Страница 17 из 47
— Курите міцні?
— Де ви зараз знайдете легші? Чоловіче, жіноче — розмилося все.
Постукавши гільзою об кришку коробки, Магда розім'яла цигарку. Лишилася сидіти, тож Клим узяв сірники, підвівся, підійшов, підніс вогню. Затягнувшись, Магда випустила не зовсім ароматний, терпкий дим, поцікавилась:
— Ви, бачу, втримуєтесь.
— Сигари зникли, — розвів руками Клим, задуваючи вогонь.
— Міняйте звички.
— Поки не хочу. Терплю.
Магда повела плечима, відкинулася на спинку фотелю, втонувши в ньому.
— Аби йшли навідати, попити лікеру, не хвилювалися б про стеження.
— Ваша правда, пані Магдо. Є справа.
— До мене?
— У мене. До вас.
Її чорні брови смикнулися догори.
— Цікаво, в чому ж ви не можете обійтися без мене тепер, коли зрівнялися в можливостях.
Наливши собі лікеру знову, Клим цього разу не поспішав, теж зробив невеличкий ковток.
— Божена Микульська.
— Що з нею?
Віко раптово сіпнулося.
Кошовий не чекав, що так швидко.
— Загинула. Вбита.
Тонкі пальці переламали цигарку навпіл.
Пустивши уламки собі під ноги й машинально роздушивши носком черевичка тліючу частину, Магда подалася вперед. На лице набігла тінь, у очах Клим спершу помітив переляк, на коротку, майже невловиму мить. Тут же — рішучість з домішками приреченості, розуміння катастрофи, чогось такого, що не має вороття. Потім очі трохи звузилися. Так дивляться, готуючись до дії: напад, захист — без різниці.
— Коли? Як? Де?
Кошовий неквапом допив лікер, покрутив порожній келишок, акуратно поставив перед собою.
— Пані Магдо, я йшов до вас по допомогу. Сказати правду — не знав, чи отримаю. На удачу. А дізнався, що хотів, уже навіть коли ми не почали до пуття розмови.
— Без ваших звичних обтічних просторікувань можна обійтися тепер?
Клим стис кулак.
— Звісно. Я назвав особу, яка мене цікавить. Ви не спитали, хто це. Відразу — що з нею, — відігнув великий палець. — Далі. Ще не почувши сумну новину, ви вже вирішили — з панною Боженою щось сталося. Причому — погане. Отже, ви не лише знаєте... знали її, а й побоювалися за неї, чекали підсвідомо чогось неприємного, — він відставив указівний, піднявши отриманий «пістолет» догори. — Нарешті, звістка про її вбивство вас налякала, — відхилився безіменний.
— Вважайте себе сьогодні вісником смерті, пане Кошовий.
— Перепрошую за сумну звістку.
— Пусте. Я б дізналася.
— Звідки? — тепер жорсткішим став Климів тон. — Пані Магдо, мені точно відомо: в газетах, які почали виходити тут з появою російської влади, нічого про вбивство панни Микульської не повідомлять. Уся тутешня преса контрольована, і новину заборонено друкувати. Чутки напевне ходитимуть, але кого нині привабить ще одна нагла смерть? Ну, максимум із того, що піде містом, — хтось розправився з полячкою, коханкою російського офіцера. Вона була не єдиною, хто підтримував інтимні стосунки з...
— Божена себе не продавала! — різко перервала його Магда.
— Хіба я про це сказав? Здогадуюсь, що там було щось інше. З цим прийшов до вас.
— Чому до мене?
— Ви знали вбиту. Щойно довів вам це. Заперечите?
— Ні.
Поволі отямившись, вона взяла нову цигарку. Цей раз прикурила сама, підвелася, пройшлася вітальнею. Постоявши кілька хвилин спиною до Кошового, повернулася. Зараз він бачив перед собою ту Магду Богданович, до якої звик.
— Гаразд, я знала її. Не близько.
— Що вас пов'язувало?
— Нічого.
— Але ж ви...
— Ні-чо-го, — знову обірвала Магда. — Спершу поясніть, звідки вам відомо про те, що старанно приховують.
— Мене випустили з Бригідок, аби я дізнався, хто і за що її вбив. Її коханцем був капітан Генерального штабу, у нього доступ до військових секретів. Небезпечний зв'язок, може вартувати кар'єри. Тим більше, якщо обставини всього, що сталося, скомпрометують його.
— Вам не все одно?
— Кар'єра російського капітана? Все одно, — легко визнав Кошовий. — Міг відмовитись. Перспектива — суд, вирок, вивезення в Росію для відбування покарання. На каторгу, в Сибір. Це практикується.
— Знаю.
— Розумна альтернатива: знайти вбивцю жінки й не зберегти репутацію. Мене ж не візьмуть у поліцію городовим чи слідчим. Тим більше — не приймуть у контррозвідку. До москвофільських прихильників «Червенної Русі»[29] сам не піду, та навряд чи змусять. Дадуть спокій.
— Все?
— Поки досить. Чи надовго — не знаю. Війна, пані Магдо. Живемо сьогоднішнім днем. Я пояснив?
— Не остаточно.
— Що ще хочете почути?
— Чому прийшли з цим до мене.
— Маю підозру: Божена Микульська діяла з іншою метою, ніж просто втриматися за життя, знайти захисника, не загнутися з голоду й не опуститися до панелі. Той капітан, її коханець, навів на думку: вона обробила його професійно. Але це не фаховість дорогої повії.
— Не зовсім розумію.
Клим нарешті не втримався, потягнувся до самокруток.
— Дозволите? Не виглядатиме нахабством?
— Виглядатиме. Але я ж пропонувала раніше сама.
Закуривши, Кошовий теж підвівся.
— Жінка полює на чоловіків. Такою уявив собі панну Божену. У неї для того ідеальні дані. Невисока на зріст, сказав би — маленька, тендітна, виглядає беззахисною й безпечною водночас. Поруч із такою навіть нікчема, яких серед мужчин забагато, виглядатиме солідно. Панянка, подібна до Божени, робить чоловіка значно впевненішим у собі. Він може оцінити себе вище, ніж так насправді є. Вона здатна роззброїти й приспати чоловічу пильність. Тим більше, що капітан Платов, спійманий нею на гачок, надто переймається власним кар'єрним зростанням.
— Тобто?
— Мені пояснили: свої чини й посади він не повного мірою заслуговує. Просування вгору гарантоване йому від народження. Платови вже більше сотні років вірою і правдою служать цареві, це військова династія. Будь-якому Платову по чоловічій лінії гарантоване, скажемо так, тепле й помітне місце. У нашому випадку цей — штабний.
— Чим же переймається?
— Будь-хто може закинути, що займає не своє місце. Не заслужив, тягнеш за собою не шлейф власних подвигів, а родовід.
— Вам це хтось розповів?
— Пані Магдо, я хіба не вмію робити висновки самостійно? У вас була безліч нагод переконатися!
Магда прикусила губу. Клим зрозумів: згадала, як пошук Різника з Городоцької привів до неї, після чого вона змушена була признатися в тому, що давно й уперто намагалася забути. Вона ось і зараз труснула головою, вочевидь відганяючи прикрі спогади.
— З цим розібралися. Далі не вгадаю, з чим завітали до мене.
— Даруйте, але повторю: панна Божена — мисливиця. Не знаючи мети напевне, припускаю лише два варіанти. Вона авантюристка, обкручує чоловіків із метою нажитися, помпувати з них гроші чи інші блага — але в такому разі жила занадто скромно. В іншому випадку свої навички використовувала, працюючи на поліцію. Як на мене, ідеальний агент. Чи є третій варіант?
Магда докурила, подивилася на недопалок, потім — на Кошового.
— Ні.
— Ні?
— Нема третього. Обидва вірні. Перший перетік у другий. Трансформація, є таке слово.
— Я його знаю, — посміхнувся Клим. — Докладніше можете?
— Божену завербували й залучили до агентурної роботи ще за життя мого чоловіка, коли він очолював кримінальну поліцію, а вона була зовсім дівчиськом.
— Момент! Він знав про те, а його наступник, Віхура...
— Не його парафія.
Кошовий гмикнув: не так давно сказав те саме. Отже, думки збігаються, обоє знають, про що говорять. Магда не звернула увагу, вела далі:
— Та й не чоловікова так само. Густаву тоді повідали про неї як про невеличку сенсацію. А він — мені, знаєте, багато говорив зі мною про свою службу. Божену могли судити, було за що. Натомість почали використовувати, отримала кодове ім'я, як усякий агент. Ну, чоловік цього вже не знав, надто дрібно для його статусу. Віхурі, певна, теж у рапортах траплялося те псевдо. Та він не знав, як її справжнє ім'я, тим більше — яка з себе. Її залучали в особливих випадках.
29
... москвофільських прихильників «Червенної Русі» — частина Русі, у XV — XVIII століттях об'єднувала захід України й схід та південний схід Польщі.