Коханка з площі Ринок

— Твій син, Йозефе, таки має добру голову і кебету в голові! — парирувала Естер. — Я щаслива, що хоч хтось знайшов змогу забратися звідси!

— На кого він кинув родину! — розорявся Шацький.

— Та на тебе ж! — отримав відповідь. — Хто, як не батько, захистить нас!

— Ніби я маю змогу вас захистити належним чином! Почнуть бити — мене першого, потім переступлять через мій труп!

— То ти вже помирати зібрався?

Будучи тоді присутнім при цій розмові, Кошовий мовчав, хоч Шацький час від часу кидав на нього погляди, в яких читалося прохання виступити арбітром. Клим ще не знав, як поводитися самому, а тим більше не міг нічого порадити людям, котрих війна та вторгнення чужої армії фактично зрівняли в становищі й правах.

До Шацьких він навідався наступного ранку. Повернувшись з площі Ринок до себе на Личаківську, найперше, що попросив у пана Зінгера, — дати можливість нагріти води. Поки робилося, почав прибирати в помешканні, як міг.

Перервався лише на миття. Води виявилося небагато, доводилося тягати з водогону, зайнялася цим пані Зінгерова — вперше на Климовій пам'яті. Та він чудового розумів: двірника зробити щось для мазепинця-пожильця не проситиме. Навіть коли виконає, цілком може помочитися в воду, від Бульбаша віднедавна чекали ще й не такої бридоти.

Роздягнувшись догола, Кошовий став у велику миску, старанно обмив себе гарячою водою, тягнучи її з відра губкою. Повернувши не звичну чистоту, але бодай відчуття свіжого тіла, перевдягнувся. Брудну, просякнуту в'язницею білизну замотав у клумак. Розкидатися навіть спіднім не міг собі дозволити, тому вирішив згодом через Зінгера знайти пралю, котра пере на дому. Чим заплатити — поки не знав, тому й вирішив не поспішати.

Хотів поголитися.

Потер жорстке підборіддя, уважно придивився до себе.

Моргнув. Цього разу не віко — сам.

Нехай.

Листопадові сутінки падали рано, й Клим вирішив відлежатися. Причин на те мав кілька. Найперше — втомився, справді. Насичений день вимагав дати думкам лад. До всього кишки грали марш, роздобути щось пожувати було важливіше, ніж виконувати доручення, заради якого йому подарована свобода. Знайшлися якісь сухарі, та цього замало. На щастя, подружжя Зінгерів далі виявляло пильність, нагодувавши канапками, печивом і пригостивши ерзац-какао з сахарином уприкуску. Нарешті, вештатися в сутінках Львовом не рекомендувалося, тим більше, що з наближенням вечора починалася комендантська година. Порушника могли не просто арештувати, а й розстріляти за непокору, списавши на боротьбу з підозрілими особами й потенційними шпигунами.

Тож Кошовий, навіть маючи індульгенцію від контррозвідки, все одно вирішив не ризикувати без потреби.

Але з Шацьким мусив переговорити. Не затягувати.

Вони не бачилися лише кілька тижнів, та за цей час Йозеф устиг постарішати ще більше.

Хоч дантист раніше не виглядав на свої роки — без малого п'ятдесят. Кучма волосся, яку вдома не прикривав традиційний старий крислатий капелюх, стала зовсім срібною. Якщо дотепер лиш виглядала неохайною, бо волосся погано лягало під гребінець і не збивалося під головним убором, нині за шевелюрою справді не доглядав. Так само кинув піклуватися про бороду — сплуталася й робила свого господаря віддалено схожим на старого цапа. Волосся вже прикривало м'ясисті, трошки сторчкуваті вуха. Але лишився прямий, трохи заширокий, із невеличкою орлиною горбинкою ніс: його цікавий дантист, незважаючи на війну та пережиті страхи, тримав по вітру.

Щойно Кошовий переступив поріг, Естер, чиє волосся, на відміну від чоловікового, далі лишалося кольору свіжої смоли й незмінно було закручене тугим вузлом, заквоктала й обійняла його. Наступної миті гостя оточили Рива з Ідою, молодшою, дванадцятирічною донькою. До них долучився найменший, шестирічний Даніель. Його тут звали Дені, й хлопчик був трохи клишоногим — не ходив, котився перевальцем, нагадуючи в кращі часи, коли мав акуратне черевце, кумедного ведмедика.

Поки всі наввипередки раділи його поверненню з тюрми, сам Шацький печально сидів за столом перед шахівницею. Тепер пацієнтів майже не було. Хтось вирішив поки не лікувати зуби в єврея, але більшість не могла собі дозволити дантиста через швидке зубожіння. Втім, дехто навідувався, бо коли війна, а ще й зуби болять, то вже занадто. Грішми не платили, несли якісь харчі або речі, котрі можна поміняти на чорному ринку. Не мав Йозеф з ким, окрім Шмуля, грати в шахи. Іда з Ривою ігнорували гру, й не лишалося нічого іншого, як уперто навчати Дені. Котрий, до слова, вже розумів: фігурки на дошці в клітинку пересуваються не просто так.

Далі вони пили чай, Клим повідав про події останніх днів, перейшов до подробиць і аж потому дійшов до висновків Віхури, котрі той замовчав. Шацький на той момент так запалився, що навіть дозволив собі гарикатися, як у старі добрі часи, а Естер — знову покрикувати на нього. Складалося враження: тут, у розхристаній оселі бідних львівських євреїв, — острівець миру й спокою, який ніхто й нічого не ладні порушити ззовні.

— Не знаю, як це допоможе мені.

— А раптом я із вашого словесного опису когось упізнаю, пане Кошовий!

— Навряд, Шацький. Навряд. У мене до вас інша справа.

Від самого початку чоловіки домовилися: Клим не «панькається» з Йозефом, хоч той і старший від нього, натомість у відповідь чує на свою адресу «пан» як знак поваги. Сперечатися марно, Кошовий давно звик.

— Гаразд, — кивнув він. — Віхура фактично назвав мені все, крім імені. Панну Божену вбив чоловік, вищий за неї. Приблизно на голову, хоча може бути ще вище.

— Велетень?

— Та де, Йозефе! — втрутилася Естер, чия думка для Клима часом виявлялася важливішою й вирішальною. — Чим ти раніше слухав? Пан адвокат сказав: забита панна була на зріст невисока.

— Я не відразу звернув увагу, — підхопив Кошовий, розвиваючи тему. — Знаєте, мене мучило це вчора цілу ніч. Крутився, не міг зрозуміти, що саме муляє. Потім осяяло: коли бачиш закривавлений труп із розтовченою головою, менш за все звертаєш увагу на зріст жертви. То потім уже фахівці обмірюють все рулеткою, пишуть купу паперів, нотують туди всі отримані цифри. Але я, ступивши в помешкання, побачив невеличку кімнату. Тому тіло на підлозі виглядало... як би сказати... — він поклацав пальцями, допомагаючи собі підібрати правильні слова, — ...відповідним до кімнати. Отак якось.

— Пан має на увазі, що в більшому приміщенні зріст нещасної швидше б кинувся в очі?

— Я обожнюю вашу дружину, Шацький! Пані Естер, мало хто може так вірно озвучити чужі думки.

— Та ну, пане Кошовий. Коли живеш із чоловіком, котрий має в голові хаос, мимоволі навчишся вирізняти з них раціональне зерно.

Естер пожартувала, але Шацький образився. Надувши губи, він відвернувся до вікна, але довго так не сидів, бо в кімнаті було цікавіше. Тим часом Клим вів далі.

— Віхура теж не відразу зрозумів, що жертва — невисока на зріст, нижче за середній. Зате визначив: її били згори, отак.

Він високо підніс затиснуту в кулак руку, різко опустив, при тому хекнувши й трохи налякавши Дені. Хлопчик не заплакав, як раніше, та все ж відсунувся ближче до матері.

— Ідо, Риво — заберіть брата в іншу кімнату, — звеліла Естер.

— Не малий уже. Сам піде.

— Бімлихе[25], пане адвокате, — зітхнула вона.

Важко підвелася, взяла за руку найменшого, підвела до Іди, мовчки вклала в доньчину правицю. Коли донька спробувала заперечити — зупинила поглядом. Рива дивилася на невеличке дійство з переможним виглядом, але раділа недовго: матір і їй вказала пальцем на сусідні двері.

— Ви без того забагато чуєте.

— А я мріяла вирости, — протягнула Рива.

— Невчасно. Дорослою будеш, коли я скажу. Не тут і не тепер.

Діти остаточно змирилися зі своїм вигнанням, залишили старших самих. З мовчазної згоди Кошовий повів далі.

— Навіть чоловік мого зросту може бути вищим за панну Божену. Той самий Віхура. Ось у чому проблема: прикмета підходить будь-кому, не конче велетню. Але били точно, різко, сильно. Спеціальні виміри, як каже пан комісар, доведуть: жертва була своєму вбивці десь по плече. Він показав на собі. Той, хто вбивав, вищий за мене. Отже, зріст — вищий за середній. Навряд вона заводила знайомства з чоловіками однакового зросту. Якщо ми шукаємо серед її ближнього, дуже обмеженого кола, маємо особливу прикмету. Додайте сюди фізичну силу.

25

Бімлихе (ідиш) — даруйте.