Страница 27 из 47
— Та як кур'єр міг здогадатися!
— Будьте мудрим хоч трохи! Який смисл вигадувати прізвище адресата, якщо посильний все одно понесе листа мені! І приведе шпигів до мого будинку!. Спершу Магда якимось чином виторгувала собі можливість написати записку своєму, наприклад, товаришеві. Потім придумала псевдо, котре ніхто, окрім знайомого кур'єра, не розгадає. А далі посильний сам зрозумів: невідомим має лишитися як моє справжнє прізвище, так і адреса.
Кошовий відчув, як піт рясно вкрив чоло. Витер тильним боком долоні, підсумував:
— Магда Богданович покладається на мене. Не хоче при цьому мене, як кажуть, світити, розкривати, показувати ворогу. Витягнути її з готелю, лишившись непоміченим чи невпізнаним, мені вдасться лише з вашою допомогою, пане Тимо. Пані Магда прорахувала й такий варіант. Бо чудово знає, скільки разів ви неофіційно й непомітно для стороннього ока сприяли мені в різних делікатних справах. Готовий залізти до вас у борги.
Знову сіпнулося віко.
— Довічні, — мовив уже тихіше.
Пальці роздушили недокурену сигару.
— Не спішіть себе продавати, — гмикнув Тима. — Не куплю. Я не фраєр[39]. Ніколи не заведуся з росіянами, тим більше — з павуками[40].
— Контррозвідка. То трошки інше. Навіть не трошки...
— Та ну, для мене вони всі павуки, навіть шулянти, — відмахнувся Єжи. — Псувати з ними стосунки зараз нашому брату не годиться.
Хлопнувши себе по колінах, він підвівся, ступив до дверей.
Крутнувся на п'яті, розвернувся.
Очі блиснули.
— Але не можна отак заходити й лапати шляхетних панянок. І погратися з павуками у невидимців може бути цікаво. Давно не бавилися, давненько без батярства. Вмовили.
Тима подав розчепірену правицю.
Кошовий повільно підвівся, не вірячи до кінця, простягнув навзаєм. Стиснувши його руку, Єжи трохи затримав.
— Удвох не підемо. Військо треба зібрати. Будьте тут, пийте пиво.
Час, час, час...
— Доведеться ще чекати. З кишені людей не витрушу. Свиснути треба.
Хлопнув Клима по плечу, копнув ще один скалок від кухля.
Пішов, хряпнувши дверима.
Година спливла, не менше.
Кошовий навіть встиг трошки подрімати. Щойно усвідомив, що пройшов половину шляху, відразу відчув дивне полегшення. Немов уже все зробив і з чистою совістю може відпочити. Хай це не так, але втома останніх днів узяла своє — витягнувся на ліжку взутий, заплющив очі, вимкнувся.
Ніби й не спав: скочив, як укотре за вечір рипнули двері. Чекав Тиму, натомість поріг переступив невисокий, майже на голову нижчий від Клима вусань у короткому пальтечку з широкими рукавами, насунутому на очі теплому картузі, мішкуватих штанях, заправлених у високі чоботи. Та це не приховувало його криві, мов у кавалериста, ноги, від чого вусань не ходив, а мовби перекочувався колобком. Праву кишеню щось помітно відтягувало.
— Сервус, — мовив хрипато, а потому підніс верхню губу як міг високо, або торкнутися нею й почухати краєчок горбатого носа.
Відповісти Кошовий не встиг. Діловито зайшов Тима, підморгнув, став між чоловіками.
— Щастить нам нині, пане Кошовий. Зазвичай Гирю довше треба шукати. Навіть коли мені треба, з півдоби на це йде.
— Кого?
— Рекомендую. Гиря Краківський.
Вусань відсалютував двома пальцями.
— Я так розумію, піде з нами. Ще на когось чекаємо?
— Пощо?
Здивування Тими прозвучало щиро.
— Ви ж збиралися висвистати військо. Хіба ні?
— Так ось же! — Єжи поклав руку на плече Гирі Краківського. — Військо. Вам мало?
Маленький вусань знову потер верхньою губою краєчок носа.
А тоді зняв вуса з губи.
Раз — і ось він знову при вусах, але вже не таких густих.
— Цирк та й годі, — буркнув Кошовий. — Фокуси. Пане Тимо, я вам довіряю, тому прийшов по допомогу. Але ми ж не граємося.
— Чого ж, — вичавив Гиря Краківський. — Зара будемо.
— Краще рушаймо. Бо ви то сіпаєте й квапите, то стоїте стовпом. Без Гирі не обійтися, самі все побачите...
Виявляється, «Під вошею» мав чорний хід, котрий виводив у двори, а звідти — на іншу вулицю. Гиря котився попереду, безпомильно визначаючи шлях. За ним крокував Тима, позаду невеличкої процесії — Кошовий. Йому було соромно за свої думки, але він уже шкодував, що зв'язався з кримінальниками. Обоє бачили в їхньому поході передусім забаву й ставилися відповідно. Чим все може скінчитися, краще не передбачати.
Львів остаточно накрила й поглинула темна листопадова ніч. У ній чоловіки рухалися, мов три тіні. Намагаючись не відстати, Клим зрозумів: майже нічого не знає про міські вулиці, провулки, двори й переходи. Облишив усі спроби розібратися, де вони є, просто тримався у фарватері Тими. Впізнати зміг лише Пекарську, та її навіть у темряві важко сплутати з якоюсь іншою. Трійця якийсь час простувала хідником, але на найближчому перехресті Гиря завернув, пірнув у браму, знову почав плутати, і Кошовий втратив орієнтир остаточно. Не зміг би самотужки отак вибратися на Галицьку площу, теж порожню й темну, хіба з протилежного боку нею неквапом простував військовий патруль.
До готелю — рукою подати.
Клим завмер. Стрельнуло: доведеться заходити через парадний вхід, і неодмінно потраплять комусь на очі. Але, схоже, Тима вмів читати думки. Кивком спрямувавши інших під прикриття найближчої брами, там заговорив діловито, й у голосі чувся неприхований азарт.
— Починаємо. Далі слухати лиш мене, пане Кошовий. Дивитися на Гирю. Без наказу ані кроку. Робити, як я або він, не треба. Все одно не вийде. Тим більше, як у нього, — не стримався, реготнув. — Діємо дуже швидко, панове. Ніхто не повинен нічого зрозуміти й головне — роздивитися. Робіть невидимок.
Він витягнув із кишені велику темну хустку, труснув, розпрямляючи, закрив обличчя по самі очі. Не зав'язав, лиш показав, що і як має бути. Таку саму хустку вивудив Гиря Краківський, але він запнув лице, затягнувши вузол на потилиці тугіше. Клим не встиг оговтатися, як коротун відкотився кудись убік й розчинився в ночі.
— Тримайте.
Машинально взявши в Єжи хустку для себе, Кошовий хотів тут же наслідувати приклад Гирі.
— Чекайте. Потім, коли скажу. За мною.
Вени знову швидкими перебіжками закружляли вулицями й провулками, аж поки враз не виринули з тильної сторони «Жоржа». Клим закрутив головою, намагаючись розібрати, як сюди потрапив, та враз почув поруч хрипке:
— Скоро є.
З темряви блиснули очі, матеріалізувався коротун, легенько підштовхнув Кошового в плече.
Ступивши кілька кроків уперед, Клим опинився перед неширокими дверима, ледь прикритими.
Чорний хід.
І тут він є.
Тима вже ковзнув у пройму, й Кошовому нічого не лишалося, як югнути за ним. Позаду сопів Гиря, вовтузився з замком, закриваючи його, аби відчинені двері не привернули раптом увагу персоналу. Чулися запахи кухні, не такі смачні, як колись, і не з того боку, звідки Клим звик їх уловлювати. Перевірив, чи тримається машкара. Зробив крок уперед.
Під ногами щось лежало.
Тіло.
— Тихо будь, — прохрипіли в праве вухо.
Кошовий, не затримуючись більше, переступив, не озираючись і нічого не намагаючись з'ясувати. Хто б це не був, він дуже невчасно зустрівся з Гирею Краківським.
Вони вибралися до сходів, і тепер перед ними була найнебезпечніша ділянка. Розминутися з випадковою людиною тут практично неможливо, як нема де й заховатися. Доводилося покладатися на фортуну. Власне, на неї мали надію обидва кримінальники, адже зараз діяли навмання, без готового плану. Єдине, на що покладався Клим, — на їхню впевненість у тому, що все робиться правильно. Вочевидь, подібні схеми обоє практикували не раз.
Гиря — так точно.
Біля сходів Тима жестом притримав Кошового, пустивши поперед себе коротуна. Той зігнув криві ноги в колінах, під машкарою на лиці щось ворухнулося, чухав за звичкою губою носа. Розпрямившись, Гиря з дивовижною для зовні незграбного чоловіка швидкістю злетів нагору, рухаючись при цьому зовсім нечутно. Зник за прольотом, укотре потягнулися хвилини чекання.
39
Фраєр — дурень (жарг.).
40
Павук — рядовий поліції (жарг.).