Страница 38 из 47
— Пане Кошовий, — мовив потому. — Ви навряд чи прийшли до нас шукати відповідей. Ви їх знаєте.
— Припускаю, — кивнув Клим. — З одного боку, в такому стані, в якому останніми днями перебував Платов, доводячи себе ледь не до божевілля, будь-яка людина робить вчинки, складні для раціонального тлумачення. Скажімо, він, отримавши прочухана на службі, повернувся додому з відчуттям лункої порожнечі всередині. Бере коньяк, починає пити далі. Я бачив капітана за кілька годин після того, як він знайшов понівечений труп коханки. Шановне панство має повірити: за моїми відчуттями, Платов ладен був застрелитися просто там, при мені. Але на той час на його горе нічого більше не наклалося. Отже, — він засовався на стільці, вмощуючись зручніше, — в якийсь момент офіцер міг зрозуміти, що втратив усе. Коханку, кар'єру, смак до життя. Що він робить? Вирішує стрілитися. У таких випадках пишуть записку, або пояснюючи причини, або просячи нікого не винуватити у своїй смерті, або — все разом. У Платова нема часу й бажання шукати аркуш паперу. Він порпається в кишенях, знаходить ось цей рецепт. Розуміє — цілком прийнятно. Пише записку. Допиває залишки, аби відкинути решту страхів. Притискає денцем склянки. Бере револьвер.
Стиснувши кулак, Кошовий витягнув указівний палець та виставив великий, імітуючи зброю. Приставивши пучку до скроні, видав:
— Бабах!
— Схоже, — кивнув Шацький.
— Є в тому логіка, — погодилася Естер.
— У такому разі для чого рвати папірець навпіл і кидати половинку в передпокої?
Йозеф почухав сиву кудлату кучму.
— Не знаю. Але ви ж маєте пояснення.
— Думаю, що так. Уявімо собі, що в помешканні був хтось сторонній. Особа, яку ми не знаємо, натомість Платов знав та довіряв. Він міг не чекати гостя. Та відчинив йому двері. Ось чому вони не замкнені зсередини: вбивця не мав ключа. Може, він би й зачинив ззовні. Проте не знайшов, бо квапився. Поспіх також причина, чому вбивця використав перше, що потрапило під руку. Не просив у Платова аркуш, знайшов у себе в кишені рецепт. Поки не знаю, як умовив жертву написати ім'я коханки. Та припускаю: розірвав папірець навпіл, бо не придумав іншого способу замести сліди. Хто буде розбиратися? До всього вбивця напевне не готувався застрелити капітана. Він прийшов із іншою метою, не досяг її, тому рішення прийняв спонтанно, емоційно. Коли так, тоді все стає на свої місця. Вбивця діє швидше, ніж думає. Давайте спробуємо відтворити картину, як усе було.
— Не найкраще дійство — уявляти, як вбивають, — мовила Естер.
— Хіба ми не живемо в часи, коли війна щодня когось убиває? — парирував Шацький. — Пане Кошовий, ми всі увага.
— Отже, — повів далі Клим, — могло відбутися наступне. Хтось, кого ми ще не знаємо, прийшов під вечір до Платова з якоюсь метою. Цей невідомий мусить знати не лише капітана, а й розпорядок його дня. Тому припускаю: гість постукав дуже пізно. Бо зазвичай пан офіцер повертається зі служби у свинячий голос.
— Його ж прогнали вчора раніше!
— Так він і завітав би раніше, аби знав! Що означає: вбивця не має стосунку до капітанової служби. Особа стороння, що значно розширює коло підозрюваних. Та не всяка стороння особа знайома з офіцером генерального штабу. Розуміння цього парадоксальним чином означене коло звужує. Буквально, шановне панство, до гурту тих, хто був знайомий із Боженою. Готовий припустити: вбивцю з Платовим познайомила його коханка. Або, як варіант, вони самі познайомилися завдяки їй. Просто якось опинилися в одній компанії. Згодні?
Шацькі синхронно кивнули.
— Капітан або спав, або пив. Відчуття небезпеки притуплене в обох випадках. Він відчиняє двері й пускає до себе людину, з якою може вільно говорити. Між ними щось відбувається. Адже людина прийшла заради певної мети, якої не досягла. Залишати Платова живим після такої розмови небезпечно, і на те так само є причина. Скажімо, гість, знайомий, розкрився капітанові з несподіваної сторони. Що він робить? Знаходить у кишені перший-ліпший папірець. Рве його навпіл, вважаючи — так зіб'є з пантелику тих, у чиї руки клаптик потрапить. Він хвилюється, нервує, квапиться. Через те не відразу забирає другу половинку. Припустімо, вона лежить на столі. Весь цей час убивця обробляє жертву, знаходить потрібні слова, переконує написати ім'я Божени.
Йозеф по-школярськи підніс руку:
— Пане Кошовий, ви хочете сказати — той зловмисник від самого початку хотів, аби все виглядало, як самогубство?
— Напевне. Зубов вибудував цілком логічний причинно-наслідковий ланцюжок. Вбивця на те й розраховував.
— Тоді, перепрошую шановного пана, чому б не вигадати звичну для подібних випадків прощальну записку самогубців?
— Бо душогуб справедливо не вважав Платова ідіотом, — просто пояснив Клим. — Молодий, здоровий, повний сил офіцер. Нащадок шляхетної військової династії. Вбивця диктує йому щось на кшталт «не звинувачуйте в моїй смерті нікого», а він слухняно пише? Не розуміючи, для чого то робиться? Шацький, не вважайте і ви капітана дурнем. Хай п'яний, проте ладен дати собі раду. Почне опиратися. На нього дуже схоже, хоч я й бачив Платова лише раз. Ні, вбивця пішов іншим, тоншим шляхом. Прохання написати на папірці ім'я коханої жінки не насторожить. Потім убивця нападає, раптово. Аби я мав змогу оглянути труп краще, даю гарантію — на голові чи на обличчі знайшов би сліди від ударів. Тому й нема слідів бійки чи розгрому. Нападник оглушає Платова, той падає, з чого випливає — вбивця міцний, дебелий, кремезний.
— Ви описали особу, яка вбила панну Божену.
— Я переконаний, Шацький: діяла одна й та сама особа. Це багато чого пояснює. Думаю, розбиваючи їй голову, вбивця діє так само імпульсивно. Не готував убивство, рішення прийняв в останній момент. Тож нервував, не знав, що і як робити потім. Руки тремтіли, все валилося, бо наш убивця в тій справі не фахівець. З Платовим вийшло аналогічно. Ударивши, взяв револьвер, вклав у руку непритомному офіцерові, стрельнув. Побачивши результат, ретирувався. І — увага! — ймовірно забув про другий клаптик. Повернувся, схопив зі столу. Що в голові, пані Естер?
— Тікати, — мовила Шацька. — Швидше тікати. Накивати п'ятами. Він не може там більше знаходитись.
— Справедливо, — погодився Кошовий. — Тікаючи, вбивця на ходу намагається засунути папірець у кишеню, — підвівшись, він задля наочності показав на собі, як усе могло відбуватися. — Хтозна, чи зняв він верхній одяг, коли зайшов. Але якщо зняв, почепив його в передпокої на вішак. Так чи інакше, всі дороги ведуть туди. Вбивця спішить, його тіпає, колотить. Він думає, що запхав клаптик. Насправді ж кладе його мимо. Йому б ще зачинити двері на ключ, тільки для того треба ключа шукати, знову витрачати час. Вбивця вже не годен знаходитись під одним дахом із жертвою. Тож щільно причиняє двері й цим обмежується. А капітан Зубов приймає самогубство, піднесене на блюдечку. Бо маємо ту ситуацію, коли воно вигідно передусім йому. До чого приходимо?
Шацький знову попросив слова.
— Лиходій знав, чим займалася панна Божена. І здогадувався: рано чи пізно її таємницю дізнається Зубов. А відомо про це її коханцеві чи ні, я сказати не готовий.
Кошовий плеснув у долоні.
— Браво! Таким чином, зловмиснику було відомо: вбивство Божени на контролі в Зубова, справа носить до певної міри приватний характер, і одного разу капітан контррозвідки дізнається про рід занять убитої, Все це мало підвести до висновку, який Зубов, власне, й зробив. Платов застрелився, бо дізнався, що попався на гачок шпигунки, признатися не мав сили, а куля в лоба — вихід для офіцера. Капітана, як я встиг зрозуміти, істина відтепер зовсім не цікавить. Бо зашкодить передусім йому.
— Чому ви, пане Кошовий, не заспокоїтесь?
Сіпнулося віко..Клим торкнувся його пальцем, заспокоюючи.
— Шацький, ви мене засмутили.
— Та де! — стрепенувся дантист. — У чому справа? Чим саме? Як?
— Отак. Хіба ми перший рік знайомі? Хіба ви не знаєте нічого про мою затятість? Я мушу знайти відповідь бодай для себе, якщо правда не переймає більше нікого. Але тут ще одна обставина, мусите її врахувати.