Потонулі в снігах

Плекаючи в дитині інші духовні цінності, ніж цінності юрби, не слід забувати про здатність йти на компроміси і доброзичливість щодо оточуючих, бо кому хочеться бути вороною в білому пір’ї?

Заздрість губить навіть дуже гарних людей, а почуття власної гідності витягує з найглибшої прірви. Кожен з нас не вміє, здебільшого, розбиратися в людях, але якщо багато знати, завжди дотримувати слова і чинити порядно, то матимемо багато друзів. Дитині треба розповідати приклади з власного досвіду, хай вона і повторить ваші помилки, але збереже до вас довіру. Коли вона не хоче ділитися своїми проблемами сьогодні, то зробить це завтра. Ставтеся до неї одночасно як до дитини, і як до особистості, яка має право вирішувати власну долю.

Ви і далі сонце для неї. Влаштовуйте свята, які потребують не багато грошей, а багато любові. Хай дитина не зізнається чужому, що її раніше любили, а тепер відвернулись від неї. Нехай вона зрозуміє, що ваша сила у тому, що ви захищаєте слабших, і згодом вона чинитиме так само. Не залишайте її. Батьківство — це назавжди.

Будьте іноді слабкими. Це навчить дитину прощати. Вона не може мати такої витримки, як ви: крикне, грюкне дверима. І, боронь Боже, посилати їй навздогін материнські прокляття. Кожен проклін у майбутньому принесе нещастя вашій дитині, і це дуже серйозно. Слово має величезну руйнівну силу.

Моя юність була жахливою, бо я не могла знайти опори для власної гідності. Накоїла чимало дурниць, зіткнулась з правдивим дном, але я мала більше сили. Багато хто не може дати собі ради і пристає до пригніченого людського стада, визнавши усі його жалюгідні табу.

Закінчивши школу, дитина пізнає всесильну владу грошей. Вона не має здоров'я через погане харчування, повсякчас чує нарікання батьків на безгрошів'я, цілими днями сидить вдома коло старенького телевізора. Діти тепер не мріють, бо знають, що їм, убогим, не світить нічого в житті. У нас не роблять різниці між талановитими і посередностями. І за тих, і за тих треба платити гроші. За будь-яку роботу, за навчання. За те. щоб з’явитись на світ і щоб піти з нього.

Суспільство не дбає ні про дитину, ні про підлітка і тим самим підписує собі смертний вирок. Важко уявити, що виросте з наших дітей у цьому продажному брехливому світі. Але надія і любов вбережуть від руйнування душу.

…Осіннього надвечір’я вертаються із сільського училища хлопці. Змерзлі, голодні, їм не зупиниться жодна машина. Вони йдуть по двоє-троє, цибаті, як птахи. Їх чекає армія, а потім теж нічого доброго: цілковита залежність раба, який не має жодного голосу, принижена свідомість сірої худобини, позначеної тавром тяжкої праці. І попри все вони чисті, бо це їхня земля, і їхній піт незабаром змішається з нею.

Ніде жінка не є такою безправною і беззахисною, як у шлюбі. Вона може займати високу посаду, робити кар’єру і не відчувати жодної дискримінації, але у сім’ї вона зазнає всіляких принижень. Там вона не людина, а невільниця. Здається, чоловіки одружуються тільки задля того, щоб мати наложницю, яка повинна віддаватися кожен раз, коли цього хоче чоловік. Навіть цивілізовані чоловіки вважають це подружнім обов’язком. Жінок гвалтують хтиві п’яні самці і вони не мають права поскаржитися. Насильство породжує слабких хворобливих дітей, які ще в материнському лоні відчувають огиду, безсилля, розпач.

Жінка мусить стримуватись і не виявляти статевого потягу, інакше її назвуть повією. Наша жінка, здебільшого, фригідна, бо лише терпить. Вона заведе коханців, якщо її до цього змусить природа чи образа.

Ідеальний шлюб — це довіра і допомога. Кожен день треба завойовувати спочатку, а не опускатись до власності. Чоловік належить жінці з доброї волі, і вона належить йому так само з доброї волі. Двоє живуть разом, бо так їм ліпше. Жінка прагне відчувати захист, а не зазнавати насильства.

Багато чоловіків у шлюбі прагнуть компенсувати недостатню материнську ніжність, то чого б їм не вділити її трохи? Але ж не ставати жертвою Едіпового комплексу!

Наша жінка нагадує помийну яму, куди чоловік скидає весь бруд свого існування. Їй доводиться вислуховувати п’яні нічні сповіді і вважати це для себе великою честю. Уранці їй плюнуть в обличчя.

Коли жінка хоче народити дитину, їй кажуть: «Це твої проблеми», або «зроби аборт». Чимало жінок народжують дітей поза шлюбом. Вони компенсують відсутність чоловічої любові коштом дитини, роблячи її заручником. Тому дитині ліпше мати обох батьків, які б полегшували одне одному працю.

Якщо жінка кидає чоловіка, її засуджують. А та, яка ризикуючи життям і здоров’ям власних дітей, терпить, заслуговує на похвалу. А чи сам чоловік почуває себе затишно в сім’ї, де на нього дивляться як на машину для заробляння грошей, усіляко обмежують йому свободу пересування? Він теж беззахисний перед фригідною жінкою-тигрицею, яка насаджує культ сім’ї. І дитина, і чоловік, і жінка мусять знати межі власної свободи. Вони — родина і їм треба дбати за власну честь і честь тієї маленької держави, де ніхто не повинен зраджувати, де панує щирість. Бо за її стінами ми гнані й непотрібні.

Сім’я схожа на релігійне об’єднання, яке грунтується на моральному інстинкті захисту й довіри. Однак, ми зазвичай маємо справу зі спотвореною спільністю, яка живе за нав'язаною мораллю.

Жінці і в шлюбі, і поза ним загрожує сексуальне насильство. Кожна друга жінка у світі була або згвалтована, або зазнала спроби згвалтування. Повія беззахисна так само, добровільно чи примусово обрала собі це ремесло. Черниця воліє замкнутись у мурах, щоб не викликати хтивість у чоловіків. Жертвами насильства стають і малі дівчатка, і старі жінки. У нашому світі кожен має власне табу; бо суспільство з одного боку навчає шанувати такі ефемерні цінності, як держава, гроші, бізнес, а з другого — дає людині певну свободу сексу і приватного насильства, щоб відвернути її від тверезої оцінки життя. Звичайна людина не робить із сексу культу.

Чоловік зневажає жінку за те, що залежить від неї сексуально. Певні табу не дозволяють йому задовольняти бажання з незайманою дівчиною, чужою дружиною. Він знає, що ризикує захворіти від контакту з повією, і ненавидить її за сам ризик.

Сексуальний маньяк не виникає випадково. Ця хвороба починається в сім’ї і її розвиток зауважується лише тоді, коли виявляється жертва. Більшість кривавих злочинів мають сексуальне підгрунтя. Це означає, що нині з чоловіками й жінками не все гаразд. Імпотенція має стільки економічних, психологічних і екологічних причин, що дивно, як людство досі ще існує. Для чоловіка — це трагедія, що виливається в ненависті до жінки.

Порятунок тільки в нас: змінитись самим і змінити ставлення до світу. Кожна жінка і кожен чоловік хочуть, аби до них ставились з повагою. Тоді вони перестануть боятись одне одного.

Забула, хто це сказав: люди поділяються на катів, жертв і творців. Треба лише вияснити, до кого ти належиш і чому Якщо ми не будемо запитувати, чому так повинно бути, основи насильства залишаться незмінними. Каїн убив Авеля. Як не виглядає це абсурдно, задля поступу і знання. Здається, тут нічого не вдієш. Ніхто особливо не прислухається до голосу Христа: «Люби ближнього і прощай усі кривди». Хто сильний, той стає катом, хто слабкий, звісно, жертвою. Та й народжуються уже, здебільшого, катами і жертвами. Хто стає катом свідомо, згодом частіше переступає закон, хоча самі закони плекають катів і жертв, пропонуючи останнім досить таки непевний захист.

Коли я кажу «кати і жертви», то маю на увазі не лише тих, хто знущається над тілом, вбиває. Той, хто принижує і зневажає чужу душу, так само кат. Що вивищує його над нами? Фізична сила, соціальний статус, гроші? Які дурниці! Кати і жертви існують тому, що у людей здебільшого нема почуття гідності, тобто, коли в собі віднаходиш спротив насильству. Ставши гідним себе, стаєш гідним світу, адже не руйнуєш його, а будуєш, хай несеш на будову маленьку цеглинку. Але справжню. Серія образів маленьких людей, що простують шляхами всесвіту, починається з Акакія Башмачкіна.