Страница 26 из 47
— Посиджу, скільки треба. Але ви також поспішіть, пане Цезарю.
Розділ одинадцятий
Гиря Краківський
Аби легше чекалося, Кошовому прислали з залу одне пиво.
Примостившись на стільці, він цмулив напій, навмисне розтягуючи, бо більше зайняти себе не мав чим. Навіть хтивня за стіною стихла. Втомилася пара чи взагалі забралася геть — хтозна. Їхнє місце ніхто не зайняв, тож Клим сидів у тиші, намагаючись зібрати докупи рій думок. Не виходило: вони ніби враз стали матеріальними, чіплялися одна за одну в замкненому просторі, заважали, накручували. Хоч він і без того був до краю стривожений.
Спорожнивши кухоль, Клим трохи погрався ним знічев'я, поставив його поруч із карафкою, тоді взяв, підняв, грюкнув об поверхню стола. Розтрощити не хотів, просто не знав, як інакше стравити пару. Майнуло: револьвер у кишені нічого не означає, часом озброєна людина може відчувати й відчуває себе безсилою, ні на що не здатного. Витяг зброю, поклав на стіл, покрутив, ніби грав сам із собою в «російську рулетку».
Рипнули двері.
Кошовий рвучко підхопився, чекаючи побачити нарешті Тиму. Але в проймі завмер молодий кельнер, перелякано втупившись у револьвер, який Клим машинально стиснув і тримав перед собою. Сплюнувши, він демонстративно заховав зброю в кишеню, лиш тепер розгледівши в руці молодика другий кухоль.
— Пан Цезар велів.
Знизавши плечима, Клим ступив убік, дозволяючи йому поставити пиво на стіл і забрати порожній посуд. Коли двері знову зачинилися, сів із кухлем уже на ліжко, зробив великий ковток, втягнув голову в плечі. Далі пив, заплющивши очі й впершись спиною об стіну.
Третій кухоль принесли, коли Кошовий ще не допив другий. Цього разу молодик, косуючи на нього й шукаючи очима зброю, пройшов повз мовчки, примостив пиво на столі й завмер. Клим зібрався спорожнити посуд, ураз передумав, жестом звелів кельнеру йти геть, і той слухняно забрався. Впоравши потому другий кухоль, Кошовий замахнувся ним, збираючись розгатити об стіну. Передумав, поставив на стіл, походив по кімнатці, взявся за новий.
Його допивав лежачи, ставлячи на підлогу й дивлячись при цьому в стелю. Думки заплутались остаточно й, здалося, раптом зникли, всі й відразу. Це теж влаштовувало, невизначеність утомила.
Двері знову рипнули, коли Кошовий упорався з третьою порцією й не був певен, що хоче ще. Голова трохи шуміла, бо наковтався на голодний шлунок. До цього додалася лють, яку вже набридло стримувати, треба дати вихід. Клим дав — скочив на рівні, з місця жбурнув кухоль, цілячи й влучаючи в одвірок.
— Геть уже з вашим пивом!
Бризнули в різні боки скляні друзки.
— Пощо посуд бити, пане Кошовий?
Знайомий, хоч давненько не чутий голос із легенькою прикметною шепелявинкою.
— Де вас чорти носять, пане Тимо!
Єжи Тима, високий, чорнявий, помітно схудлий, але не змарнілий чоловік з довгими чіпкими руками, копнув найбільшу скалку тупим носаком черевика.
— Не звітую вам про свої справи. Й ніколи не звітував.
— Але я за вами шукав!
— Що з того, — Тима причинив двері, зняв капелюха, узяв стілець за вигнуту спинку, сідати не поспішав. — За мною нині багато хто шукає. Почну називати імена, ви не повірите, які поважні ще недавно добродії сьогодні потребують моїх послуг. Раніше більша частина з них не знала про моє існування. Або знала й дуже хотіла прочитати в розділах кримінальної хроніки про мій арешт та засудження. Бажано — надовго, аби я постарів у буцегарні. Тепер, бач, мусять мало не фехтувати[36]. Тож поясніть, заради чого, крім старої доброї пам'яті, маю таскатися[37] до вас сюди через увесь Львів.
— Магда.
— Прошу?
— Пані Богданович. Вона в біді й просить втрутитися.
— Кого?
— Мене.
— До чого тут я?
— Бо без вас не впораюся. І часу давно нема, пане Тимо. Давайте діяти, я все продумав.
Тима замислено потер перенісся, осідлав стільця, вмостився навпроти Клима.
— Коли вже часу давно нема, то й втрачати нічого. Знаєте, в нас так не робиться. Поясніть, що сталося й чому я повинен вам помагати.
— Ви самі сказали: по старій пам'яті.
— Самі час тягнете, пане Кошовий. Ані я, ані хтось інший тут вам нічого не винен.
— Пан Густав пішов би мені назустріч.
— Де він тепер? — Тима картинно покрутив головою. — Тут нема. А я прийшов. Оскільки я зараз за пана Сілезького, то й вирішу, що з вами робити.
Віко сіпнулося.
Відразу — знову, сильніше, відчутно.
— Ось, читайте.
Тима пробіг очима записку від Магди. Потім — ще раз, хоч там було лише кілька слів.
— Ну?
Примруживши очі, Кошовий зосередився. Здивувався, як швидко й на свої місця розклалися враз думки по поличках.
— Магда в небезпеці, та поки, на щастя, не смертельній. Зараз вона в «Жоржі», у своїх апартаментах. З нею чужі люди, від яких є реальна загроза. Припускаю: це росіяни. Ще точніше — поліцейські або військові. Схиляюся до військових, ймовірно — контррозвідка.
Брови Тими стрибнули вгору.
— Отак? Ви хочете, аби я завівся з російською контррозвідкою? Тут, у Львові, під час війни? У своєму становищі?
— Я прошу допомогти мені витягнути Магду Богданович з готелю. Далі все зроблю сам.
— Що — все?
— Поки не знаю. Це єдине незрозуміле: чого хочуть від пані Магди ті, хто її тримає. Але вона сама все пояснить, коли забереться звідси й опиниться у відносній безпеці. Все?
— Ні, — Тима поклав записку на стіл. — Давайте від самого початку. Чому ви вирішили, що пані Магда зараз у «Жоржі», а не пише це з іншого місця?
Клим зітхнув.
— Конверт і папір — фірмові, з вензелями.
— Хто завгодно може там надибати.
— Приходив посильний звідти. Нарешті, Магда вечорами нікуди вже не ходить, як і переважна більшість львів'ян із подібним до неї статусом. Тому до неї прийшли й стали щось вимагати. Вона вирішила виграти час, заморочила голову незваним гостям і послала мені звістку. Але робила це під наглядом, аби присутні не здогадалися. Ось вам іще непряма підказка, що мати справу доведеться з контррозвідкою, по суті — вчорашніми жандармами.
Тима підвівся, поставив стілець іншим боком, сів уже нормально, поклав ногу на ногу.
— Поясніть.
Кошовий змирився з тим, що час доведеться витрачати. Згадав про сигару в кишені пальта. Видобув, відкусив кінчик. Тима кинув сірники, Клим прикурив, кинув назад. Незграбно — Єжи не зловив.
— Рука в неї не тремтіла, коли писала записку. Хоч у ситуації опинилася дуже непростій. Отже, впевнена в собі, бо на своїй території і знайшла невідомий мені поки спосіб, як перехопити ініціативу. Схоже на пані Магду.
— Не знаю її добре, та чув багато. Так, вона досить жорстка й сувора пані. Коли треба, вміє також шлямувати[38]. Задля своєї користі, звісно.
— Отож, — Кошовий затягнувся, випустив дим під стелю. — Вона не хотіла, аби вороги знали, кому записка адресована. Тому на конверті написала: панові Правниківському. Правник — я, адвокат. Тут підказка, пане Тимо: вона морочить комусь голову. Навіть не комусь, а саме контррозвідці. Бо поліція, даруйте, тут зараз значно нижчої кваліфікації, хай на своїх місцях і лишилося багато з тих, хто служив до війни. Росіяни не довіряють старим тутешнім кадрам. Магда, вдова поліцейського, знає це, й обкрутила б російських поліцейських завиграшки. Ще один непрямий доказ того, що маємо справу з військовими. Контррозвідка ловить шпигунів. Тож за посильним цілком могли простежити, аби дізнатися, хто ж такий той пан Правниківський і де мешкає. Саме тому Магда й відрядила того кур'єра, котрий напевне знає, кому лист адресовано та де я живу. Але, пане Тимо, фокус у тому, що Магда відправила конверт людині на прізвище Правниківський. Посильний мусив здогадатися і розчухрав, кому треба нести листа. І, пане Тимо, зрозумів: Магда підказує, що за ним стежитимуть. Тому слід стерегтися й заплутати шпига чи шпигів.
36
Фехтувати — жебрати (жарг.).
37
Таскатися — їхати (жарг).
38
Шлямувати — обдурювати спільника (жарг.).