б╕йтеся ж ви. Колись про все розпов╕м...

- Спод╕ваюся, що не бандит... Тут уже зав╕вся один. Вистача╓... - Поет п╕дморгнув ╕ д╕став нову сигарету. - А чого ж чекати до "колись"? Чим сьогодн╕ за нього г╕рше?

- Ну, - завагався Лисиця, - не знаю. Не така то весела ╕стор╕я... - Сум з обличчя та голосу випихав житт╓в╕ тони. - Зал╕зом по склу... По скляному серцю... Зна╓те, як воно...

- Та зв╕сно ж, - мовив Тейлор, - не з Альфи Центаври ж прилет╕в. Тутешн╕ ми. ╤ як болить - в╕домо нам добряче...

- Гаразд...

***

...╥╖ звали Рег╕на. Познайомились випадково. Та чи трапля╓ться випадково бодай що-небудь у цьому св╕т╕? Повертаючись електричкою з передм╕стя, де нав╕дував приятеля, став св╕дком суперечки двох д╕вчат. Одна з них читала С╕менона. Ламали списи над тим, чи можна вважати романи про ком╕сара Мегре "класичним детективом". Тут Богдан ╕ встряв. Ф╕лолог же. Н╕ в╕дступати, н╕ здаватися не личило. Узяв б╕к Рег╕ни. З того й почалося. Закохався... Нечутно. Нестримно. Нестямно. Балансував на меж╕ божев╕лля. Намагався бути поряд увесь час. В╕д того страждали друз╕. Страждали футбол ╕ автомоб╕л╕ - два найб╕льших захоплення з дитинства. Страждали ненаписан╕ рядки дисертац╕╖. Усе те дружно розтануло за далеким горизонтом. У серц╕ й довкола (в рад╕ус╕ сотень к╕лометр╕в) - незм╕нно ВОНА...

Узаконити шлюб мусив Центральний палац ре╓страц╕╖ шлюб╕в та новонароджених, який кияни лаг╕дно називають "Бермудський трикутник". (До сих п╕р достеменно нев╕домо, зв╕дки така назва: тому, що буд╕вля ма╓ форму велетенського р╕вностороннього трикутника з дещо вв╕гнутими катетами чи за аналог╕╓ю до та╓мничо╖ аномал╕╖? Скор╕ше за все, - з обох цих причин). ╤ от коли святково вбрана процес╕я п╕д╕ймалася сходами, позаду озвався сигнал автомоб╕ля. Вс╕ озирнулись, а Ре╜╕на кинулась донизу. На очах ошелешених гостей вона щезла в салон╕ стареньких "Жигул╕в". Назавжди...

Так жорстока Тан╕т вирвала з грудей закохане серце. За к╕лька дн╕в до Лисиц╕ д╕йшли чутки, що д╕вчина, яку в╕н знав як Ре╜╕ну, - в╕дома шахрайка, мала к╕лька паспорт╕в. А такий трюк з Богданом зробила, бо програла в карти ("картковий борг - святий борг!"). Б╕долашний мало не з'╖хав з глузду. Добре, що хтось ╕з знайомих тицьнув мало не в зуби один з номер╕в "╢вротуру". Там нап╕вживий "Ромео" й натрапив на рекламу панс╕онату "Прер╕я". Того, що на остров╕ Авг╕. В Егейському мор╕...

╤ вирушив "не-одинак-не-чолов╕к-╕-не-вд╕вець" у подорож. Довго чи коротко "йшов-╖хав-лет╕в". Щоб земл╕ казково╖ д╕статися. Дорогою вигадав розвагу: придумувати, як укоротить соб╕ в╕ку. Бо ж як жити без НЕ╥? Н╕як! Не ма╓ сенсу таке життя. Не потр╕бне йому. ╤ - розважився, себто придумав: в╕н роздобуде п╕столета й пустить в лоба кулю. Посеред середземноморсько╖ краси. На чар╕вному (якщо в╕рити реклам╕) остров╕. Романтично! ╤ - небачено траг╕чно! Може, про цю ╕стор╕ю хто й книжку устругне?

В Аф╕нах надибав, де можна прикупити сяку-таку "пухкалку". Прикупив. Засунув до вал╕зи. Чекати "хепп╕-енду" вже недовго. Але коли опинився на "Делавар╕" та познайомився з Тейлором, а пот╕м ╕ заглед╕в Кр╕ст╕н (красуню неземну!), життя потроху стало повертатися до забуто╖ пустел╕, на яку перетворився колись щасливий Богдан Лисиця. ╤ що дал╕ катер в╕дпливав в╕д п╕рейського причалу, то б╕льше хот╕лося жити. ╤ "Л╕ттл Том" у вал╕з╕ здавався дурницею галактичних розм╕р╕в. Хоча... Добру справу в╕н усе ж зробив: перший "Прив╕т в╕д Ункаса" влучив саме в нього. ╤ гардероб лишився "нед╕рявим". А тепер ╕ зовс╕м цей "малюк", схоже, стане незам╕нним пом╕чником...

***

- Ого, - т╕льки й видав поет, коли Богдан замовк. - Голл╕вудськ╕ сценаристи дружно пасуть задн╕х? Еге ж! Пригодка! Мало хто захот╕в би опинитися на вашому м╕сц╕. Не доведи Господи! А я вам ось так╕ л╕ки. - ╤ Тейлор почав:

П╕сн╕ мо╖! Ваш голос негучний

До не╖ я спрямовував щоразу,

Коли сп╕вало серце. Мур м╕цний

Байдужост╕ лама╓ться не зразу.

Отак я думав. См╕шно ╕ згадать,

Що був колись я хлопчиком на╖вним,

Що все, що мав, я ╖й хот╕в в╕ддать...

Тепер стр╕чаю це лиш словом гн╕вним.

Тепер я дол╕ дякую сво╖й,

Що зм╕г сказати в т╕ г╕рк╕ хвилини:

"П╕сн╕ мо╖, ми не потр╕бн╕ ╖й,

Красивий глек, та зроблений в╕н з глини.

Як не сп╕вай - в╕н буде лиш густи

У в╕дпов╕дь порожньо. Сонцем св╕тлим

Ти за горись, злети ╕ засв╕ти -

Та глина все одно вже не розкв╕тне.

П╕сн╕ мо╖, ми геть зв╕дс╕ль йдемо,

Вже за лаштунками сховалась наша п'╓са,

Ск╕нчивсь спектакль. Хай дивиться в трюмо

Краса бездушна - Глиняна Принцеса".

- Це точно, - видихнув важк╕сть Богдан, але вона застрибнула назад. Так легко з нею не прощаються! У життя солодощ╕ пол╕чен╕. ╤ вида╓ воно ╖х лиш "п╕д розписку". - Дякую... Хе... Такий я жахливий щасливець. ╤, мабуть, до мого "крембрул╓" ще ой як далеко...

- Та н╕, - розправив плеч╕ поет, н╕би збирався п╕дм╕нити атланта, - ваше на вас чека╓. Й обов'язково дочека╓ться. Та й програне мною морозиво ма╓ п╕дсолодити...

- А я вже й забув... - загор╕вся усм╕шкою Лисиця.

- Н╕чого, - виставив долоню Марк, н╕би щоб с╕йнути заспок╕йливо╖ енерг╕╖. - Для цього ╓ друз╕. Допоможуть. Нагадають. П╕дкажуть. ╤ захистять. Якщо треба.

- Дякую, - простягнув правицю Богдан. "С╕валка заспоко╓ння" з'╓дналася з нею. Потиснула. Ого! Точно захистять.

- Усе просто, - мовив Богдан. - Та, часом, - неосяжно...

- Так. Людиною мало народитися. Нею ще треба стати. А це не кожному п╕д силу...

- Поез╕я й ф╕лософ╕я - нерозлучн╕ дв╕ сестри? - Усм╕шка перетекла в питання.

- Нерозлучн╕...

27 вересня 1993 року, остр╕в Авг╕, 17 год. 24 хв.

За годину панс╕онат облет╕ла нова зв╕стка: в к╕мнат╕ "Ункаса" поко╖вка знайшла сокиру. П╕д л╕жком. У целофановому пакет╕.

Богдан ╕з Тейлором кинулися шукати ж╕нку. Допом╕г Андреас, сказавши, що та збиралася в сад. Погуляти. Робила так завжди п╕сля прибирання.

Туди!

Сад акуратно доглянутий тим, хто зна╓ться на ц╕й робот╕. Кущ╕ р╕внесенько п╕дстрижен╕, дерева п╕др╕зан╕. Та найб╕льше вражала головна алея. Тут Андреасова рука походила особливо старанно. Казандзак╕сов╕ з сад╕вником пощастило. Старий ╕ справд╕ в╕ртуоз. На сво╓му м╕сц╕. Однозначно.

Поко╖вку знайшли на невеличк╕й алейц╕, що в╕дходила праворуч. Ще не стара фарбована брюнетка з повним енерг╕╖ обличчям. Темнуватою шк╕рою та розпущеним волоссям вона нагадувала циганку. Здавалося, що зараз так ╕ просп╕ва╓: позолоти ручку, красунчику! ╤ п╕де в запальний танок (ай, не-не, не-не; ай, не-не-не). Проте цього не сталося. На в╕тання щиро в╕дпов╕ла, а про знах╕дку сказала:

- Я ╖╖ в╕дразу вп╕знала. Точно Андреасова. З тр╕снутим топорищем. Узагал╕, воно зручне, замашне. Андреас давно збирався вистругати нове, та все йому, б╕долашному, н╕коли. Пост╕йно у турботах, клопочеться як не там, то там. Я ту сокиру одного разу брала, то й запам'ятала. ╥╖ добре запакували. Ще й мотузочкою зав'язали. Бантиком. Пакет я не розв'язувала, а все, як було, в╕днесла до хазя╖на.

Богдан ╕ поет зрозум╕ли, куди йти дал╕. Подякували й рушили.

Дорогою Богдан зауважив:

- А сад╕вник наш до поко╖вки не байдужий...

- Зв╕дки ви це взяли? - здивувався Тейлор.

- Х╕ба ви не пом╕тили, як молодо розцв╕ли його оч╕ при одн╕й лише згадц╕ про не╖? Не випадково це. Правда, ╕стор╕я банальна. В╕н улещу╓ ╖╖, просить, щоб вийшла зам╕ж, а вона все чека╓, не зважаючи на приховану п╕д фарбою сивину, свого "принца на б╕лому кон╕", що забере ╖╖ з собою в чар╕вне царство. Романтична натура. Це - як невил╕ковна хвороба. Почина╓ться в дитинств╕ ╕ з роками перетворю╓ться на хрон╕чну. Але для таких людей оцей остр╕в - камера дов╕чного ув'язнення... Потрапивши сюди одного разу, така людина, найчаст╕ше через те, що б╕льше часу в╕дда╓ солодким мр╕ям про щасливе завтра, ан╕ж використову╓ його, щоб ц╕ мр╕╖ вт╕лити, так ╕ лиша╓ться бовтатись у тому мр╕йливому болот╕, чекаючи, що порятунок прийде на корабл╕ з пурпуровими в╕трилами, в╕дкидаючи думку про те, що врятуватись в╕д ц╕╓╖ хвороби можна й ╕ншим чином - простягни руку до невеликого, але м╕цного й реального клаптика суходолу...